Про свого старшого онука Сергій Лукович написав цікаву книжку “Казки для Кирилка”. Книжка складається з коротких оповідань.
Злодії, або Таткова наука
На городі у Кирилкових батьків завівся злодій. Кирилко разом з татком і маминим братом дядьком Андрієм, як тільки стемніло, пішли на леваду його ловити.
Дядько Андрій налаштував фотоапарат.
– Ти розумієш, – розповідав дядькові татко дуже серйозно і таємниче, – занадились у нашу капусту на леваді якісь дивні злодії. Капуста тільки-тільки почала в головки розростатися, а злодії все листя на ній геть обламують! Одні голі стовбурці залишаються з крихітними головками. Отаке неподобство! Обнесуть листя на однім рядку, а наступної ночі – беруться за інший. Вже чотири рядки голісінькі стирчать! І ніяких тобі слідів. Куди вони те листя дівають? І на біса воно їм?
Справді, дивні й хитрі злодії, – усміхався дядько Андрій.
Нічого, хлопці, засідка є, сьогодні вночі спіймаємо непроханих гостей, – заспокоїв татко.
А не спіймаємо, то хоч сфотографуємо, – впевнено мовив дядько. – Я маю таку апаратуру, іцо й уночі знімає.
Так і вчинили.
Чисте глибоке небо густо світилося зорями. Яснів повновидий місяць над озером, і городина виднілася, мов на долоні.
Тихо, хоч мак сій. Тільки соловейки в заростях верболозів та калини над річкою лунко витьохкують.
– А якщо це вовки? - пошепки озивається Кирилко.
– Вовки капусти не їдять, – зауважує дядько.
– То, може, ведмеді? – продовжує міркувати Кирилко.
– Ведмеді в нас не водяться, – чуги вже татків шепіт. – Хіба що якісь нові з'явилися - капустоїдні.
– То хто ж тоді листя обламує, а головки залишає?
– Побачимо.
– Тс-с! – почулося від татка. – Хтось наче підкрадається.
І справді, обіч груші зашелестіла трава, хруснула суха галузка...
Дядько Андрій звів фотоапарат, приліг на гілку, вибравши простореньке віконце між листям.