Із творчістю першого в історії свідомого автора дитячої книжки кожен знайомиться ще навіть до того, як потрапляє в перший клас. Хто ж не чув про «Попелюшку», «Кота в чоботях», «Червону Шапочку», «Сплячу красуню», «Хлопчика-мізинчика» або «Синю бороду» якщо не від батьків, то хоч із голлівудських мультфільмів?.. А от яким був їхній творець (чи то, краще сказати, упорядник народних розповідей про цих персонажів) і наскільки сильно він вплинув на красне письменство, знає не кожен. Поговорити про це з учнями 4-А класу СПШ № 3 взялися працівники відділу обслуговування дітей дошкільного віку та учнів 1 – 4 класів під час літературної години «Автор першої у світі дитячої книжки (до 390-річчя з дня народження Шарля Перро)».
Епоха, в яку творив Шарль Перро, сучасним читачам неблизька й не зовсім зрозуміла. Та й тогочасні професії подеколи викликають подив. Ось, скажімо, майбутній автор «Казок матінки Гуски» (а саме з них світ дізнався про Попелюшку й усіх інших) значну частину життя не просто працював при дворі, а обіймав посаду секретаря спеціально створеної під нього Академії написів і витонченої словесності. Ця почесна робота вимагала від нього не лише пишних од і поем на честь високоповажних осіб благородної крові, а й уміння…складати витончені написи на паризьких тріумфальних арках. Нічого дивного, що, маючи такий високий соціальний статус і такий специфічний фах, створити збірку з восьми чарівних оповідок Шарль спромігся аж у 67 (!) років, та ще й «прикрився» при цьому іменем старшого сина П’єра.
Звісно, нашим читачам було цікаво послухати про ті часи, коли майбутній письменник був їхнім однолітком. Спочатку в школі він був дуже сором’язливим, не мав друзів, учителі вважали його майже недоумкуватим. Та однокласники зачіпати боялися: на горизонті завжди маячили старші брати, які могли вчасно дати здачі. Та, як згодом з’ясувалося, й сам Шарль міг відстояти свої інтереси. Коли одного його товариша-товстуна почали бити, Шарль кинувся на захист і засобів оборони не добирав. Нападники настільки здивувалися, що покинули свою жертву. Вже наступного дня молодший Перро почав так сміливо й розумно відповідати на уроках, що викладачі моментально змінили про нього свою думку. Та за сміливістю швидко прийшло й нахабство: юнак почав сперечатися з учителями з будь-якого приводу й одного разу так допік, що був вигнаний із класу. Це запального ерудита не зупинило: він вирішив навчатися самостійно, що й робив разом із таким самим задерикуватим «колегою». Здобуті в такий спосіб знання допомогли майбутньому літераторові вступити до університету.
Далі життя казкаря не шокує стрімкими поворотами: юридична спеціальність, яка швидко остогидла творчому юнакові, непогана літературна кар’єра в аристократичних колах, участь у мистецьких дискусіях і, нарешті, чарівні історії, опубліковані під псевдонімом. Цікаво, що сюжети до геніальних і добрих казок Шарль Перро вигадав не сам (за винятком хіба що «Ріке Чубчика»). Більшість із них він запозичив із народних переказів, які відрізнялися неабиякою кровожерливістю й поганими закінченнями. Тож заслуга Перро не лише в хорошій літературній формі, яку він надав садистським оповідкам, а й у тому, що він зробив їх значно м’якшими й доступними дітлахам. Успіх був миттєвим і шаленим. Аристократичні читачі так захопилися ідеєю праці в подібному жанрі, що самі взялися писати казки. Відгомони тієї слави ми спостерігаємо й досі: наслідувань, тлумачень й перелицювань відомих сюжетів у сучасній популярній культурі хоч греблю гати. А безкінечні мультиплікаційні й кінематографічні екранізації підтримують інтерес найменших читачів до повчальних історій.
