Мабуть, зайве казати, що напередодні зимових свят віра в диво потужна, як ніколи. А що може вражати й захоплювати більше, ніж диво кохання? Чарівного й всеохопного, пристрасного й драматичного, щемливо-ніжного й безнадійного. Інколи важко визначити, яка з любовних історій видається неймовірнішою або переконливішою – вигадана літературна чи заснована на житті реальних людей. Знайти відповідь на це питання належало учням 10-У класу НВК «ЗОШ І-ІІІ ступенів – ліцей спортивного профілю № 34» під час літературно-музичної години «Минуще все, любов лиш вічна», яку для них провели у відділі обслуговування учнів 5 – 9 класів.
Насправді романтичні сюжети легко знайти навіть у найдавніших часах. Першими прикладами відданого кохання для юних читачів стали давньогрецькі Пігмаліон і Галатея, а ще веронці Ромео і Джульєтта, почуття яких виявилися сильнішими за смерть. Нехай ці пари – лише вимисел талановитих розумів, але вони зразкові. Не даремно дві такі фабули нескінченну кількість разів переспівали в багатьох художніх джерелах і продовжують використовувати сьогодні.
Сучасним підліткам непросто зрозуміти героїню рок-опери «Юнона і Авось» – доньку коменданта Сан-Франциско Кончиту Аргуельйо, яка все життя чекала на повернення лише кілька разів баченого графа Миколи Резанова. Так само далекі від нинішніх реалій дружини декабристів, що залишили багатство й благополучне життя, вирушивши за коханими на край світу. Але такі драми також дали грандіозний поштовх мистецтву, надихнули письменників, театральних і кінорежисерів, композиторів на численні творчі експерименти з образами й формою. А те, що почуття ці, мабуть, ще трохи «задорослі» для підлітків – не страшно! Зрештою, з роками молоді люди збагнуть їх.
Зате близькі й зрозумілі історії наших співвітчизників, знаменитих українських літераторів. Івана Франка й Ольги Рошкевич, Лесі Українки й Сергія Мержинського, Володимира Сосюри й Марії Данилової, Олександра й Варвари Довженко. У душі будь-якого українця, незалежно від віку, знайдуть відгук вірш Івана Франка «Чого являєшся мені у сні?..» й поезія в прозі Лесі Українки «Твої листи завжди пахнуть зів’ялими трояндами», не надісланий лист Варвари Довженко до на той час уже колишнього чоловіка Олександра й інтимна лірика «співця любові та революції» Володимира Сосюри «Люблю».
Так само не можуть не торкати душу романс «Средь шумного бала случайно» й відносно сучасна пісня «Мы – эхо», вальс Є. Доги з кінофільму «Мой ласковый и нежный зверь» та «Баллада о прокуренном вагоне». Як зазначила бібліотекар наприкінці заходу, книга кохання велика і невичерпна. Рано чи пізно й наші читачі впишуть у неї нові рядки. Тим більше, що приклади для натхнення й наслідування в них уже є…