Зовсім недавно поціновувачі живого українського слова святкували ювілей видатної поетеси, одного з улюблених авторів не одного покоління українців – Ліни Василівни Костенко. Відділ обслуговування учнів 5 – 9 класів скористався нагодою нагадати своїм користувачам про шедеври письменниці. Ідея знайшла втілення в літературному вечорі «Я вибрала долю собі сама…», що пройшов у бібліотеці вже на другий день Тижня дитячого читання.
Учасники заходу – учні 9-М та 10-А класів ЗОШ І – ІІІ ступенів № 4 – не просто пригадали складну й багато в чому показову біографію поетеси-дисидента й занурилися в її творчість, а зробили це в компанії справжніх професіоналів сценічного мистецтва. До уваги читачів спочатку прозвучали найвідоміші факти з життя видатної українки, з історії її боротьби за красу й справедливість у людських взаєминах та суперечливих стосунках артистичної натури з владою. Бібліотекар розповіла про збірки письменниці, зачитала спогади її доньки, Оксани Пахльовської, про дитинство в сім’ї відомої авторки, про мамині вчинки в ім’я благородної громадянської мети.
Та, безперечно, окрасою заходу стали два абсолютно різні виступи читців – актриси Черкаського академічного обласного українського музично-драматичного театру ім. Т.Г. Шевченка, заслуженої артистки України Любові Скобель та майстра художнього слова, лауреата Всеукраїнського конкурсу читців Ярослава Литвина.
Любов Володимирівна представила літературну композицію за віршами Ліни Костенко, присвячену глибоким ліричним переживанням через кохання, пізнання власного характеру, самотність. Вірші звучали пронизливо, чуттєво, з глибоко притлумленим болем, з тими неповторними інтонаціями, до яких може вдаватися тільки жінка, яка читає твори іншої жінки. «Ті журавлі, і їх прощальні сурми…», «Розкажу тобі думку таємну», «Між іншим», «Очима ти сказав мені: люблю», «Апологія лицарства»… Ці поезії про «життя, осяяне красою», несказані слова, «осінній плач калини», ідеал мужності, якому жінка завжди «кине квітку», розкрили вразливість і розбалансованість жіночої душі.
Виступ Ярослава Литвина був геть інакшим: поривчастим, палким, з внутрішньою переконаністю й пристрастю. Він віршами розповів про долю митця у світі, сповненому несправедливості, недосконалості, зашореності. Про божевілля й невгамовне тяжіння до свободи говорив «Ван-Гог»; про відповідальність поета, який готується вперше вимовити слова, що «вже були чиїмись» – «Страшні слова, коли вони мовчать». Необхідність бачення світу свіжим оком лунала в рядках поезії «Криши, ламай, трощи стереотипи…». Нарешті, віршем «Крила» присутнім нагадали, що в людини завжди має бути мрія, еталон, потяг до прекрасного, до більшого. І саме такі натхнення й зразок дарує нам вічна, тонка поезія Ліни Костенко.
