У національній історії є декілька подій, які за повним правом можна назвати символічними, як і тих особистостей, з чиїм іменем вони пов’язані. Так, особливим, знаковим для українців стало перепоховання праху Тараса Григоровича Шевченка на Чернечій горі в м. Каневі та той шлях, що подолав він востаннє, повертаюсь уже після смерті на рідну землю. 153-ім роковинам знаменної події й було присвячено літературну годину «Шлях до вічної оселі», проведену 21 травня для учнів 8-Б класу Першої міської гімназії відділом обслуговування учнів 5 – 9 класів.
Так сталося, що сакральна таїна смерті видатної людини давно вже цій людині не належить – вона стала публічним явищем, проаналізованим і розглянутим під збільшувальним склом. Кожна деталь прощання багатьох тисяч українців зі своїм пророком миттєво обросла легендами, домислами й інколи навіть відвертими вигадками. Протягом перевезення домовини зі Смоленського цвинтаря в Санкт-Петербурзі до гори в Каневі трапилася ціла низка таких напівлегендарних акцій. Ідеться, наприклад, про червону китайку, якою домовину було вкрито перед від’їздом із Петербурга, за аналогією із традиціями поховання козаків-лицарів; про терновий вінець, нібито покладений на труну таємничою жінкою в чорному під час панахиди в церкві Різдва Христового на Подолі; про весільні рушники з півнями, буцімто замовлені самим Кобзарем майстру Демиду Кошуку, що їх останній урочисто поклав до праху в м. Кролевці, і тому подібне.
Тема перепоховання Т. Г. Шевченка складна й суперечлива, про неї сумно й важко і слухати, і читати. Усе одно цей поет і художник запам’ятався нам передусім своїми геніальними творами, що змушують його життя тривати століттями. Та неможливо переоцінити той факт, що свій спочинок Кобзар, залюблений в Україну від малих літ і до останніх хвилин, знайшов саме тут, у своїй країні, удома…
