Козачок

Красицький Д. Ф. Дитинство Тараса : коротенькі оповідання про дитинство Тараса / Д. Ф. Красицький. – К. : Державне видавництво дитячої літератури УРСР, 1959. – 206 с.

КОЗАЧОК (С. 174-176)  Слухати

Текст читає Ольга Троценко

    – Голос у тебе, Тарасе, гарний. З таким голосом можна сміло й на людях співати. Кажуть, у пана свій театр буде.

    – Ні, співати я люблю, але в панському театрі не хочу зовсім. Коли вже що вирішив, не можу змінювати.

    – А що ж вирішив?

    – Я повинен стати малярем!

    – З тебе ж хочуть кухарчука зробити.

    – Та не зроблять…

    Після такої розмови з Тарасом головний кухар уже не пропонував йому проситись до панського театру. Коли на кухні усе пороблять, він бувало дає команду:

    – Перепочинок, усі до мене. Тарас, сідай поряд, поспіваємо трохи.

    Так минали дні за днями.

    Якось головний кухар поскаржився панові:

    – Тарас непоганий хлопець, жвавий, роботящий, але кухаря з нього не буде. Руки його не так до чавунів, як до паперу липнуть… Сьогодні на запічку знайшли цілий жмут малюнків… Мало йому паперу, він на стінах, на каструлях малює. Дозвольте цього маляра з кухні випровадити.

    – А ти б його лютіше привчав, карав.

    – Так ні, він слухняний, розумний, але його руки до кухні не стоять, – не буде з нього кухарчука. Може, панові треба мати своїх малярів?

    Управитель мовчав, щось думаючи. Кухар тільки дивився панові в спину, переступаючи з ноги на ногу і чекаючи відповіді.

    Раптом пан повернувся до нього.

    – Так, кажеш, жвавий, розумний Тарас? Приведи до мене!

    Кухар вклонився й мовчки вийшов.

    – Тарасе, тебе пан управитель кличе!

    «Навіщо я йому? Ніби ні в чому й не провинився», хвилювався Тарас, йдучи до панських покоїв. Обережно прочинив двері:

    – Можна, пане?

    – Заходь. Так от що! Бачу, не буде з тебе кухаря, – козачком будеш! – Управитель підвівся з-за столу, пройшовся по кімнаті, став біля вікна і довго дивився у двір.

    Тарас мовчки стояв біля порога, переступаючи з ноги на ногу.

    Побачивши, що Тарас ще в кімнаті, пан додав:

    – Будеш добре прислужувати панові – гаразд, а коли погано – на стайні розуму додадуть…

    Тарас не раз бачив, як там «додають розуму» кріпакам. Від однієї згадки у нього потемніло в очах.

    – Що ж я буду робити у пана? – спитав несміло.

    – Невелика робота: панові люльку подати, вода в склянці щоб завжди була, Усе робити, що пан скаже. Незабаром приїде наш господар Павло Васильович – йому і прислужуватимеш, а поки що в моєму домі козачкуватимеш. Ну, йди!..

    Пішов Тарас до панських покоїв. З думки не сходило: як він буде вчитись малювати?. Адже тепер не зможе слухати уроків малювання Превлоцького.

    У панських покоях все було незвичайне, панське. Навіть повітря. Панова покоївка пояснила йому обов’язки, і Тарас здивувався: хіба це робота? Він звик до праці, до важкої праці, а тут сиди та й мовчи. І це зветься – козачок.

    …У літньому саду вчилися малювати панські діти, вони звикли завжди бачити за тином Тараса.

    «Де ж це наш Тарас, куди він подівся? – дивувався Превлоцький. – І на кухні не видно. Жалко, що він кріпак, а з нього був би неабиякий маляр».