(1814-1861)
Геніальний український поет, прозаїк, драматург, художник, основоположник нової української літератури. Автор книги поезій «Кобзар», повістей російською мовою «Художник», «Близнецы», «Капитанша» та ін., п’єси «Назар Стодоля», «Щоденника», багатьох інших творів.
Іменем Т. Г. Шевченка названа найавторитетніша державна відзнака в галузі літератури і мистецтва – Національна премія України ім. Т. Г. Шевченка.
Народився в селі Моринцях, нині Звенигородського району, в сім’ї селянина-кріпака.
Коли Тарасові минуло 14 років, його зробили козачком у пана Енгельгардта. Восени 1829 року Тарас з обозом Енгельгардта вирушив до Вільно, а згодом – до Петербурга.
Тарас Григорович почав писати вірші ще до звільнення з кріпацтва, у 1836-1837 роках. У 1840 році в Петербурзі вийшла перша збірка його поезій «Кобзар», що відкрила нову добу в історії української літератури. В 1841 році вийшла поема «Гайдамаки».
У Шевченка невпинно наростав протест проти соціального і національного гноблення українського народу, а у творах усе чіткіше відображався його революційно-демократичний світогляд.
Т. Г. Шевченко тричі приїздив в Україну: в 1843-44, 1845-47 і в 1859 роках.
Під час першої поїздки поет відвідав міста і села Черкащини: Кирилівку, Мойсівку, Чигирин, Суботів, Лузанівку, Холодний Яр, Моринці, Лисянку, Тальне, Звенигородку.
В літку 1845 року, після закінчення Академії мистецтв у Петербурзі, Т. Г. Шевченко вдруге відвідав ряд міст і сіл Черкащини. Поетичним підсумком його скорботних дум під час другої подорожі по Україні були твори «Великий льох», «Стоїть в селі Суботові», «Холодний Яр», «І мертвим і живим…», «Три літа», «Сон», «Кавказ».
Під час перебування на Черкащині Тарас Григорович виконав малюнки «Хата батьків в Кирилівці», «На пасіці», «Сліпий», «Селянська родина», «Чигирин з Суботівського шляху», «Мотрин монастир» та інші.
Під час третьої подорожі по Україні (червень-липень 1859 р.) Шевченко був у Прохорівці, Корсуні, Кирилівці, Межирічі, Пекарях. Він шукав над Россю і Дніпром ділянку землі, щоб тут оселитися.
15 липня 1859 року біля Прохорівки поета заарештували і доставили у Мошни, де його допитував черкаський земський справник В. Табачников.
Після третьої подорожі до України Шевченко ще непримиренніше, ніж раніше, викривав поміщиків, «царів і царенят», таврував ганьбою попів.
Помер Т. Г. Шевченко 10 березня 1861 року в Петербурзі. Поховали поета спочатку в Петербурзі, на Смоленьскому кладовищі. А пізніше, 22 травня 1861 року, друзі Шевченка, виконуючи його заповіт, перепоховали Українського Кобзаря в Каневі, на Чернечій горі (тепер Тарасова Гора).
Шевченко – людина трагічної й, разом з тим, переможної долі. Він пройшов усі круги кріпосницького пекла, однак його поезія не потонула в мороці розпачу й песимізму. ЇЇ харчував могутній дух життєстійкості, властивий самому народу. З безодні страждань і принижень геній поета, не втративши своєї людяності, піднявся до вершин революційної віри і ясновидіння, звідки йому відкривалися простори іншого майбутнього, століття іншого оновленого, гідного людини життя.
У світлі нового часу ще ясніше осягається життєвий подвиг цієї людини, унікальність його всебічно обдарованої особистості, ще повніше усвідомлюється неминуще значення співучих і грізних його віршів, у яких і сьогодні все дихає волелюбністю, правдою, революційною гуманістичною пристрасністю, захоплює душу польотом думки, глибиною й красою почуття.