Носань С. Злодії, або Таткова наука : [оповідання] / С. Носань // Носань С. Л. Казки для Кирилка. – Черкаси : Видавець Чабаненко Ю. А., 2006. – С. 12-16.
Кирилко разом з татком і маминим братом дядьком Андрієм, як тільки стемніло, пішли на леваду ловити злодіїв.
Ще за дня приготували собі на старій розлогій груші зручну засідку, поклавши на гілля дошки, а зверху – матраца з сіном.
Дядько Андрій налаштував фотоапарат. Він уже багато років працював фотокором у міській газеті й був великим майстром цієї справи.
– Ти розумієш, – розповідав дядькові татко дуже серйозно і таємниче, – занадились у нашу капусту на леваді якісь дивні злодії. Капуста тільки-тільки почала в головки розростатися, а злодії все листя на ній геть обламують! Одні голі стовбурці залишаються з крихітними головками. Отаке неподобство! Обнесуть листя на однім рядку, а наступної ночі – беруться за інший. Вже чотири рядки голісінькі стирчать! І ніяких тобі слідів. Куди вони те листя дівають? І на біса воно їм?
– Справді, дивні й хитрі злодії, – усміхався дядько Андрій.
– Нічого, хлопці, засідка є, сьогодні вночі спіймаємо непроханих гостей, – заспокоїв татко.
– А не спіймаємо, то хоч сфотографуємо, – впевнено мовив дядько. – Я маю таку апаратуру, що й уночі знімає.
Так і вчинили.
Всі троє вмостилися на м'якенькому теплому матраці метрів два над землею, біля самісінької грядки з капустою, й почали чекати.
Чисте глибоке небо густо світилося зорями. Яснів повновидий місяць над озером, і городина виднілася, мов на долоні.
Тихо, хоч мак сій. Тільки соловейки в заростях верболозів та калини над річкою лунко витьохкують.
– А якщо це вовки? – пошепки озивається Кирилко.
– Вовки капусти не їдять, – зауважує дядько.
– То, може, ведмеді? – продовжує міркувати Кирилко.
– Ведмеді в нас не водяться, – чути вже татків шепіт. – Хіба що якісь нові з'явилися – капустоїдні.
– То хто ж тоді листя обламує, а головки залишає?
– Побачимо. Для того ж ми й зібралися, щоб спіймати й притягти до відповідальності, – суворо прошепотів дядько Андрійко.
Кирилко не міг уторопати, всерйоз дядько говорить чи жартує.
– Тс-с! почулося від татка. – Хтось наче підкрадається.
І справді, обіч груші зашелестіла трава, хруснула суха галузка...
Дядько Андрій звів фотоапарат, приліг на гілку, вибравши простореньке віконце між листям.
Десь за хвилинку-другу біля рядків капусти з'явилися злодії, точніше, замаячіло кілька пар їхніх довгих гостреньких вух.
– Зайчики! –ледь не скрикнувши, прошепотів радісно Кирилко.
– Бачу. Не галасуй, – мовив татко. – Аж сім! Групова крадіжка! Добряче влетить їм на суді.
– На якому суді?
– На нашому.
Нічний вітерець ворухнув листя на груші, й воно м'яко зашелестіло, ніби теж перешіптувалося.
Дядько Андрій тим часом «увічнював» злодіїв.
А приходьки пробралися на осяяну місяцем і зорями місцину і завмерли між рядками капусти.
– Ніби нікого ніде не видно, – почув Кирилко притишену заячу розмову. – Тоді ти, Ван Даме, починай зі своїми хлопцями з правого краю рядка, а ти, Сильвестре, зі своїми – з лівого.
– А ви, Шварценегере?
– Я стану на шухері. Листя акуратно складайте в лантушки. Даю вам десять хвилин. По моєму сигналу – товар на плечі, сліди замести і – гайда додому! Завдання зрозуміле? До праці!
– Еге, – прошепотів дядько Андрій, – ці гурмани за десять хвилин весь рядок обчистять. Бувалі хлопці
– Тихо! Ша! – застережливо обізвався заєць Шварценегер, що стояв на чатах, звівшись на задні лапи.
– Здається, я почув людський шепіт.
– Та що ви, Шварценегере! Ні, Арнольде. Глупа ніч. Люди давно сплять.
Помовчали. Дихнув вітерець, прошелестіло листя на груші, і злодії, заспокоївшись, продовжили дружно працювати.
Хрускотіло листя, а з-поміж того хрускоту долинало заяче перемовляння.
– Ну й листячко! Соковите! Солодке!
– Ніколи ще такого смачного не їв.
– У Пилипа не таке... (Це, либонь, про капусту, що на сусідчиному городі).
– А в Кирилка як мед!
– Трохи товару проміняємо по бартеру на моркву в Чака Норріса...
– Ось я покажу вам бартер! – голосно вигукнув татко. – Так намну вуха, що вони стануть удвічі довші! Хіба так пасинкують капусту?! Треба обламувати нижнє, старіше листя, а горішнє залишати. Тоді й головки ліпше в'язатимуться, і вам вистачить.
Зайці спочатку завмерли, а потім їх як вітром здуло.
Дядько Андрій задоволено засміявся: він устиг усю ту сцену зафотографувати і сказав, що знімки надрукує в газеті. Цікавий буде репортаж!
Днів три капуста стояла неторкана, злодії не потикали носа.
А на четвертий Кирилко побачив, що нижнє листя на одному з рядків чепурненько обламане. І жодного сліду.
– А зайчики послухалися вашої поради, татку, – сказав Кирилко за сніданком, – забрали цієї ночі тільки нижнє листя в капусти.
– Розумні хлоп'ята трапились, – усміхнувся батько.
І мама, яка дослухалася до їхньої розмови, теж усміхнулася й стиха зауважила:
– От якби ті ваші хлоп'ята вухаті не тільки капусту пасинкували, а ще й городину пособляли полоти, то ціни б їм не було.