background

001

Чупак Т. Косички у стані афекту / Таміла Чупак ; [худож. К. Вербівська]. – Черкаси : Видавець Чабаненко Ю. А., 2019. – 81 с. : іл.

Сьогодні (С. 3 – 7)

Текст читає автор

 

Межи пройдешнім Учора та непередбачуваним Завтра зачаїлося маленьке невгамовне Сьогодні. Зазвичай воно прокидалося раніше за Сонечко, бо наче вчувало звуки стареньких ходиків – тремтливу пісеньку горихвістки. Якусь мить прислухалося до передсвітанкового концерту – малинових переборів зорянки, неквапливих мелодійних посвистів вівчарика, тріскотливих покликів кропив’янки. Пташині рулади будили голосистих півнів, котрі зразу ж вступали у вокальні поєдинки. Войовничі співаки змушували вікна ояснюватися, а все живе спонукало до руху, допомагаючи Сьогодні, у якого, до речі, було ще два наймення – Тепер і Тут.

Щоранку Тут прокидався в доброму гуморі з приказкою на устах, яку нерідко чув від мешканців величезного дому, котрий іменується «Земля»: "Не залишай на завтра те, що можна зробити сьогодні". Усвідомлення власної значущості спонукало чинити справедливо та добросердно.

Ледь світало, як Тепер дбайливою рукою освіжував троянди, що вже почали прив’ядати під вікном маленької дівчинки. А вона щоранку вибігала в подвір’я й радісно вигукувала: «Мамо, поглянь, які гарні сьогодні квіти, навіть кращі, ніж Учора». Не залишай на Завтра те, що можна зробити Сьогодні.

А ще Тут попросив Сонечко посвітити яскравіше, а в небесні фарби додав відтінку бірюзової ніжності, адже в нього свято. Щойно побачив, як батьки обіймали сина-першокласника: «Сьогодні у тебе день народження, вітаємо!». Отож, Тепер був іменинником і навіть якби почалася злива, в цей радісний день вона б не могла залити його піднесений настрій. Та й примхливо-сльозливі дітлахи, що зрання випробовували терпіння власних заніколених батьків, не розсердили Тута. Хоча він таки розгнівався на двох неуважних хлопчаків, що вибігали з автобуса й добряче штурхонули літню жінку. Суворість і непоступливість навіяв Тепер завжди усміхненій і ласкавій вчительці розбишак. І нехай скільки завгодно виправдовуються, а батькам пояснюють, що їхня Олена Павлівна встала Сьогодні не з тієї ноги, зауваження в щоденники все одно отримають, бо недостойні вчинки не можна залишати без уваги. І все ж, усі помисли нашого героя в цей сонцесяйний день були прикуті до зеленої галявини поруч з будинком Петрика, який Тут святкував свій день народження. До нього вже сходилися друзі з подарунками. Разом з дітлахами Тепер ласував смачними наїдками, які приготувала матуся іменинника, весело танцював, грався в захопливі ігри і навіть не зразу помітив, що Петрусь засумував.

Хлопчика оточили діти, хто як міг підбадьорював. «Може це неправда, твої батьки так тебе люблять», – однокласниця Марійка щиро заспокоювала товариша. Нарешті Тепер зрозумів у чому справа. Він бачив, як щойно лукавоокий старшокласник Артем підкликав Петрика і зі злостивою посмішечкою щось йому сказав. Старший брат Учора якось показував Сьогодні всиновлених названими батьками дітей, серед яких був засмучений хлопчик.

Розгніваний Тепер навіть не намагався приховати свою лють. Він рознесе будинок кривдника на друзки. Ні, не можна, адже там є й інші мешканці. Краще напустити на нього страшну сверблячку, щоб не мав спокою. А може, зробити так, щоб усі товариші відвернулися від отого бездушного Артема, нехай дізнається, що таке справжня самотність? Бо якщо хтось розриває на шматки спокій інших, не цінує доброзичливого ставлення, збурює в душах напади тривоги і відчаю, той недостойний бути щасливим у цьому дивовижному світі.

Сьогодні так замислився, що, здавалося й не помітив, як Вечір дбайливо накинув на Землю сутінковий тюль. Він навіть не слухав улюбленої музики у виконанні натхненної вокалістки зорянки та її бек-вокалістів – вівчарика, очеретянки і кропив’янки. Тут сумував, бо так і не придумав жахливої помсти, а вже через якусь мить мав стати спогадом…