Чупак Т. Косички у стані афекту / Таміла Чупак ; [худож. К. Вербівська]. – Черкаси : Видавець Чабаненко Ю. А., 2019. – 81 с. : іл.
Софійка, Мама і Чайковський (С. 47 – 50)
Текст читає автор
Вона знову і знову, бездумно втупившись у ноти, в яких за великою мірою нічого «не бачила», монотонно і в’яло возила пальцями по клавіатурі фортепіано. «Вальс» Чайковського з «Дитячого альбому» Софійка разом із вчителькою почала розбирати в музичній школі на минулому році. Якби в цей момент хтось звернув увагу портрет Петра Ілліча, що висів над піаніно, неодмінно переплутав би його з похмурим Бетховеном. Софійчина ж мама пересувалася навшпиньках, щоб, не дай Боже, не потурбувати і не відвернути увагу доньки від заняття, адже в дитинстві сама мріяла навчитися грати, та не склалося. Отже, тепер усіляко спонукала свою «суперталановиту» дівчинку до втілення власної давньої мрії.
Кожен із героїв займається своїми справами, а ми тим часом спробуємо підслухати їхні думки.
Мама: «Донька у мене молодець! У неї неймовірний талант і до того ж терплячість яка! Вже годину репетирує».
Чайковський: «Я ж написав вальс, а не танок слона-каліки».
Софійка: «Як набрид мені цей інструмент, так хочеться до комп’ютера, але мама, здається, ще не помила посуд і може мене змусити, тож доведеться ще помучитися».
Мама: «Софійка обов’язково стане відомим музикантом, виступатиме на сцені, їздитиме по гастролях. Із такими яскравими здібностями, посидющістю і заповзятістю зіркова кар’єра їй забезпечена».
Чайковський: «Терпець уривається, неможливо слухати цю набридливу нісенітницю, як би мені зіскочити зі стіни й забігти світ за очі».
Софійка: «Я б уже давно грала у «Скарби піратів», якби не мама зі своєю музичною школою, але ж треба їй догодити, щоб не передумала щодо Wi-Fi».
Мама: «Якщо навіть не складеться кар’єра сольної піаністки, в музичній школі викладатиме. Робота не важка і престижна. Це ж не на базарі, як я гибіти».
Чайковський: «Дитино, замовкни, прошу, тобі протипоказана музика, бо той каліка-слон, якого ти так безглуздо зліпила зі звуків, мабуть, іще коли була в пелюшках, обидва вуха тобі відтоптав».
Софійка: «Що за нудьга, коли треба дивитися в ноти і потрібним пальцем брати кожну клавішу. Але нехай мама ще підлогу підмете і тоді…».
Мама: «Та хіба не геніальна у мене дитина? Всю домашню роботу переробила, а вона все грає і грає, у мене вдалася, така ж трудівниця невтомна».
Чайковський: «Все! Більше не можу! Тримайте мене!»
Портрет композитора падає і боляче б’є Софійку по пальцях. Вона кричить: «Ма-мо-о, мене Чайковський вдарив!»
Мама вбігає у кімнату доньки і зачувши нізвідки чоловічий голос: «Ненавиджу бездумну гру, хіба можна так знущатися з інструмента?» – втрачає свідомість.