Цікаве в періодиці (1-4 кл.)

Про черепах // Умійко. – 2012. – № 6. – С. 3-31.

Рід черепах включає в себе 250 видів. 22 види з них занесені до Червоної книги Міжнародного союзу охорони природи і природних ресурсів. Представники цього роду поширені майже по всій Землі, на всіх материках (крім Антарктиди). Черепахи живуть у пустелях, тропічних лісах, річках, озерах і океанах.

Якщо вам зустрінеться тварина, тіло якої покрите суцільним панцирем, то ви безпомилково можете сказати, що це черепаха. Форма панцира може розповісти про життя черепах. У наземних видів цих тварин панцир високий і куполоподібний, у прісноводних – низький і присплюснутий, а у морських – каплеподібний, обтічний. Більше дізнатися про цих загадкових тварин допоможе ця стаття.

Є Зачаровані острови? // Барвінок. – 2012. – № 6. – С.15.

Галапагоси – унікальний острівний музей під відкритим небом, де різноманітність місцевої флори і фауни викликає захоплення не лише у туристів, а й у дослідників з усього світу. Недарма саме цей еквадорський архіпелаг допоміг великому Чарльзу Дарвіну в дослідженні еволюційної теорії походження видів. Галапагоські острови давно перебувають у списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, а більше 20 років тому – стали Біосферним заповідником. Вони мають ще одну назву – Черепахові острови. Чому? Про це розповідається у статті.

Алленова Е. Вильям Адольф Бугро: (1825-1905) // Мурзилка. – 2012. – № 6. – С. 15-18.

Французький художник Вільям Адольф Бугро був одним із найпопулярніших живописців свого часу, який створював полотна на релігійні і міфологічні сюжети, а також полюбляв і побутовий жанр. Він написав понад 800 великих картин. З деякими із них і знайомить ця стаття.

Кавун О. Нежные шиншиллы / О. Кавун // Тошка и компания. – 2012. – № 6. – С. 8-9.

Кішки-шиншили, звичайно, не мають ніякого відношення до маленьких тваринок-гризунів. Виявляється, що шиншила – це забарвлення, а порода – перс. Це перше, про що дізнаєшся, коли знайомишся з цим загадковим явищем у котячому світі.

А ще шиншила вирізняється своєю особливою королівською зовнішністю. Про характер цих кішок та звіділя вони родом розповідається у статті.

Речные кони // Тошка и компания. – 2012. – № 6. – С. 4-6.

Стародавні греки, побачивши в гирлі Нілу товстих, неповоротких тварин, назвали їх гіпопотамами або бегемотами, що означає «коні в річці» або «річкові коні». Бегемот хіба що пирхає як кінь, а так – зовсім на нього не схожий. Скоріше його можна порівняти з жабою або крокодилом – шкіра блискуча, майже гола, й швидко висихає, а очі і ніздрі посаджені високо на голові. Це дуже зручно: можна висунути з води тільки «острівці» з очима й ніздрями, як перископи у підводного човна.

Бегемоти в жаркі дні зовсім не виходять з води. Наближатися до такого стада небезпечно – бегемоти можуть напасти не тільки на людей, але й на човни – їх потужні щелепи можуть роздробити їх як шкарлупки. Паща у бегемота величезна, ікла досягають 70 см у довжину. Важить дорослий бегемот більше 2 тонн. Бегемотики народжуються вагою 35-40 кг. Часто можна побачити, як мати-бегемотиха пливе, а маленький бегемот стоїть на ній, як капітан на капітанському містку.

Гіпопотами, як і багато інших тварин, стали жертвами людської жадібності й жорстокості. Зараз бегемотів можна побачити тільки в глухих районах Африки, куди важко добратися, та в зоопарках.