Uncategorised

День Соборності України – свято, яке відзначається щороку в день проголошення Акту возз'єднання Української Народної Республіки та Західноукраїнської Народної Республіки, що відбулося 22 січня 1919 року на Софійському майдані в Києві. Йому передувало ухвалення 22 січня 1918 р. ІV Універсалу Центральної Ради, яким Українську Народну Республіку проголошено суверенною і незалежною державою. Соборність для України – це об’єднання навколо спільного стрижня, яким є українська державність, в єдине державне ціле всіх земель, які заселяє український народ. Соборність не обмежується лише ідеєю збирання етнічних земель у рамках національної держави, а передбачає також духовне єднання всього населення країни незалежно від національності. Нарешті, соборність невіддільна від досягнення реальної державності, забезпечення справжнього суверенітету і незалежності народу, побудови процвітаючої демократичної національної держави.

Про історію соборності учням 5-9 класів можна прочитати:

Дзюбак Б. Здійснилися віковічні надії : 22 січня 1946 року було створено Закарпатську область у складі Української РСР / Б. Дзюбак // Урядовий кур’єр. – 2011. – 25 січ. – С. 7.

Лавренюк С. Тисячолітня пам'ять Соборності / С. Лавренюк // Голос України. – 2010. – 22 січ. – С. 1-3.


Реєнт О. П. Проголошення ЗУНР : проблема легітимації : до 90-річчя Акту злуки УНР і ЗУНР / О. П. Реєнт // Український історичний журнал. – 2009. – №1. – С. 4-11.

Щастя – яке воно?
(Штрихи до творчого портрета Майї Фролової)

Любити дітей означає розуміти їх. У  своїй книзі "Педагогіка любові і свободи" Юрій Азаров сказав про це приблизно так: "Щоб збагнути дитину, треба не опускатися до її рівня, а дотягатися до її почуттів". А дотягтися якраз і важко, складно, і щоб присвятити себе цьому, треба якогось мірою долати ще й свою природу. Бо подолання певних бар'єрів у собі й навколишньому світі заради доброї справи, заради когось - то ступінь духовної вивищеності. То - щастя.

Остання філософічна думка належить відомій в Україні і далеко за її межами російськомовній дитячій письменниці нашого краю Майї Флорівні Фроловій. На жаль, єдиній послідовній письменниці дитячої теми на Черкащині. Незнання дитячої психології чи небажання вникати в проблему природи одвічних конфліктів між дітьми та дорослими, в проблему внутрішніх суперечностей підлітків, а, може, й применшення її ролі на фоні глобальних сучасних перипетій та масове звернення письменництва до пошуків історичної фактури минулого, до світу корупцій та вбивств, до "вигукування" один поперед одного патріотичних гасел та лайок, мовляв, які ми "сякі-такі", призвело до складної ситуації: зачитані на потрюху старенькі дитячі книжки ревно оберігаються пильним оком бібліотекарів. Атим часом школярі шукають відповідей на ті запитання, які їх турбують і на які не завжди можуть отримати помічне слово поради. І чи не відсутність цікавої дитячої літератури на морально етичні теми різко знизила бажання читати у молодших вихованців, їхній інтерес до книжки взагалі? А телебачення, здебільшого аморальне? А обмеженість можливостей реалізувати свої здібності в позаурочний час? І, звичайно ж, турбота батьків про своїх чад скоріше матеріальна, аніж духовна. Все це часто штовхає наших дітей у складні життєві ситуації. Тоді ненавченість аналізувати свою поведінку і її наслідки, не завжди правильне уявлення про духовні й матеріальні людські цінності ставлять перед ними масу проблем. І вони страждають. Вони в пошуках себе в цьому світі, у власній безпорадності й незбагненності. Чому я такий і в чому сенс людського життя? Що таке щастя і справжня любов? А ностальгія за рідним краєм? Як зберегти свою гідність і навчитися цінувати дружбу? Чи ж можна уникнути конфлікту з батьками? Ці та інші питання порушені письменницею Майєю Фроловоюуїї майже трьох десятках дитячих книг із таким вагомим творчим доробком вона підійшла до свого сімдесятирічного ювілею. Кожен її твір - то відкриття, то порада, то уроки мислення, співчуття, роздумів, моралі. Авторка, добре знаючи психологію дітей, вміло виписує художнім словом не тільки їхній біль і страждання, а й допомагає осмислювати власні вчинки героїв, поривання, вказує, як можна не загубити себе, дає можливість збагнути: хто ж я? Вже самі назви книжок спонукають читача до нових роздумів, як от: "Не спеши ставать на колени", "А вы мне кто?", "Девочка, которая придумала себя", "Ау, мама!", "Задумайся о себе", "Счастье - оно какое?", "Найди меня, мама", "Современная девочка", "Капризуля" і т.д.

Географія книжок Майї Флорівни, як і географія її життя, надто широка. Єдиним був і залишився поруч нас біль, перелитий у слово, аби застерегти молодше покоління від духовних спотикань.

Народилася письменниця 6 січня 1931 року в м. Сміла в різнонаціональній родині. Батько Флор Лепешко - українець, колишній відповіда-льний секретар смілянської районної газети "Червоний стяг" (нині "Смілянські обрії'), мати - Броніслава Броніславівна - чистокровна полька. Маючи початкову медичну освіту та вже двох дітей — Володю і Майю, вона виявила бажання в 1941 му році вступити до Черкаського педінституту на факультет російської філології.

Згодом для дев'ятирічної Майї, що навчалася в третьому класі Смілянської школи №3, почалася довга дорога поневірянь; спочатку до бабусі в Сибір, потім, з початком війни, евакуювалася з родиною в Чувашію, далі - знову Сибір, і лиш по закінченню Корсунь-Шевченківської битви знову повернулася до рідної Сміли. Про свої дитячі переживання і враження Майя Фролова пізніше напише у своїх автобіографічних книжках "НадТавдой-рекой" і "Ау, мама!"

В Саранську навічно лишилися могили її дідусів, бабусь, братів. А портрети діда Броніслава, дворянина за походженням, і досі прикрашають стіни одного з тамтешніх музеїв.

Як відповідальному секретареві газети, батькові Майї Флорівни доводилося виїжджати на "передову", тому дев'ятий клас дівчина закінчувала в Західній Україні, в Дрогобичі, серед голоду, холоду, в убогості. Небайдуже серце майбутньої письменниці всотувало в себе босоноге дитинство своє і своїх однолітків, членів молодіжної національної організації, щоб потім виповісти все це в книжці "Гуси-красньїе лапки".

Родинні літературні смаки вишумовували у Майї Фролової ще з дитинства — від першого знайомства з Шевченковим "Кобзарем", пізніше подарованим їй бабусею Вікторією, з тої "Причинної", яку читала в далекому Сибіру "рядочок за рядочком", обливаючись слізьми за дівчину і того козака, що "в дуб головою". "Я й читати по справжньому навчилася по "Кобзарю", - напише в одній зі своїх книг письменниця.

Далі - були мрії про літературну діяльність. З великим захопленням дівчина неодноразово перечитувала рідну літературу XIX століття, нади-хаючись уроками вчительки української мови. Закінчивши школу зі фібною медаллю, вступила до Чернівецького університету на факультет російської філології.

Нелегка жіноча доля (а письменницька й поготів) спіткала Майю Флорівну. Вийшовши заміж на третьому курсі університету, а згодом народивши двох доньок, вона мужньо долає тисячі кілометрів уздовж івпоперек Радянського Союзу через постійні чоловікові відрядження, нпрофесією військового: Москва, Магадан, Владивосток, Грузія, Далекий Схід... "Вагони, пароплави, літаки, клунки, вживання на чужому місці..." Комуналки, бруд, невдоволення сусідів тіснотою на кухні; чужорідне середовище із зовсім незнайомою мовою, звичаями, не-сприйняттям жінки як такої (в Грузії). А ще - самота, постійне перебування наодинці з материнськими клопотами, бо ж дітей виховувала практично сама. І... для творчої людини - багатющий діапазон пізнання. І невідступна мрія про обов'язкове повернення до рідного краю.

Зі страждань і болю, з любові до життя, до людей, у 1960 році, працюючи в Магаданському видавництві та після ряду зустрічей з відомими цікавими людьми, з'являється перша публікація письменниці—оповідання про мужність одного з льотчиків, який воював у Єгипті.

Маючи досвід коректора та літературного редактора, спробувала написати першу книжку дитячих спогадів про перебування в бабусі на Півночі - "Солнечная Северяния", яка побачила світ в 1962 році. Єдина на той час дитяча книжка про Північ швидко і успішно розходиться між читачами. А потрапивши в Москву, привертає увагу тамтешніх літературних видавців, і Майя Фролова отримує звідти пропозицію видати цю повість. Скромна жінка навіть пише відповідь, що вона не письменниця. Але її талант був помічений і підтриманий. "Солнечная Северяния" виходить і в Москві. Таким чином, ніколи не мріючи про долю письменниці. Майя Флорівна нею стає.

Натхненна праця над словом, над собою приносить їй успіх за успіхом. Однак, перебуваючи у Владивостоку, письменницю спіткає невдача через зовсім безобідну, здавалося б, книжчину "Есть на свете разные земли", в якій авторка розповідає про дружбу двох дівчаток - українки і єврейки, остання з яких виявляється послідовнішою у своїх вчинках. За такий художній показ представник із Москви "потріпував у повітрі книжкою" і називав її авторку "сіоністкою". Неодноразово Майя Фролова викликалась до крайкому партії. За її "творчість" був звільнений з роботи редактор видавництва, а запланований вступ до Спілки письменників відклали майже на два роки. Тільки в 1971 році щасливий лист із Москви за підписом відомого письменника С. Михалкова сповіщає про її офіційне членство в Спілці письменників СРСР.

В 1972 році, маючи в своєму доробку вже п'ять-шість книг, на запрошення (та за клопотанням Миколи Негоди) Майя Фролова з доньками переїздить із Грузії до Черкас.

У нещодавно написаних спогадах для дітей про ностальгію ("Де народився, там і згодився") авторка щиро зізнається: "Яким щастям було, коли мене запросили до Черкас. Тяжіння до рідної землі, де пуп закопаний, я відчувала завжди. Тут створювалася Спілка письменників України, треба було мати десять членів Спілки, стільки їх ще не набиралось. Дали квартиру, і я довгі місяці спала на матраці, покладеному на книжки, а молодша донька - на залізному солдатському ліжку, що подарувала добра знайома (старша донька в той час вже навчалася в Москві). Чоловіка ж не звільнили одразу від служби".

І тут, де "і рідні стіни помагають", Майя Флорівна вперше відчула себе не тільки письменницею, а й рівноправною людиною.

Книжка за книжкою виходять з-під її талановитого пера, користуються неабиякою популярністю серед дітей та дорослих, бо ж цікаві, правдиві й доступні кожному серцю. Тому і пошанована її творчість високою премією ім. В. Короленка. Повість "Задумайся о себе", рекомендована на конкурс видавництвом "Веселка", виборола першу премію, а "Капризуля" без відома авторки в дні слов'янської культури була визнана кращою дитячою книжкою. Хіба це не визнання?

Виповнилося більше сорок літ з часу першої публікації письменниці, більше сорока літ – невтомної роботи з літературно обдарованими дітьми при обласній дитячій бібліотеці. Натхненна праця, овіяна добротою і мудрістю, любов'ю і бажанням прищепити дітям через слово найкращі почуття, виховати особистість - ось щастя Майї Флорівни. "Я горджуся тим,що пишу для дітей",—щиро зізнається письменниця. Творчість для неї – це "третій поверх", що підносить людину до найвищих духовних сходжень. Майя Фролова хоче, щоб ЇЇ книжки допомагали. Скажу відверто: вони й справді помагають. І це – щастя...

Недавно я прочитала її "Капризулю". Ще в рукописі ця повість була запропонована авторкою дівчатам-підліткам: чи потрібно таке друкувати? "Потрібно, - зворушено відповіли їй. –Таке повинні б читати ще в  п'ятому класі, бо в дев'ятому вже може бути пізно".

Так, дійсно, це відверта внутрішньо монологічна мовалегковаж-ної п'ятнадцятилітньої юнки, яка невтримно хоче позбутися гріховної "опуклості". В процесі довгого і гнітючого осмислення своїх помилок та з допомогою мудрих бабусиних порад, вона нарешті робить певні висновки, чим саме застерігає інших від подібного.

Знання проблем сучасних підлітків, їхніх уподобань, стилю спілкування, відвертий показ речей такими, які вони е, динамічність розвитку думок героїні, психологізм характеру - все це робить повість цікавою, споглядально осмислювальною, такою, що містить у собі глибокий виховний потенціал.

Творчості Майї Фролової притаманна також стислість і ясність художнього викладу, вміння помічати цікаві деталі у дитячих характерах, у їхньому спілкуванні з дорослими.

Сюжет для письменниці – то біль, який сягнув її серця, яким вона хоче доторкнутися через слово й до інших. Тому авторка не тільки одночасно страждає, роздумує зі своїми героями, а й захищає їх, допомагає "вийти на світло", адже письменник, переконана Майя Флорівна, повинен давати читачам віру в життя. Це теж одне із її щасть...

Зелено обплетена кімнатними квітами затишна квартира, щедро виповнена густим віконним світлом. Книги. Безліч книг. Уздовж всієї стіни – малюнки внуків, портрети рідних, вишивки письменниці. Акваріумні рибки доповнюють райдужність світлиці і... її душі. І кицька Мотька, привезена Майєю Флорівною із Коктебеля в рукаві куртки.

Залюбки вилазить їй на плече, обнімає, тулить свою смугасту голівку до жіночої щоки, скручується на руках у тугий клубок. Любить господиню. Аякже, про неї вже й книжчина написана "Побаски кошки Мотьки"!

На письмовому столі – листи доньок, зятів. Молодша Аня зі своїм чоловіком – теж письменники. В Саранську видають молодіжний журнал під спільним псевдонімом "Юрій Самарин". І внучка потроху пише. Можливо, і вона піде слідами батьків та бабусі. Бо саме її, бабусина, любов укущила в них усіх любов до слова.

Он як пише донька про це:

Книги, написані на кухні; ночі, недоспані через дитячі хвороби; війна, евакуації, нестатки,
ностальгія – все пережито і подолано. А подолання – то щастя. То ступінь духовного вивищення.

Отож, Майя Фролова й донині вивищує своїм мудрим словом дитячі душі — "пегасиків", плекаючи нові могутні таланти.

Таке воно – її щастя.

Дай, Боже, його їй на многії літа!

Валентина Коваленко,

голова Черкаського обласного осередку

Національної спілки письменників України,

кандидат педагогічних наук,

доцент Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького,

лауреат обласної літературної премії «Берег надії» імені Василя Симоненка

та Всеукраїнської літературної премії «Благовіст».

Член Національної спілки письменників України з 1998 року.