У травні 1928 року під тиском Наркомату освіти (а фактично — ЦК КП(б)У) А.Ю.Кримський змушений був залишити свою посаду. Це стало початком особистої трагедії вченого. Через рік ОГПУ заарештувало його наукового секретаря (і прийомного сина), талановитого молодого науковця Михайла Левченка, який, крім іншого, допомагав працювати академіку, що швидко втрачав зір. І ось всесвітньо відома людина пише слідчому ОГПУ, якомусь М.Гольдману (8.08.1929):
«Вірний син Радянської України, непохитний прихильник і слуга Радянської влади, я, старий заслужений вчений, звертаюсь до Вас із проханням – ні, не з проханням, а з благанням –дати мені спромогу нормально провадити мою наукову працю. А для цього –поверніть мені мого наукового секретаря М.З.Левченка...»
Листи допомогли: Микола Левченко не досидів на Соловках призначені 10 років і повернувся 1934-го. Очевидно, його зобов'язали стежити за названим батьком. Левченко цього не захотів і наклав на себе руки.