Будинок купця Н. Верлінського
Адреса: вул. Остафія Дашковича, буд. № 1
Наступна споруда міста має страшну славу, її будинок заслужив за комуністичної влади. Звичайно, він не єдиний у Черкасах, який у ті часи вселяв страх у душі місцевих мешканців. Про це йтиметься далі, а спочатку – про більш світлі сторінки його літопису. Мова йде про будинок, який зведений на розі вулиць О. Дашковича та Б. Вишневецького. На вигляд – це ошатна, недавно реконструйована споруда початку ХХ ст. На жаль, ім’я архітектора – невідоме. Будинок був споруджений на кошти купця Н. Верлінського. Ким він був та чим займався, достеменно не відомо, але, в телефонному довіднику м. Черкаси 1909 року, під цим прізвищем значиться власник лісозаводу та лісового складу. Напевно, він мав ще й інший бізнес.
Небагато відомо й про саму споруду. Її було відкрито як готель «Древня Русь». Є думка, що певний час приміщення винаймала гімназія А.В. Самойловської. Існує фото з написом, що це саме вона. Можливо, її приміщення було в лівому крилі. Більше про навчальний заклад можна дізнатися тут.
Згодом, після революції 1917 року, тут розмістили реальне училище, учні якого часто билися «стінка на стінку» з вихованцями Першої міністерської чоловічої гімназії, що знаходилась через дорогу.
У 1937 році в будівлі працював Народний комісаріат внутрішніх справ (НКВС). Всі злочини та вбивства, які чинила ця організація, відбувалися саме в підвалах споруди. Його стіни – останнє, що бачили засуджені «вороги народу» та представники «буржуазного націоналізму».
За нациської окупації в будинку розташовувалося гестапо. Існують припущення, що саме тоді й з’явилась його народна назва – «карлуха», через розташування споруди на вулиці Карла Маркса (нині – О. Дашковича). Навіть зараз слово «карлуха» викликає у старшого покоління черкащан недобрі спогади.
Після Другої світової війни частину будівлі залишили каральним органам, а іншу – віддали під житлові квартири. За однією з місцевих легенд, мешканці будинку не могли спати ночами через дивні звуки плачу, стогонів та шарудіння, які доносилися з підвалу. Подейкували, що це – привиди закатованих людей. Перелякані мешканці попросили дозволу забетонувати підвал, після чого звуків більше не було чутно.
Потім тут знаходився молодіжний клуб та профспілкові організації. Зараз будинок використовується як житловий.
Будинок Верлінського витримав реконструкцію, під час якої до нього було добудовано третій поверх. Це помітно на стінах споруди, що виходить на подвір’я.
У 1908 році було розроблено новий генеральний план забудови міста, який враховував усі прийняті зміни до попереднього документу. Його автором був міський землемір Деєв Петро Дмитрович. Головним у плані міста стала нумерація кварталів. Крім того, було виокремлено багато нових вулиць у подільській та горовій частинах міста.
Наступний генеральний план забудови міста розроблений у 1911 році. В ньому майже нічого суттєво не змінилося, внесли лише незначні зміни в планування низинної частини міста на Митниці та в районі залізничного вокзалу.
З побудовою у 1912 році мосту через Дніпро, було встановлено пряме залізничне сполучення між містами Одеса-Бахмач. Місто прикрасив новий вокзал (після реконструкції в 60-х роках ХХ ст. збереглася лише його частина), залізничне депо, двоповерхові житлові будинки, що є й нині.
Проте, не дивлячись на значні позитивні зміни в містобудуванні, що втілювались на рубежі століть, місто залишалося звичайним повітовим центром, а що стосується благоустрою, то він «залишав бажати кращого». Крім центральних та деяких прилеглих до них вулиць, на більшості не було бруківки. Освітлювались вони гасорозжарювальними лампами. Збудована в 1914 році електростанція була малопотужною. Водогін лише будувався, водою мешканці міста забезпечувались, в основному, завдяки абіссінським та приватним криницям.