Лауреат Нобелівської премії з літератури 2020 року
Експрес інформація
Підготувала Л. Ткач
Офіційне визначення Нобелівського комітету звучить так: «За неповторний поетичний голос, який із суворою красою робить індивідуальне існування універсальним»
Луїза Ґлік народилася 22 квітня 1943 року в Нью-Йорку в сім’ї підприємця та домогосподарки. Її батько походив із родини угорських євреїв-мігрантів і в юності мріяв стати письменником. Саме він долучив дочку до міфологічних шедеврів Стародавньої Греції та середньовічної літератури. Із цього джерела вона довго й пристрасно черпала натхнення. Закінчила середню школу в місті Г'юлетт, штат Нью-Йорк, у 1961 році.
Училася в коледжі Сари Лоуренс та в Колумбійському університеті, який полишила, не завершивши навчання, через нервову анорексію.
Коледж Сари Лоуренс
Колумбійський університет
Після лікування Луїза Ґлік повернулася до соціального життя: стала відвідувати поетичні курси, студії, семінари, які сприймала як частину психотерапії, й незчулася, як поезія стала її професією.
Наставником Луїзи Ґлік у Колумбійському університеті в 1960-х роках був Стенлі Куніц, який там викладав і, водночас, був консультантом із поезії в Бібліотеці Конгресу США в 1974 році. Поетеса стверджує, що саме він допоміг їй знайти власний голос.
Стенлі Куніц (1905 – 2006)
Луїза Ґлік дебютувала наприкінці 1960-х поетичною збіркою «Первісток». Дитинство та сімейне життя, тісні стосунки з батьками, братами та сестрами – основна тема її збірки.
Книга мала шалений успіх і була удостоєна премії Академії американських поетів. Після цього Луїза отримала пропозицію викладати поезію в коледжах, але дівчина відхилила її, побоюючись, що вчительська робота відверне від поезії.
Вона намагалася заробляти на життя секретарською роботою, щоб більше уваги приділяти поезії, але після періоду інтенсивної продуктивності було три роки творчої бездіяльності.
У 1975 році світ побачила друга збірка її віршів «Дім на болоті». Як і в першій збірці, авторка використовує образи історичних постатей, персонажів із казок, Біблії та класичної міфології.
Книга «Сад» вийшла з-під пера Луїзи в 1976 році, а «Зменшення фігури» з’явилася через чотири роки.
Цікавою, з погляду американських критиків, є збірка «Тріумф Ахілла», у якій Луїза Ґлік звертається до архетипних образів із класичних міфів, чарівних казок і Біблії. У 1985 році ця книга була удостоєна Національної преміії критиків.
1990-і роки стали найпродуктивнішими в кар’єрі Луїзи Ґлік. У 1992 році вона опублікувала одну з найбільш улюблених читачами книг «Дикий ірис», за яку отримала Пулітцерівську премію.
Книга «Віта Нова» побачила світ у 1999 році. Назву поетеса взяла в Данте. Це книга про народження й смерть, звільнення та надію. За цю книгу у 2001 році Луїза Ґлік отримала престижну премію Боллінґена, яку раз на два роки присуджує Єльський університет.
2003 рік став для Луїзи Ґлік знаменним. Вона отримала призначення на посаду письменника Розенкранца в Єльському університеті та була обрана поетомлауреатом США 2003 – 2004 років.
Поезія Луїзи Ґлік відзначається емоційною напруженістю та технічною точністю, її мова чітка й вишукана. Про це свідчить книга «Поеми: 1962 – 2012».
За свою поетичну творчість у 2012 році поетеса отримала престижну нагороду Академії досягнень «Золота тарілка».
Луїза Ґлік – лауреат Національної гуманітарної медалі 2015 року, лауреат Національної премії за книгу «Вірна і доброчесна ніч» (2016). Ця книга – спогади поетеси про дитинство, про страх смерті.
У США її називають «суперзіркою поезії».
На рахунку поетеси – 12 збірок віршів і дві збірки есе.
У її поезії йдеться про дитинство, кохання, смерть, міфічні світи, також вона піднімає теми, де сама протистоїть «монстрам у собі й інших, але не з покорою і терапевтичним відступом».
Її книги – це власний унікальний проєкт, де кожен рядок відображає зміст твору.
Зараз Луїза Ґлік живе в Кембриджі (штат Массачусетс) та працює в Єльському і Стенфордському університетах. Викладання вона вважає великою радістю у своєму житті. Авторка є також наставником багатьох молодих поетів.
На жаль, в Україні твори Луїзи Ґлік не видавалися. Є лише переклади окремих поезій. Ось деякі з них:
Фантазія
Я скажу тобі таке: щодня
помирають люди. І це лиш початок.
Щодня в похоронних бюро народжуються нові вдови,
нові сироти. Вони сидять, склавши руки,
і думають, що ж робити з цим новим життям.
Потім йдуть на цвинтар, дехто й
вперше. Вони бояться то плакати,
то не плакати. Хтось нахиляється,
шепче, що робити далі,
це часто пара слів,
як от кинь грудку грязюки
в розверзлу могилу.
А потому всі повертаються в дім,
де раптом зібрався натовп.
Вдова сидить на дивані, дуже вродлива,
тому люди вишиковалися поперед неї,
іноді беруть за руку, іноді обіймають.
Для всіх в неї знайдеться слово –
дякую, дякую, що прийшли.
Десь в серці вона хоче, щоб всі пішли геть.
Вона хоче повернутися на цвинтар,
назад у палату, в лікарню. Та вона знає, що
це неможливо. Це її єдина надія,
повернути усе назад. Туди, недалечко,
де шлюб і перший поцілунок
переклад Марти Госовської
Нічний переліт
Ось вона, мить, коли бачиш знову
червоні ягоди горобини
і в темному небі
нічних перелітних птахів.
Мені тужно від думки,
що мертві більше не побачать цього,
що все, чим ми живемо,
запропаде.
А де ж тоді душі шукати розради?
Кажу собі: може, ці втіхи їй
стануть уже ні до чого;
може, просто не бути – цілком достатньо,
хоч як це важко уявити.
Червоний мак
Як добре
не мати
тями. Почуття:
о, цього я маю вдосталь; ними
й керуюся. Маю
панотця небесного,
званого сонцем, для нього
розкриваюся, йому відкриваю
жар серця мого,
на його жар подібний.
Що ж таке це красне палання,
як не серце? О сестри й брати мої,
чи ж і ви колись давно були, як я,
перш ніж стати людьми? Чи ж і ви
колись дали собі відкритися,
ви, хто закрилися навік? Бо, істинно кажу,
я промовляю нині,
як ви. Я говорю,
бо серце моє розбито.
Одісеєве рішення
Звитяжець відвертається від острова.
Тепер він не помре у раю,
не почує більше
райських лютень поміж олив
чи під кипарисами, біля дзеркальних плес. Час
починає свій відлік тепер, він чує в ньому
пульс оповідного моря
на світанку, коли воно вабить найсильніше.
Те, що привело нас сюди, нині
веде нас звідси; корабель
гойдається на зеленкуватих хвилях у бухті.
Чари розвіялись.
Поверни йому його життя,
о море, що ніколи не вертає.
переклад Ірини Шувалової
Твори Луїзи Ґлік
Вірші Луїзи Ґлік в перекладах Ірини Шувалової [Електронний ресурс] // Litcentr : [сайт]. – Електрон. дані. – Режим доступу: https://litcentr.in.ua/load/300-1-0-3058, вхід вільний (дата звернення: 19.10.2020). – Назва з екрана. – Дата публікації: 11.10.2020. – Дата перегляду: 19.10.2020.
Читаємо 5 віршів Луїзи Глюк. Вона отримала «Нобеля» [Електронний ресурс] // Сьогодні [сайт]. – Електрон. дані. – Режим доступу: https://world.segodnya.ua – Назва з екрана. – Дата публікації: 08.10.2020. – Дата перегляду: 19.10.2020.
Підготовлено за матеріалами:
Американська поетеса одержала премію імені Воллеса Стівенса [Електронний ресурс] // ЛітАкцент [сайт]. – Електрон. дані. – Режим доступу: http://litakcent.com/2008/09/09/ – Назва з екрана. – Дата публікації: 09.09.2008. – Дата перегляду: 09.10.2020.
Улюра Г. Нобелівська премія з літератури: а хто така Луїз Ґлік? [Електронний ресурс] / Ганна Улюра // ДС [сайт]. – Електрон. дані. – Режим доступу: https://www.dsnews.ua/ukr/society/ – Назва з екрана. – Дата публікації: 08.10.2020. – Дата перегляду: 19.10.2020.
Чадюк М. «Поетеса радикальних змін» [Електронний ресурс] : лауреатом Нобелівської премії з літератури стала Луїза Глюк / Марія Чадюк // День : [сайт]. – Електрон. дані. – Режим доступу: https://day.kyiv.ua/uk/article/ – Назва з екрана. – Дата публікації: 09.10.2020. – Дата перегляду: 19. 10.2020.