Зізнаймося чесно: робити розкішні подарунки й широкі жести для маленьких дітей у нашому суспільстві, на жаль, не популярно. Це зрозуміло, адже малеча не завжди здатна оцінити принесене їй благо, та й не надто це анонсується, – словом у такий спосіб не заявиш: «Ось він я, який молодець – дивіться!». Тим більш цінні вчинки людей, які все ж таки наважуються на такий крок, особливо у сфері культури й освіти, це дійсно робиться від душі, просто так, не заради марнославства чи народної любові. Яскравий приклад таких щирих вчинків – подарунок, зроблений успішним підприємцем, директором студії «Марсель» Богданом Мацапеєм нашій бібліотеці.
Одного дня він завітав до закладу з пропозицією надати благодійну допомогу й не обмежився при цьому матеріальним внеском – він подарував бібліотеці новеньку стелю з використанням новітніх технологій у кімнату Казок (до слова, це приміщення відвідують здебільшого найменші читачі – дошкільнята й учні 1 – 4 класів). Причому Богдан Петрович взяв на себе весь процес ремонтних робіт, який виконали працівники його підприємства. Окремо варто йому подякувати й за освітлення зали.
Нещодавно відвідувачам бібліотеки випала нагода познайомитися з людиною, яка зробила для них такий подарунок, та ще й поспілкуватися з нею в цікавому форматі – 13 березня в кімнаті Казок пройшла зустріч сім’ї Мацапеїв (крім Богдана Петровича, на неї завітав і його батько Петро Петрович, автор чотирьох книжок про життя та різні його грані) з учнями 3-Д класу Черкаської спеціалізованої школи І – ІІІ ступенів № 17. Такі зустрічі в межах проекту «Книга в житті відомих краян» уже не вперше приводять до бібліотеки дорослих людей, які досягли успіхів у своїй галузі, здобули визнання в області (а часто й за її межами) та мають що розказати наступному поколінню. Зокрема, маленькі читачі закладу вже спілкувалися з Любов’ю Величко, Максимом Оробцем, Іваном Дубініним, Тетяною Касян, Сергієм Носанем, Володимиром Поліщуком та іншими краянами.
На невимушене дитяче запитання: «А чому саме нашій бібліотеці Ви подарували нову стелю?» Богдан Мацапей дав не менш просту й щиру відповідь: «Тому що Ви сюди ходите!». І правда, де ж іще людина зможе повною мірою насолодитися магією «живої», паперової книги?.. «Це та відмінність бібліотеки від електронної книгозбірні: кожна з її книг пам’ятає тепло людських рук й енергетику очей, – захоплено каже Богдан Петрович. – Чи ж можуть цим похвалитися їхні електронні аналоги?!».
До речі, на відміну від більшості подібних заходів, на цій зустрічі в центрі уваги опинилися не стільки запрошені відомі персони, скільки дітлахи, – власне, це сам Богдан Петрович і його батько так скерували хід спілкування. А й справді: наскільки цікаво поділитися власними читацькими враженнями й вподобаннями з тими, чий хороший літературний смак тільки формується, та ще й одразу отримати реакцію! Діти, звісно, не втратили шансу: залюбки долучилися до обговорення улюблених віршів Тараса Шевченка (декому навіть пощастило їх продекламувати), просили порадити щось почитати. Та й узагалі, про героїв зустрічі їм було цікаво все (що бачимо у запитаннях «із залу»: «Яке Ваше хобі?», «Яка книга тепер Ваша улюблена?», «Чого хочете досягти?»). Богдан Петрович залюбки відповідає на всі питання: любить у вільний час віддаватися велосипедному спорту, обожнює «Таємничий острів» Жуля Верна («Так, це трохи по-хлопчачому, але ж там ТАКІ пригоди!»). А досягти хоче життя в такому світі, де діти завжди посміхаються, ніколи не буває війни і всяка малеча виростає добрими, хорошими людьми.
До Петра Мацапея дітлахи тягнулися не менше. Із ним, звісно, було про що вести бесіду: у своїх книгах «Країна Шабашія», «Заочники», «Хрест знедолених» та «Діти війни» дипломований філософ розповідає численні історії з власного життя, розмірковує над характерами, долями, особистими здобутками й трагедіями будівельників, студентів, безхатьків, людей найрізноманітніших професій та соціальних статусів, чиє дитинство було навіки сплюндроване війною. Зворушливий момент: після основної, «офіційної» частини зустрічі навколо Петра Петровича збираються його майбутні читачі (здебільшого дівчатка, хлопчаки в цей час обсіли Богдана Петровича й роззявивши рота слухали про його домашній лук і стріли), готові, наче губка, всотувати кожне його слово й думку – можливо, саме ці міркування допоможуть їм у майбутньому правильно обрати шлях і звикнути жити в гармонії з оточенням?.. А Петро Петрович охоче розділяє з ними момент взаємного природного навчання.
Цей невеликий спогад про тепле, майже родинне спілкування хочеться завершити словами одного з героїв зустрічі, Петра Мацапея: «Виховання доброти й шляхетності починається із заохочення бажання поділитися чимось дійсно дорогим, чимось смачненьким, чимось хорошим». Учасники зустрічі так і провели час: поділилися одне з одним від щирого серця хто чим зміг. Дорослі – особистими досягненнями й порадами, дітлахи – усмішками й своєю увагою. Мабуть, саме тут і саме так насправді бере початок виховання істинної доброти.
