Будуйте храм в душі своїй : до 1030-річчя хрещення Русі-України : попереджувальна довідка (2018)

Будуйте храм в душі своїй : до 1030-річчя хрещення Русі-України : попереджувальна довідка (2018)

Попереджувальна довідка

Підготувала Л.О. Ткач

     Християнство є однією з найпоширеніших релігій світу. Це – друга за часом виникнення (після буддизму) світова релігія, яка охоплює три головні напрями – православ’я, католицизм, протестанство. Виникло християнство в І ст. н. е. серед іудеїв Палестини і незабаром поширилося на всю територію Римської імперії.

    На українських землях християнство утверджувалося протягом багатьох століть. Це був тривалий процес, що зазнав впливу різноманітних чинників: ідеологічних, політичних, духовно-культурних. Історичні джерела засвідчують присутність християнської віри у заселених греками містах Північного Причорномор’я ще на початку нашої ери. Звідси вона знайшла собі шлях до Східної Європи.

    «Повість минулих літ» містить апокрифічний сюжет (інших підтверджень немає), за яким апостол Андрій Первозваний благословив гори, на яких був заснований Київ, а на місці, де тепер Андріївський собор, поставив хрест.

    За іншими переказами, поширював християнство на наших землях і учень апостола Петра–Папа Римський Климент IV. Є свідчення, що українських теренів на початку 60-х рр. IX ст. сягали й дороги солунських братів Кирила і Мефодія.

    Прийняття християнства як офіційної релігії наприкінці першого тисячоліття принесло Київській Русі неабиякі зовнішньополітичні здобутки. Вона прилучалася до кола цивілізованих держав, позбавлялася статусу «варварської» країни. Такі чинники як універсалізм християнства, освячення ним централізованої монархічної влади, здатні були сприяти подоланню міжплемінних чвар серед східних слов’ян-русичів, консолідації давньоруської народності, зміцненню централізованої ранньофеодальної держави з центром у Києві. Мабуть, тому необхідність християнізації усвідомила передовсім правляча еліта – представники князівської влади. Саме політичні розрахунки переважали на перших етапах долучення Русі до християнства: то було прагнення прийняти не стільки нову віру, скільки нову, ефективнішу політичну ідеологію та забезпечити Русі рівноправне становище в колі християнських держав. Особливо важливими були відносини з могутнім сусідом –Візантійською імперією.

    Першою відомою спробою офіційної християнізації вважається «Аскольдове хрещення»: у 860 р. Аскольд, перший з київських князів, прийняв нову віру.

    В 955 р. відбулося хрещення київської княгині Ольги, також із зовнішньополітичних розрахунків на зміцнення династійних контактів з Візантією. Відомий факт, що княгиня Ольга звернулася в 959 р. до імператора Західної Римської імперії Оттона І, щоб він прислав єпископа, та згодом відмовилася від опіки римської церкви.

    Продовжити справу своєї бабусі – хрестити Київську Русь і проголосити християнство державною релігією – зміг лише князь Володимир Великий.

    Хрещення відбулося у часи послаблення внутрішньополітичного стану у Візантійській імперії. У другій половині 80-х рр. Х ст. вибухає вкрай небезпечне антиурядове повстання на Сході імперії, очолюване Вардою Фокою і підтримане населенням Таврії. Скрутне становище, у якому опинився імператор Візантії, змусило його звернутися до Києва з проханням про військову допомогу. Умови, за якими Київ погоджувався допомогти Візантії, продиктував Володимир. За ними київський князь зобов'язувався допомогти імператору придушити повстання, а за це той мав би віддати за Володимира свою сестру Анну та сприяти хрещенню населення Київської держави. При цьому Володимир спочатку отримав відмову, і тільки захоплення ним візантійськоїколонії Херсонесу (Корсуня) примусило Візантію укласти цю угоду.

    Військо Володимира розгромило заколотників у Візантії, а влітку 988 р. великий князь Володимир Святославович був охрещений уцеркві св. Іакова в Херсонесі й одружився з Анною. Наприкінці літа він зісвоєю новою дружиною повернувся до Києва йнаказав усім прийняти нову віру.

    Хрещення киян, за літописом, відбувалося 988 р. в Києві на р. Почайні, притоці Дніпра.

    За переказами, Володимир у перший по хрещенні день наказав скидатиязичницькихідолів, яким поклонялися кияни, рубати їх іпалити. Статую Перуна прив'язали коневі до хвоста й тягнули до Дніпра,дванадцять чоловік били його залізом. Кинули фігуру до ріки,й князь наказав: «Як де пристане, відбивайте його од берега, аж перейде пороги –тоді лишіть його». І Перун поплив Дніпром й затримався далеко за порогами, в місці, якезгодом назвали  Перунова рінь. На місцях, де стояли ідоли богів, побудували християнські церкви або божниці, як їх часом називали.

    Відтоді почалося хрещення людей в інших містах і селах Русі.  Християнство як державна релігія Київської Русі остаточно було закріплене силою державної влади у 988-91 рр.

    Не всюди цей процес відбувався мирно. Головний опір чинили служителі поганського культу – «волхви», вплив яких на південних землях Руси був незначний. Натомість на півночі,у Новгороді, Суздалі, Білоозер'ї,вони підбурювали населення до відкритих виступів проти християнських священиків. Ще довго співіснували між собою деякі елементи поганської віри, переважно обрядів, із християнством (так званедвовір'я).

    Для унормування церковного життя всвоїй державі Володимир видав Устав, призначивши десятину на утримання церкви, та визначив права духовенства. Таким чином Володимир намагався дати структурне оформлення нової релігії, подібне до візантійського. На чолі церкви стояв київський митрополит. У великих містах перебували єпископи, які вирішували всі церковні справи своїх єпархій. Митрополити та єпископи володіли землями, селами й містами. Церква мала власні військо, суд і законодавство.

    Першим митрополитом, про якого існує згадка в писаних джерелах, був грек Теотемпт.

    З прийняттям християнства на Русі поширилася писемність. Володимир закладав школи, будував церкви спершу в Києві, а згодом і в інших містах.

    Хрещення сприяло об’єднанню Русі в єдину феодальну державу, дало поштовх розвиткові економіки, освіти, духовності й культури. Русь зрівнялася з монотеїстичними державами в цивілізованому світі, зріс її міжнародний авторитет. Про це свідчать, зокрема, династичні шлюби: Ярослав Мудрий був одружений з дочкою шведського короля, сестра Ярослава стала королевою Польщі, три його дочки –королевами Угорщини, Норвегії та Франції.

    Християнство на Русі мало особливу підтримку держави. Митрополити були керівниками церковної організації в релігійно-канонічних справах і радниками князя у справах громадських. Після поділу церкви (1054) на православну та католицьку священнослужителі залишилися в підпорядкуванні візантійської церкви. Резиденцією Київського митрополита був Київ, де було збудовано храм Святої Софії. На межі X-XI ст. було засновано єпархії (єпископські кафедри), як правило, в межах удільних князівств. У різні часи існувало до 20 єпархій.

    Підпорядкування церкви Константинополю певною мірою сковувало політичну владу в Київській Русі. Саме в намаганні дистанціюватися від Константинополя Ярослав Мудрий ініціював обрання на митрополичу кафедру Іларіона. Цим було зумовлене і його рішення щодо канонізації Бориса і Гліба, яке відбулося вже після його смерті –у 1072 р. Ще одна спроба домогтися незалежності Київської митрополії відбулася за великого князя Ізяслава Мстиславовича в 1147 p., коли собор єпископів віддав митрополичу кафедру його ставленику Климентові Смолятичу. Однак усі спроби здобути автокефалію були невдалими. А згодом на тривалий час проблему дистанціювання заступила проблема виживання православ’я, переслідуваного польсько-литовськими завойовниками.

    Після відновлення у 1620 р. ієрархії православна церква набирає рис національної української церкви, особливо за митрополита Петра Могили. У Народно-визвольній війні під проводом Богдана Хмельницького вона була однією з найвпливовіших сил.

    Після укладення в 1654 р. російсько-українського політичного договору постало питання про перехід Київської митрополії з-під юрисдикції Константинопольського патріарха до Московського. Така перспектива влаштовувала далеко не всіх ієрархів. Одних непокоїла ймовірність втрати українською православною церквою національних особливостей, інші –більше схилялися до Польщі, треті вважали неможливим вирішення таких питань поза волею Константинопольського патріарха. Однак у 1685 р. на православному соборі в Києві Луцького єпископа Гедеона Четвертинського,за підтримки гетьмана Івана Самойловича,було обрано митрополитом Київським, який присягнув на вірність Московському патріархові. Роком пізніше Константинополь погодився на перехід Київської митрополії під юрисдикцію Московського патріархату. Цими подіями на довгі роки обривається літопис Київської митрополії. Натомість зароджується рух за автокефалію православної церкви в Україні.

    До 1990 р. православні парафії та інші церковні утворення в Україні належали до Українського екзархату Московського патріархату.

    Більш безпосереднім чинником, що впливає на розвиток релігійного життя в сучасній Україні, є трагедія двадцятого століття ̶ епохи терору та насилля: за приблизними оцінками, в Україні двадцятого століття насильницькою смертю загинуло близько 17 мільйонів людей. Особливо трагічним є те, що ці жертви були породжені не лише війнами та конфліктами, а й химерними ідеями перебудови світу.

    Боротьба з релігією була державною ідеологією, для утвердження якої не шкодували зусиль. Храми руйнували, палили, профанували; священиків і вірних ̶православних і католиків, представників інших релігій ̶розстрілювали, арештовували і депортовували в сибірські гулаги. Цілі Церкви переслідувалися, їх заганяли у підпілля і повністю знищували (як-от Українську автокефальну православну церкву на початку 30-х рр., Українську греко-католицьку церкву 1946 р. у Галичині та 1949 р. на Закарпатті). Від Римо-католицької церкви і протестантських конфесій залишилась лише жменька спільнот, які підлягали строгому контролю. Навіть діяльність Російської православної церкви була дуже  обмеженою. Окрім того, вона страждала через проникнення в її ряди радянських спецслужб. У суспільстві прогресувала бездуховність та поглиблювалась деморалізація.

    Криза радянської влади у 80-х рр. зупинила придушення Церков. У 1989 р. вийшла з підпілля заборонена режимом УГКЦ, були створені громади Української автокефальної православної церкви. Із проголошенням 24 серпня 1991 р. Верховною Радою незалежності України релігійне життя в нашій державі значно активізувалося, набуло якісно нових вимірів.

    Головною рисою релігійного життя в Україні на межі ІІ і ІІІ тисячоліть є стрімке зростання різноманітних конфесій і культів. Найбільша релігійна активність припадає на західні області України, зокрема Львівську, Волинську, Закарпатську, Івано-Франківську, Тернопільську, Чернівецьку, де зареєстрована найбільша кількість релігійних організацій. Приблизно половина з них ̶православної традиції. Решту, майже порівну, поділяють католики та протестанти.

    Отже, християнізація Русі мала великий вплив на розвиток її культури та державності. Запровадження християнства сприяло також розвитку освіти та книгописання, розвиткукам'яної архітектури, створилоумови для виникнення такого виду мистецтва як іконопис, який набув самостійного розвитку, традиції візантійської іконографії послабились, і почали створюватися самобутні, яскраві шедеври церковного живопису. Звичайно, ці зміни не були одномоментними, але вже через  сто роківпісля запровадження,  в ХІ сторіччі й пізніше, християнство досить міцно займає свої позиції в Київській Русі-Україні. І, безумовно, велике значення в історії мала постать хрестителя Русі – князя Володимира Святославовича.

 Підготовлено за джерелами:

     Заяць О. Розквіт Київської Русі. Володимир Великий та Ярослав Мудрий / О. Заяць // Все для вчителя. – 2010. –  № 4-5.– С. 126-127.

     Килимник Ю.  Аскольдове хрещення Русі / Ю. Килимник  // Прес-Центр. – 2010. –  № 13. – С. 26.

     Логінов А. Ю.  Сходинки духовності : [сценарій заходу] / А. Ю. Логінов // Позакласний час. – 2013. –  № 11-12. – С. 15-17.

     Могорита В.   Київська держава (Русь-Україна) наприкінці Х – у першій половині ХІ ст. : історія України : 7-й кл. / Віктор Могорита // Історія України (Шк. світ). – 2015. – № 19. – С. 9-17.

     Перша сходинка до духовності: 28 липня – День хрещення України-Руси // Шк. б-ка. – 2017. – № 7. – С. 56-57.

     Про вшанування пам'яті князя Київського Володимира Великого – творця середньовічної європейської держави Руси-України: указ Президента України, 25 лют. 2015 р. // Уряд.кур'єр. – 2015. – 28 лют. – С. 4.

     Про заходи з підготовки та відзначення 1030-річчя хрещення Київської Русі – України :  указ Президента України від 08.08.2017 // Уряд. кур'єр. – 2017. – 12 серп. – С. 4.

     Святий рівноапостольний князь Володимир, хреститель Руси-України // Чумацьк.шлях. – 2015. – № 1. – С. 3-5.

     Стельникович С.   Князь Володимир Великий / Сергій Стельникович // Історія України (Шк.світ). – 2014. – № 18. – С. 26-27.

     Тернистий шлях до Бога: [добірка статей] // Позакласний час.  – 2013. – № 11-12. – С. 8-14.

     Туптало Д. Житіє Володимира / ДимитрійТуптало // Чумацьк. шлях. – 2015. – № 1. – С. 6-27.

     Фульмес О. Світоч Київської Русі / О. Фульмес // Все для вчителя. – 2010. – № 4-5. – С. 14-18.

     Хоменко Н. 1025 років хрещення Київської Русі / Наталія Хоменко // Історія України (Шк. світ). – 2013. – № 13. – С. 3.

    28 липня відзначають свято Володимира Великого та День Хрещення Русі [Електронний ресурс] // Рідна країна : світоглядний портал. – Електронні дані. – Режим доступу: http://ridna.ua/2017/07/28-lypnya-vidznachayut-svyato-volodymyra-velykoho-ta-den-hreschennya-rusi/, вхід вільний (дата звернення: 15.07.2018). – Назва з екрана.

     Кралюк П. Яку державу створив князь Володимир? [Електронний ресурс] / Петро Кралюк // Дзеркало тижня : [веб-сайт газети] –  Електронні дані. – Київ, 2017. – 1 верес. – Режим доступу: https://dt.ua/HISTORY/yaku-derzhavu-stvoriv-knyaz-volodimir-252835_.html, вхід вільний (дата звернення: 15.07.2018). – Назва з екрана.