background

Краєзнавча розповідь для учнів 7-9 класів

Випуск 8

Черкаси, 2007

В історії Черкаського краю є чимало людей, життєвий шлях яких примножив його славу. З їхніми іменами пов'язані стародавні часи і славна козаччина, становлення молодої Української республіки і сучасні непрості турботи. Та чи не найбільше прославилася черкаська земля іменами своїх земляків у роки Другої світової війни.

Наш край став ареною запеклих кровопролитних боїв як на початку війни, так і в період визволення від нацистів. Ціною свого життя, стражданнями полону воїни 6-ї і 12-ї армій Південно-Західного фронту зірвали у липні-серпні трагічного 1941 року плани гітлерівців, які хотіли блискавично захопити Київ та інші життєво важливі центри України. А взимку 1944 року саме на землі Черкащини була здійснена Корсунь-Шевченківська операція, яка увійшла в історію як "Сталінград на Дніпрі".

22 з'єднанням і частинам на відзнаку їхніх перемог у боях за визволення черкаського краю було присвоєно звання "Черкаських", 23 – Корсунських, 20 – Уманських, 6 – Звенигородських. 160 черкащан удостоєні звання Героя Радянського Союзу, а І.Д. Черняховський і І.Н. Степаненко – двічі. І сьогоднішня розповідь про видатних воєначальників та військових керівників – наших земляків.

Іван Данилович Черняховський був наймолодшим за віком командуючим фронтом. Народився він 29 червня 1906 р. в с. Оксанина Уманського району. Дитинство минуло в с Вербове, поблизу станції Вапнярка Одеської залізниці. Рано втративши батьків, Іван узяв на себе турботу про двох братів і трьох сестер.

З 1920 р. він – робітник депо. У 1922 р. складає екстерном іспити за неповну середню школу й працює в комнезамі, потім секретарем комсомольського осередку, з 1923 р. – бондарем на Новоросійському цементному заводі "Пролетарій", а після закінчення шоферських курсів – водієм .

Із серпня 1924 р. І.Д. Черняховський навчається в Одеській піхотній, а потім в Київській артилерійській школи, яку блискуче закінчує у 1928 році. Наступні три роки служби пройшли в 17-му артилерійському полку, де він послідовно займав такі посади: командир взводу, начальник топографічного загону полку, помічник командира батареї з політичної частини, командир розвідувальної навчальної батареї. При цьому І.Д. Черняховським набувалася воєнна практика та досвід. Потім були Військово-технічна академія в Ленінграді ім. Ф.Е. Дзержинського й Військова академія механізації і моторизації РСЧА. В 1936 р він отримує на той час нову спеціальність – командир-інженер механізованих танкових військ.

З березня 1941 р. І.Д. Черняховський призначений командиром 28-ї танкової дивізії Прибалтійського Особливого воєнного округу. Тут і застала його війна. 28-а танкова дивізія, якою командував Іван Данилович, вступила у свій перший бій з ворогом 23 червня 1941 р. в районі південно-західніше Шауляя.

У ході війни він був командиром тієї ж дивізії (у грудні 1941 р. переформована в 241-у стрілецьку) (червень 1941 р. – червень 1942 р.), 18-го танкового корпусу (червень – липень 1942 р.), командуючим 60-ї армії (липень 1942 р. – квітень 1944 р.), командуючим 3-м Білоруським (з 12 квітня 1944 р.) фронтом.

Це був талановитий полководець, чудова щиросердна людина. Солдати і офіцери любили свого командуючого за турботу про них і людяність, за відвагу й особисту хоробрість, за справедливість і простоту у спілкуванні з ними. Він був строгий і вимогливий, але цінував своїх однополчан і нікому не дозволяв принижувати гідність людини в шинелі.

Бойовий шлях генерала І.Д. Черняховського пролягав через найактивніші ділянки війни: він воював під Воронежем, визволяв Київ і Тернопіль, Оршу, Кенігсберг. Операції, які здійснювала армія під командуванням І.Д. Черняховського, завжди відзначалися несподіваними сміливими рішеннями. 18 лютого 1945 р. в боях під Кенігсбергом І.Д. Черняховський був смертельно поранений. Йому тоді йшов 39-й рік .

У 1992 р. останки уславленого генерала, похованого останнього року війни у Вільнюсі, було перенесено до Москви..

В Оксаниній – рідному селі Івана Даниловича Черняховського, в 1967 році у приміщенні клубу відкрито присвячений йому музей. У місті Умані І.Д Черняховському в 1948 р. відкрито бронзове погруддя .

За джерелами:

Борщ М.Від пастуха - до командуючого фронтом / Микола Борщ // Борщ М. З вершин славетних черкащан : краєзнав. нариси, вірші поеми / Микола Борщ. – Черкаси, 2013. – С. 92-106.

Іван Черняхівський // Видатні постаті в історії України XX ст.: короткі біогр. нариси : довід. вид. / В. І. Гусєв (кер. кол. авт.), О. В. Даниленко, Л. В. Іваницька та ін. – Київ, 2011. – С. 355-357.

Килимник Ю.Улюбленець армії : 29 червня виповнюється 105 років від дня народження уродженця Уманщини генерала Івана Черняховського / Юрій Килимник // Прес-Центр. – 2011. – 29 черв. – С. 26.

Командуючий фронтом// Зореносці : кн. нарисів про двічі Героїв та Героїв Рад. Союзу, уродженців Черкащини. – Дніпропетровськ, 1971. – С. 16-19.

Командуючий фронтом // Увінчані славою : до 65-річчя Великої Перемоги : наук.-краєзнав. вид. / [ упоряд. Г. В. Суховершко]. – Черкаси, 2010. – С. 99-102.

Филь О. Полководець Іван Черняховський у спогадах сучасників / О. Филь // Краєзнавство Черкащини : наук.-попул. вид. Черкас. обл. орг. Нац. спілки краєзнавців України : 20-річчю незалежності України присвячується. –№ 9. – Черкаси, 2011. – С. 137-154.

Черняховський Іван Данилович // Черкащини славетні імена / М. І. Бушин, В. М. Лазоренко, В. Є. Вишневський та ін. – Черкаси, 2013. – С. 22-25.

Степаненко Іван Никифорович – двічі Герой Радянського Союзу. Народився 13 квітня 1920 р. в селі Нехайки Драбівського району Черкаської області в селянській сім'ї. Протягом 1928-1935 рр. навчався в семирічній Нехайківській школі. В 1931 р., коли хлопцеві було одинадцять років, помирають його батько і мати, підлітка виховувала старша сестра Варвара. По закінченні школи два роки працював у місцевому колгоспі. У 1937 р. юнак переїхав у м. Дніпродзержинськ до старшого брата, де почав працювати слюсарем на вагоноремонтному заводі. В цей же час закінчив з відмінними показниками Дніпродзержинський аероклуб.

У 1940 р. призваний до лав Червоної Армії. В 1941 р. він успішно закінчив Качинську військову школу винищувальної авіації ім. А.Ф. М'ясникова і став льотчиком-винищувачем. З червня 1941 р. брав участь у повітряних боях на Південному, Брянському, Воронезькому, Волзькому, Північно-Кавказькому, 1-му і 2-му Прибалтійських фронтах. Степаненко І.Н. до серпня 1943 р. здійснив 232 бойових вильоти, збив 14 ворожих літаків.

13 квітня 1944 р. за особисту мужність, проявлену у боях, Степаненку І.Н. Указом Президії Верховної Ради СРСР присвоєно високе звання Героя Радянського Союзу. До травня 1945 р. командир ескадрильї винищувального авіаполку майор Степаненко І.Н. здійснив 395 вильотів, збив 32 ворожих літаки, за що 18 серпня 1945 р. був нагороджений Золотою Зіркою Героя вдруге.

У 1957 р. закінчив Військову академію Генерального штабу Збройних сил СРСР. У 1966 р. Степаненку І.Н. присвоєно почесне звання "Заслужений військовий льотчик СРСР".

З 1976 р. генерал-майор авіації запасу проживав у м. Черкаси. Автор книги "Полум'яне небо".

Помер І.Н. Степаненко 31 травня 2007 року.

За джерелами:

Борщ М.Заради романтики професію льотчика не вибирають / Микола Борщ // Борщ М. З вершин славетних черкащан : краєзнав. нариси, вірші поеми / Микола Борщ. - Черкаси, 2013. – С. 107-110.

Борщ М.Від слюсаря до крилатого витязя / Микола Борщ // Нова Доба. – 2015. – 9 квіт. –С. 13.

Жадан Л.Рідне село не забував ніколи / Людмила Жадан // Черкаський край. – 2015. – 10 квіт. – С. 5.

Степаненко Іван Никифорович // Черкащини славетні імена / М. І. Бушин, В. М. Лазоренко, В. Є. Вишневський та ін. – Черкаси, 2013. – С. 21-22.

Шамрай О.У Нехайках посадили сад пам’яті Івана Степаненка : [до 90-річчя двічі Героя Рад. Союзу І.Н. Степаненка] / Ольга Шамрай // Нова Доба. – 2010. – 20 квіт. – С. 13.

Шквар Г.Володар неба / Ганна Шквар // Увінчані славою : до 65-річчя Великої Перемоги : наук.-краєзнав. вид. / [ упоряд. Г. В. Суховершко]. – Черкаси, 2010. – С. 103-108.

Шквар Г.Легендарний льотчик Степаненко допоміг багатьом драбівським землякам / Ганна Шквар // Черкаський край. – 2010. – 16 квіт. – С. 3.

Їх небагато в нашій державі, людей, які були б одночасно повними кавалерами ордена Слави і Героями Радянського Союзу. До славної когорти цих богатирів належить льотчик Іван Григорович Драченко.

Народився 15 листопада 1922 р. у селі Велика Севастьянівка Христинівського району у селянській родині. Закінчив середню школу та Ленінградський аероклуб. Влітку 1943 року закінчив Тамбовську

Драченко І. Г. на Курській дузі зробив 21 бойовий виліт, знищив 3 танки, 20 автомобілів з боєприпасами та живою силою супротивника, 4 зенітки, склад боєприпасів, до роти солдатів.

14 серпня 1943 року в районі Харкова, рятуючи командира полку, на Іл-2 таранив винищувач супротивника. Приземлився на парашуті. При тарані був важко поранений – втратив око. У несвідомому стані взятий у полон. У вересні 1943 року Івану Драченку вдалося втекти з полону і перейти лінію фронту. Після лікування в московському госпіталі в березні 1944 року повернувся у свій полк. У медичних документах нічого не говорилося про втрату ока, і Драченко почав знову літати. Зробив ще 34 бойових вильоти, знищив 8 танків, 12 автомобілів, 2 зенітні батареї, склад боєприпасів, майже роту солдатів.

6 квітня 1944 року під час вильоту на розвідку був атакований 5 винищувачами FW-190. На сильно ушкодженому літаку зумів дотягти до аеродрому і здійснити посадку.

26 червня 1944 року гвардії молодший лейтенант Драченко вилетів на чолі пари у розвідку в район Ясс. При виконанні бойового завдання вступив у бій з німецькими винищувачами і відбив всі їхні атаки. Потім зробив штурм ешелону на залізничній станції Тузира

До серпня 1944 року зробив 100 бойових вильотів на розвідку, знищення живої сили й техніки супротивника. В 14 повітряних боях збив 5 літаків супротивника. 26 жовтня 1944 року йому присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Пізніше відзначився у Висло-Одерській і Берлінській операціях. Війну закінчив у званні "капітан". Усього зробив 151 бойовий виліт, в 24 повітряних боях збив 5 літаків супротивника, ще 9 знищив на аеродромах, розбив 4 мости, знищив багато техніки та живої сили супротивника.

Після війни вступив до Військово-повітряної академії, але в 1947 році за станом здоров'я був звільнений у запас. В 1953 році закінчив юридичний факультет Київського державного університету, потім аспірантуру. Працював директором школи робочої молоді №43, потім - заступником директора Палацу культури "Україна" у Києві. Нагороджений багатьма орденами та медалями.

Помер 16 листопада 1994 року.

За джерелами:

Безсмертний сокіл в небі війни : Іван Григорович Драченко / Христинівська центр. р-на б-ка; підгот. Н. І. Сухецька. – Христинівка : [Б. в.], 2014. – 6 с.

Борщ М. Людина легендарної мужності / Микола Борщ // Борщ М. З вершин славетних черкащан : краєзнав. нариси, вірші поеми / Микола Борщ. – Черкаси, 2013. – С. 127-130.

Бравада О.Втративши око, пілот з Христинівщини залишився асом / Олександр Бравада // Прес-Центр. – 2010. – 22 груд. – С. 27.

Драченко Іван Григорович // Черкащини славетні імена / М. І. Бушин, В. М. Лазоренко, В. Є. Вишневський та ін. – Черкаси, 2013. – С. 58-60.

Килимник Ю.Усупереч законам фізики льотчик із Христинівщини довів, що людина зі сталевою волею й гарячим серцем здатна творити чудеса / Юрій Килимник // Вечірні Черкаси. – 2013. – 8 трав. – С. 13.

Із закінченням Другої світової війни (1939-1945 рр.) тісно пов'язане ім'я нашого земляка, керівника радянських парламентарів до японського командуван­ня – Івана Тимофійовича Артеменка. Він народився 1910 р. у селі Буда-Орловецька, нині Городищенського району, в селянській сім'ї. Дитинство минуло в м. Ананьєві на Херсонщині, де Іван Тимофійович закінчив неповний курс церковно-парафіяльної школи та один клас чотирирічного училища. У голодний 1922 р. сім'я Артеменків повернулася в Буду-Орловецьку. Після закінчення семирічки вступив на навчання до Черкаської дорожньо-будівельної профшколи. Пізніше були шахти Донбасу, Криворізький металургійний інститут та Дніпропетровський інститут інженерів залізничного транспорту. Але трапилося так, що інженер-залізничник понад два десятки років віддав військовій справі.

Перед самою війною Іван Тимофійович закінчив оперативно-штабний факультет Військової академії ім. М.В. Фрунзе. Під час німецько-радянської війни 1941-1945 рр. йому довелося воювати на рідній Черкащині. В оборонних боях за Дніпро він отримав 17 осколочних та 2 кульові поранення, тяжку контузію. В листопаді 1943 р. І.Т. Артеменко будував переправу через Дніпро біля Черкас, у районі села Свидівок.

Фронтові шляхи Артеменка пролягали під Корсунем і Кишиневом, у Румунії й Угорщині. А в Чехословаччині він зустрів День Перемоги, який, за спогадами Івана Тимофійовича, став початком дороги на Далекий Схід.

8 серпня 1945 р. Радянський уряд заявив японському послові в Москві, що з 9 серпня 1945 р. СРСР вважає себе у стані війни з Японією. Іванові Тимофійовичу Артеменкові було запропоновано очолити парламентерську групу й стати особливо уповноваженим фронту для вручення ультимативних вимог особисто головнокомандувачу японських військ у Маньчжурії генералові Ямаді Отодзо. Становище було досить складним: японська сторона готова була капітулювати, але тільки стосовно своїх військ, а Маньчжурія, яка юридично не була підвладною Японії і мала статус самостійної держави Маньчжоу-Гоу, вказівок щодо капітуляції не отримувала. І тому війська Ямади чинили опір .

17 серпня 1945 р. Головнокомандувач радянських військ на Далекому Сході Маршал Радянського Союзу А.М. Василевський звернувся по радіо до командування Квантунської армії з категоричною вимогою припинити вогонь, скласти зброю та здатися в полон. Парламентарська місія вилетіла літаком у складі п'ятьох офіцерів та шістьох рядових у супроводі 9 винищувачів. Полковника І.Т. Артеменка, капітанів Титаренка, Беззубого, Барякіна та старшину Ніконова було відправлено до штабу Квантунської армії, де їх зустрів полковник генерального імператорського штабу Квантунської армії принц Такеда. До головнокомандувача імператорських військ у Маньчжурії генерал-барона Ямади провели Артеменка, капітана-перекладача Титаренка та старшину Ніконова.

Полковник І.Т.Артеменко пред'явив ультимативні вимоги СРСР:

  • Терміново припинити вогонь та опір на всіх ділянках фронту.
  • Скласти зброю та здатися в полон.
  • Негайно вивести всі війська зі столиці Маньчжурії - міста Чанчунь та
    інших районів у вказані пункти.
  • Відкрити всі шляхи для вводу радянських військ до Маньчжурії.
  • Підписати акт про беззастережну капітуляцію.
  • Для виконання цих умов пропонується 48 годин.

Крім того, особисто головнокомандувачу потрібно виступити по радіо з наказом своїм військам – негайно припинити вогонь, капітулювати та скласти зброю. Білими прапорами його частини повинні підтвердити свою готовність до капітуляції. Прем'єр-міністрові Маньчжоу-Гоу Чжан Цзинхуею необхідно звернутися до народу з повідомленням про те, що японські війська капітулювали й склали зброю, що війну закінчено й радянські війська вступають до столиці.

Такі жорсткі для японців умови Ямада зустрів неприязно. Проте, дізнавшись, що на місто насувається ціла армада радянських бомбардувальників з наказом знищити штаб та місто на випадок зірвання переговорів, виніс рішення: "... Я згоден на капітуляцію". 19 серпня 1945 р. о 14.00 головнокомандувач Квантунської армії генерал-барон Ямада Отодзо підписав Акт про беззастережну капітуляцію японської армії в Маньчжурії, а радянські парламентарі почали виконувати комендантські функції.

Саме там, на японській землі, Іванові Тимофійовичу було вручено високу нагороду - орден Кутузова II ступеня.

Після демобілізації І. Т. Артеменко працював у Харківській області та в місті Харкові начальником МТС, начальником цеху, начальником відділу технічного контролю заводу залізобетонних конструкцій, головним енергетиком; у 70-80-х рр. XX ст. – в науково-дослідному інституті, на підшипниковому заводі. Автор книги "От первого до последнего дня".

За джерелами:

Кукса О.Як наш земляк японцям ультиматум вручав : Черкащина у світовій історії / О. Кукса // Нова Доба. – 2000.– 17 лют.– С. 6.

Глущенко А.Черкащанин, який змусив капітулювати Квантунську армію Японії / Андрій Глущенко // Черкаський край. - 2011. - 2 верес. - С. 7.

Пишається Черкащина своїм легендарним земляком, генерал-лейтенантом Кузьмою Миколайовичем Дерев'янком. Історія розпорядилась так, що саме він поставив останню крапку у Другій світовій війні (1939-1945 рр.), підписавши 2 вересня 1945 р. на борту лінкора "Міссурі" акт про капітуляцію Японії.

Кузьма Миколайович Дерев’янко народився в селі Косенівка біля Умані 14 листопада 1904 року.

З трьох до дев’яти років він жив на Вологодчині, куди у 1907 році заслали його батька за участь у революційних подіях. Закінчив церковно-приходську школу та декілька класів гімназії. Потім вчився у Київській, та в Харківській військових школах, через десять років – у військовій академії. У Харківській школі військових старшин курсант зацікавився японською мовою і вже під кінець випуску міг писати японською. В 1933 році у Військовій академії ім. Фрунзе він також обрав для вивчення японську та англійську мови.

У 1936 році Кузьма Миколайович мав лише капітанське звання, але до початку війни він значно просунувся по службі, виконуючи різні відповідальні завдання. Зокрема, у 1936 – 1938 роках він здійснював секретну операцію з постачання зброї китайським військам, які воювали з Японією.

З червня 1941 року офіцер займав посаду начальника розвідзагону штабу Північно-Західного фронту. Вже за кілька тижнів з початку війни він очолив рейд до тилу гітлерівців, під час якого з концтабору під Старою Русою було визволено майже 2 тисячі полонених червоноармійців. Потім Дерев’янко служив начальником штабів 53-ї, 57-ї, 4-ї гвардійської армій. Брав участь у битві на Курській дузі, боях за Дніпро, Корсунь-Шевченківській операції. Його штаб організував розгром фашистів у Яссо-Кишинівській операції. Визволяв Будапешт та Відень.

У Відні ще не вщухли бої, а він доручив синові розшукати могили видатних композиторів. Коли той натрапив на цвинтар, де поховані Штраус та Шуберт, Кузьма Миколайович дав гроші і наказав купити великі букети квітів, аби вшанувати їх пам’ять. Дуже шкодував про те, що могила Моцарта невідома. У 1942 р. штабісту присвоїли перше генеральське звання, а за кілька днів до закінчення Великої Вітчизняної – звання генерал-лейтенанта.

У серпні 1945 року Кузьму Дерев’янка було призначено представником Головного командування радянських військ на Далекому Сході при штабі верховного командувача союзних військ генерала МакАртура. Через кілька днів він отримав повноваження від імені Радянського Верховного головнокомандування на підписання Акту беззастережної капітуляції Японії. Це сталося 2 вересня 1945 року на борту лінкора «Міссурі».

Перебуваючи в Японії, Кузьма Дерев’янко з величезним ризиком для здоров’я декілька разів відвідав уражені атомним бомбардуванням Хіросіму та Нагасакі. Внаслідок ядерного опромінення Кузьма Миколайович захворів і 30 грудня 1954 року помер від раку.

За джерелами:

Борщ М. Остання крапка у Другій Світовій війні / Микола Борщ // Борщ М. І. З вершин славетних черкащан : краєзнав. нариси, вірші поеми / Микола Борщ. – Черкаси, 2013. – С. 111-117.

Борщ М.Умансько-Ботошанська наступальна операція розпочалася 70 років тому / Микола Борщ // Нова Доба. – 2014. – 18 берез. – С. 15.

Відзначила ювілей Кузьми Дерев’янка // Нова Доба. – 2014. – 20 листоп. – С. 4.

Даниленко О.Кузьму Дерев'янка північний сусід назвав "видатним росіянином" / Ольга Даниленко // Черкаський край. – 2018. – 12 верес. – С. 6.

Дерев’янко Кузьма Миколайович // Черкащини славетні імена / М. І. Бушин, В. М. Лазоренко, В. Є. Вишневський та ін. –Черкаси, 2013. – С. 383.

Кузьма Дерев’янко // Видатні постаті в історії України XX ст.: короткі біогр. нариси : довід. вид. / В. І. Гусєв (кер. кол. авт.), О. В. Даниленко, Л. В. Іваницька та ін. – Київ, 2011. –С. 117-119.

Морозов А.Він поставив крапку у Другій світовій війні / Анатолій Морозов // Увінчані славою : до 65-річчя Великої Перемоги : наук.-краєзнав. вид. / [ упоряд. Г. В. Суховершко]. – Черкаси, 2010. – С. 266-268.

Прославився в роки німецько-радянської війни 1941-1945 років уродженець с. Велика Бурімка Чорнобаївського району Василь Пилипович Герасименко, який з грудня 1941 р. був командуючим військами Сталінградського військового округу, а з вересня 1942 р. по листопад 1943 р. – командуючим 28-ю армією на Сталінградському, Південному та 4-му Українському фронтах. З березня 1944 р. по жовтень 1945 р. Василь Пилипович – нарком оборони Української РСР і водночас командуючий військами Київського військового округу.

Ще один відомий військовий – Лев Соломонович Сквирський, уродженець села Степанці, що на Канівщині. На початку німецько-радянської війни – з вересня 1941 року по травень 1943 року – Лев Сквирський обіймав посаду начальника штабу Карельського фронту і за сумісництвом був командиромКемської оперативної групи.

Протягом травня 1943 – вересня 1944 року він командував 26-ю армією.

З 16 січня 1945 року по січень 1946 року генерал-лейтенант Лев Сквирський обіймав посадуначальника штабу Біломорського військового округу, а потім був перевединий начальником штабу Уральського військового округу.

Навчався у Вищій військовій академії імені К.Е.Ворошилова. Після цього викладав у ній до виходу у відставку в 1960 році.

Лев Соломонович Сквирський помер 5 квітня 1990 року.

…Дорогою ціною заплачено за Перемогу. Понад 168 тисяч черкащан загинули на фронтах війни, в партизанських загонах і від рук карателів. При визволенні території краю полягло понад 210 тисяч воїнів. Понад 85 тисяч жителів Черкащини примусово були вивезені на каторжні роботи до Німеччини.

Обов'язок усіх нас — свято шанувати пам'ять про полеглих, турбуватися про тих, хто залишився живим.

Комунальний заклад «Обласна бібліотека для дітей» Черкаської обласної ради

Славетні українці - наші земляки

Краєзнавча розповідь для учнів 7-9 класів

Випуск 8

Підготувала Ткач Л.О.

Відповідальна за випуск Дубова О.П.

Комп’ютерну верстку, набір та оформлення здійснив інформаційно-бібліографічний відділ Черкаської обласної бібліотеки для дітей

18002 м. Черкаси, вул. Кірова, 24

Тираж 50 прим.