Краєзнавча розповідь для учнів 7-9 класів
Випуск 5
Черкаси, 2005
Черкащина дала світові не одне покоління талановитих художників. Про багатьох із них уже йшла мова в четвертому випуску серії краєзнавчих розповідей“Славетні українці – наші земляки”.. В цьому випуску ви дізнаєтесь про відомих художників двадцятого століття: Івана Кулика, Данила Нарбута, Василя Євича, Дмитра Головка, Анатолія Радзіховського, Віктора Клименка, Тамару Гордову.
Іван Онисимович Кулик народився 30 квітня 1923 року в селі Моринці Звенигородського району. Сім'я була багатодітною, жила в злиднях, та Іван зростав терплячим оптимістом, пишався тим, що з його рідного села, з таких же бідняків, був Тарас Шевченко, який став не тільки поетом-пророком, а й визначним художником-академіком. Тож, наслідуючи земляка, плекав у собі різносторонні інтереси. По закінченню школи в 1941 році хотів вступити до Київського педагогічного інституту (в селі звання вчителя дуже було пошанованим) та на заваді стала війна. Воєнне лихоліття обернулося для Івана фашистським уярмленням. Під час чергової облави юнаків і дівчат для відправлення на примусові роботи до Німеччини Івана схопили і зробили «остарбайтером». Після визволення у 1945 році деякий час працював у Моринському сільському будинку культури, а в 1946 році став навчатись в Київському училищі прикладного мистецтва, потім – в Київському художньому інституті. Працював у Станіславі, а у відпустки приїжджав додому – на Черкащину, і мав змогу зівставляти красу природи Прикарпаття і Подніпров'я, особливості Львівської живописної традиції, з потужним декоративним струменем, зі школою Київською.
В його творчості цього часу спостерігаємо перегук мотивів Прикарпаття, Звенигородщини. В 1965 року Іван Онисимович Кулик переїжджає у Шевченків край і починає працювати в Черкасах.І вже звідси навідується в Прикарпаття і Карпати, продовжуючи змальовувати краєвиди і Західної, і Центральної України. У Черкасах особливо проявляється багатогранність уподобань художника. Займаючись живописом, він одночасно приділяє багато уваги краєзнавству та етнографії. У Моринцях, не без його участі, в старенькій чумацькій хатині було створено етнографічний музей, де збережено інтер'єр українського традиційного житла з усім начинням.
Іван Кулик – організатор і учасник різних краєзнавчих і етнографічних експозицій. Тут він розширював свій кругозір, поглиблював знання з життя рідного етносу, його традицій і прагнень.
Як не прикро, пізніше ця його цікавість до традицій рідного народу дасться взнаки. У 1973 році майже на 15 років Івана Кулика було виключено із Спілки художників УРСР. Художника звинуватили в українському буржуазному націоналізмові і спотворенні радянської дійсності. В чому ж те «спотворення»? Виявляється, Іван Кулик поруч із сучасними краєвидами міст і сіл Черкащини змальовував багато хаток під солом'яною стріхою. Такий «гріх» у нього був, бо, мандруючи дорогами і селами Черкащини та Полтавщини, художник досліджував архітектуру старої української забудови сіл, яка мало чим відрізнялася упродовж століть.
Лише у 1988 році, під час Горбачовського «плюралізму», Івана Кулика відновили у членстві Спілки. Йому почали надавати роботу і без страху згадували його прізвище.
Всі ті страдницькі переживання звичайно ж позначились на здоров'ї і в 1995 році Івана Онисимовича Кулика не стало.
Та він залишив по собі велику спадщину – сотні полотен. Всі вони написані в класичній реалістичній манері. Деякі з них вже не відповідають сучасним смакам. Адже Івану Онисимовичу довелось заробляти на хліб, виконувати волю замовників, прилаштовуватись до соцреалістичних вимог, «відтворюючи дійсність в її революційному розвитку»; дивитись на радянський світ крізь рожеві окуляри; прикрашати ту дійсність, показувати «оновлення міст та індустріалізацію сіл». На щастя, таких робіт небагато, бо Іван Кулик належить до тих художників, які особливо відчувають свою ідентичність із рідним народом. Тому їхня творчість тісно пов'язана з глибинними народними традиціями.
Художник змальовує природні і рукотворні пам'ятники по Шевченківських місцях, кілька разів повертається до змалювання пам'ятника Т.Г. Шевченку в Моринцях, пише «Пам'ятник Т. Г. Шевченку в Каневі» (1986 р. ) На його картинах – Шевченкові дуби у Березовій Рудні, в селі Будищі, «600-річний дуб у Прохорівці» (1990 р.), під яким відпочивав Т.Г. Шевченко.
Зрозумілий інтерес художника-інтелектуала до визначних людей України. Він лише портрети-картини «О.П. Довженко на Україні» (1982 р.), «І.С. Козловський співає у Моринцях» (1985 р.), «Поет Василь Симоненко», «Василь Стус – поет».
Полюбляв художник змальовувати архітектурні пам'ятники українського народу – не тільки хатки, характерні для хліборобів з Трипільської культури, а й культові споруди, фортеці. «Стара церква 17 ст. в м. Ворохті» (1961), «Церква Покрови 1783 року в селі Гладосі Кіровоградської області» (1971 р.), «Хотинська кріпость»( 1975 р.), «Собор в Гоголівських Великих Сорочинцях», «Кам'янець-Подільська фортеця», «Іллінська церква 18 ст. в селі Корнилівці» та ін.
Кожна зустріч з полотнами Івана Кулика сповнює душу глядача особливим ліризмом, теплом і блаженною вдячністю за віру, що таки краса має врятувати цей розбурханий світ.
Що читати про Івана Кулика:
Белень А. Сонцелюб / Андрій Белень // Реабілітовані історією : Черкаська область. Кн.3. – Сміла, 2004. – С. 378-383.
Захарченко В. Його сонячна любов : до 75-річчя художника Івана Кулика // Спільна справа. – 1998. – №1. – С. 65-66.
Черкащини славетні імена : відомі люди минулого й наші сучасники, які відіграли помітну роль в історії Черкащини // Нова Доба. – 2002. – 22 січ. – Вкл. – С. 1-8.
Шапошник М.Тернова доля / М. Шапошник // Холодний Яр : альманах Черкас. обл. орг. Нац. Спілки письменників України. № 1 – Черкаси, 1993. – С. 65.
Данило Георгійович Нарбут – відомий художник не тільки нашого краю та України, а й світового масштабу. Своїм філософічним світобаченням він нагадує нам Миколу Реріха, декоративними знахідками – Анрі Матісса, колоритом багатьох полотен – Поля Гогена. Творчість Данила Нарбута – цілком самобутня, до того ж зросла на чисто українському ґрунті. Ті витоки шукаймо в героїчному епосі, в народних піснях і баладах, в козацьких думах, в легендарному образі козака Мамая, зрештою, – в народному лубку, в декоративній творчості талановитих умільців.
Данило Георгійович Нарбуг народився в 1916 році в сім'ї художника-графіка Георгія Івановича Нарбута. Може, з генами батька передався синові талант, бо виховувати старшому Нарбуту сина не пощастило. Коли Георгій Нарбут помер, Данилові було лише 4 роки. Тож клопоти про долю майбутнього художника лягли на плечі матері – Віри Павлівни (дівоче прізвище Кир'янова).
Серед вихователів – великий митець-колорист Федір Кричевський. Вже в 14 років Данило Нарбуг працює в декоративній майстерні Київського театру опери та балету, самостійно заробляючи собі на шматок хліба.
У 1936 році як асистент художника С.Євенбаха бере участь в оформленні вистави "Наталка Полтавка", яку театр представляє під час першої декади української літератури і мистецтва в Москві.
І ось перший парадокс: виставу помітили, а після повернення з Москви був заарештований і асистент Данило Нарбут; "За несообщение в органы ГПУ о готовящемся заговоре против Советской влести". Довелося молодому художнику будувати Біломор-канал.
Після заслання в Київ їхати не дозволили. Забився в Єйськ до своєї тітки — маминої сестри Ольги. Там працював декоратором в театрі. В 1939 році став головним художником театру в м.Златоусті. Потім добровольцем брав участь у фінській компанії. Після війни дозволяють повернутися до Києва. Та незабаром знову війна. Тепер уже з німецькими загарбниками. Під Каневом його частину взяли в полон. Кінець війни застав Данила Нарбута в Австрії. Після повернення на Батьківщину працював у Луганську, потім у театрах Західної України.
У 1965 році а Черкасах став до ладу новозбудований театр і Данила Нарбута перевели сюди головним художником.
Тут, в місті над Дніпром, особливо розквітнув самобутній талант художника. Його декорації до спектаклю за творами Миколи Гоголя "Сорочинський ярмарок" ходили дивитися не тільки шанувальники театру, а й просто охочі до всього незвичайного. Бо й справді, фейєрія барв, український квітковий розмай і злет фантазії полонив і захоплював кожного.
Після того успіху пензель художника уже був нестримним. Одна за одною народжувались серії станкових картин і живописних полотен. "Черкаський базар", картинна галерея гетьманів, історія, козачий побут - всі дивувались невтомності уже немолодого художника, сплеску його майстерності і працездатності. Тож не припізнились і відзнаки. В 1990 році Данилу Нарбуту присвоєно звання заслуженого, а в 1994 — звання народного художника України. В зеніті сливи він зустрів свій 80-річний ювілей.
Боротьба добра і зла на Землі — головний лейтмотив творчих надбань Нарбута. Навіть побіжний огляд картин дає змогу визначити кілька конкретних тематичних напрямків. Декоративність — одна з найважливіших рис його творчості. Серед робіт чимало декоративних розписів. Особливою виразністю відзначаються декорації до спектаклю "Сорочинський ярмарок".
Інший жанровий напрямок – "парсунний живопис". Портретна галерея українських гетьманів і полковників часів Богдана Хмельницького — помітний малярський вклад Данила Нарбута у відроджувану історію українського народу. Звідси багато можна взяти для унаочнення при викладанні історії України в сучасній школі. Інтерес до історичного минулого нашого народу в художника на рівні високого професіоналізму. Тут кожна деталь виважена, достовірно вивчена і довершено передана з певною стилізацією, якої вимагає декоративне письмо.
Що читати про Данила Нарбута:
Бедринець В.Геній із козацькими вусами / В. Бедринець // Нова Доба. – 2016. – 21 січ. – С. 9.
Безуглий В."Квіти України" Данила Нарбута / Володимир Безуглий // Нова Доба. – 2013. – 24 січ. – С. 1.
Безуглий В.Усі, хто знав Данила Нарбута, любовно називали його "Дідом" / Володимир Безуглий // Нова Доба. – 2012. – 19 січ. – С. 12.
Борщ М.Козача, вільнолюбива натура Данила Нарбута / М. Борщ // Борщ М. І. З вершин славетних черкащан : краєзнав. нариси, вірші поеми / М. І. Борщ. – Черкаси , 2013. – С. 278-287.
Горицвіт Л.Тут Дух Данила Нарбута, тут його Пам’ять / Леонід Горицвіт // Молодь Черкащини. – 2011. – 31 серп. – С. 3.
Гришко І.Черкащанам показали "Дідові квіти" : [у меморіал. музеї Д. Нарбута відкрили виставку картин "Квіти України"] / Ірина Гришко // Молодь Черкащини. – 2013. – 30 січ. – С. 2.
Займак М.Художник " з виразно окресленим національним характером" : [про життя та творчість Данила Нарбута] / Микола Займак // Черкас. край. – 2012. – 17 серп. – С. 6.
Нарбут Данило Георгійович // Шевченківські лауреати 1962-2012 : енцикл. довід. / авт.-упоряд. М. Г. Лабінський. – Київ, 2012. – С. 482-484. – Бібліогр. : с. 484.
Негода М.Мистецтво народжується з любові / М. Негода // Черкаський край – земля Бгдана і Тараса : культуролог. зб. / за ред. Б. В. Губського та ін. – Київ, 2002. – С.630-636.
Нікітенко Л.Митець із душею бунтаря : 100 років тому народився народ. худож. України Данило Нарбут, який був для багатьох некомфортним / Л. Нікітенко // Вечірні Черкаси. - 2016. – 27 січ. – С. 16.
Осипенко О.Намальована опера : до 100-річчя від дня народження Данила Нарбута / О. Осипенко // Голос України. – 2016. – 23 січ. – С. 10.
Шквар Г.Музей Данила Нарбута відкрили напередодні Дня незалежності / Ганна Шквар // Черкас. край. – 2012. – 29 серп. – С. 3.
Яковчук М.Художник, яким його згадує журналіст : щойно (у серії "Художники України") вийшов друком нарис журналіста і культуролога Андрія Беленя "Нарбут Данило Георгійович" / Яковчук Марія // Черкаський край. – 2016. – 22 січ. – С. 5.
Є на Маньківщині мальовниче і співуче село Багва. Здавна живе тут чисельний хліборобський рід Євичів. З нього походив і самобутній художник Василь Павлович Євич.
Він народився 16 вересня 1930 року у багатодітній родині. З дитинства заслуховувався піснями матері, старших сестер та односельців, грав на саморобних інструментах. Рано почав малювати. У 15 років втратив матір. Потім була важка, голодна післявоєнна юність і непереборне бажання малювати. Воно привело його до Одеського художнього училища. Після закінчення навчання вчителював у рідних краях, а увесь вільний час проводив біля мольберта. З 1972 року зміг повністю віддатися творчій роботі. Працював у Черкасах, жив у с. Леськах.
З самого початку своєї творчості В.Євич поклав в основу її любов до України і залишився вірним їй до останнього дня свого життя. Персональна виставка художника, яка відбулася у Державному музеї Т.Г. Шевченка та в Спілці письменників України у 1980 році, була наче ковтком свіжого повітря в задушливій атмосфері того часу. Звернення художника до глибокого національного коріння пробуджувало в людях патріотичні почуття, любов до української історії, культури, рідної мови, пісні.
Народна пісня задзвеніла з полотен: “Ой за гаєм, гаєм”, “Розпрягайте хлопці коні”, “Цвіте терен”, “На камені ноги мию”, “Ой хмелю, мій хмелю”, “Ой джигуне, джигуне”, “Ніч яка місячна”. Поетика народної творчості стала лейтмотивом більшості творів митця. Саме тут художник повною мірою розкрив свою душу, свій талант, свої мрії, думки, переживання. Навіть портрети українських письменників, написані В.Євичем, виконані в живописній манері, в якій ілюструються народні пісні.
А як багато говорять такі полотна, як “Земля”, “Жорна”, “Дума про Богдана”, “Соловецький в’язень”, “Народна дума”. В них встає історія України: тривожна, трагічна й героїчна.
Натюрморти художника наскрізь просочені національним колоритом. Підбір предметів – чи то глечик з молоком і запашний хліб, чи то щойно народжене телятко – повертають глядача у дитинство, нагадують спокій тихого вечора, тепло рідної хати (Триптих “Пісня дитинства”).
Як відзначають мистецтвознавці В. Євич віртуозно володів кольором, бездоганно вибирав колорит картини, будував композицію. Його живопис поетичний, філософський, колір у нього співає.
Чудовий знавець історії та культури народу В.П. Євич був учасником багатьох обласних та республіканських виставок. 1989 року його прийняли до спілки художників України.
Василя Павловича вже немає серед нас (він помер 6 грудня 1994 року). Але з його полотен всміхається світові жива, невмируща душа народу, яку так глибоко розумів митець.
Що читати про Василя Євича:
Безуглий В. Про художника, картини якого "хочеться співати", телерадіокомпанія "Рось" зняла документальний фільм / Володимир Безуглий // Нова Доба. – 2012. – 19 січ. – С. 12.
Бушин М.Євич Василь Павлович / Микола Бушин, Юрій Вовкотруб // Бушин М. Черкаский край в особах. 1941-2001 : Маньківщина / М. Бушин, Ю. Вовкотруб. – Черкаси, 2004. – С. 332-333.
Захарченко В. Пісенні барви Василя Євича / Василь Захарченко // Захарченко В. На камені рідного слова : публіцистика / В. Захарченко. – Черкаси, 2006. – С. 197-200.
Пашкевич Л.Співець землі української : [про творчість черкаського художника В.П. Євича ] / Лідія Пашкевич // Земля Черкаська. – 2010. – 1 січ. – С. 5.
Урицька С."Люблю тебе, Україно моя" : [про творчість черкаського художника В.П. Євича ] / Світлана Урицька // Місто. – 2010. – 18 серп. – С. 8-9.
Ось уже цілі тисячоліття чесно служить людині гончарний круг. І зараз нехитре знаряддя в руках майстра творить красу. У світі добре знають кращих вітчизняних керамістів. До їх числа, безперечно, належить народний художник України Дмитро Федорович Головко.
Художник народився 6 листопада 1905 року в Умані у бідній родині, яка мешкала на околиці міста. Рано втратив батька. Дмитру довелося побувати у сирітському притулку. Значну роль в його житті відіграв перший учитель К.І. Кржемінський, який кохався в народній творчості і збирав її по селах. Учитель прищепив своєму учневі любов до малювання, брав з собою в подорожі по Уманщині. Дмитро замальовував розписи хат, рушників, килимів. 15-річним юнаком вступив до дворічної школи народного мистецтва ім. Т.Г. Шевченка, яка існувала тоді в Умані.
Творчі роботи молодого митця – керамічні блюда, сервізи були представлені на його першій виставці в Умані у 1921 році.
В 1928 році Д.Ф. Головко закінчив Межигірський інститут кераміки та скла.
В 40-і роки майстер займався промисловою керамікою, а в 50-і створив цілий ряд цікавих виробів декоративного гончарства.
Справжній розквіт творчості Д.Ф. Головка припадає на 60 – 70-і роки. Головна любов Дмитра Федоровича – керамічна скульптура. Успадкувавши народні традиції, він розвинув і поглибив їх створивши свій власний самобутній почерк.
Декоративний посуд майстра традиційно має форму тварин: биків, кіз, левів. Його куманці прикрашені зображеннями коней і птахів. Декоративна пишність і своєрідна монументальність форм складають одну із найпримітніших особливостей робіт Головка. Вони привертають увагу своєю виразністю: тваринки веселі, сумні, мудрі, лукаві, кокетливі, здивовані, самозакохані. Серед кращих робіт – макітра з баранцями (30 – і рр.), барильце та куманець з анімалістичним мотивом (1947), “Леви-глеки” (60 – і рр.), “Леви теракотові” (70 – і рр.).
Твори Д.Ф. Головка не раз експонувалися на республіканських, всесоюзних, зарубіжних виставках. І скрізь діставали високу оцінку. На міжнародних конкурсах кераміки у Празі (1962) та у Франції (1969) його роботи здобули найвищі нагороди – золоті медалі. У 1970 році Дмитро Федорович став першим в СРСР дійсним членом Міжнародної академії кераміки в Женеві, а у 1972 році одержав звання народного художника України.
Життя Д.Ф. Головка було наповнене не лише активною творчістю, а й педагогічною діяльністю, громадською працею.
Помер художник 29 червня 1978 року.
Краще з доробку нашого талановитого земляка можна бачити у багатьох вітчизняних і зарубіжних зібраннях, зокрема у Державному музеї українського народного декоративного мистецтва у Києві, у музеях Італії, Франції, Швейцарії.
Жителі Умані пам’ятають свого земляка. У музеї “Діячів літератури та мистецтва Уманщини” зберігаються його твори: дві великі напільні вази стоять як два охоронці біля вітрини, де експонуються керамічні вироби, документи, фотографії, особисті речі художника.
Народне мистецтво завжди звучало для Д.Ф. Головка як пісня, і цій пісні він віддав усе своє життя.
Що читати про Дмитра Головка:
Головко Д.Ф. // Митці України : енцикл. довід. – Київ, 1992. – С. 171.
Бушин М. Головко Дмитро Федорович / М. Бушин // Бушин М. Черкащини славетні імена / М.Бушин, В. Лазоренко, В.. Вишневський та ін. – Черкаси, 2013. – С. 470-471.
Поруч із пишними, по-осінньому розкішними айстрами та чорнобривцями – оповитий снігом, дрімотний зимовий ліс, прозоре повітря Карпат, тепло літньої Хорватії, заворожуюча краса Андріївського узвозу... Дивовижно, але сюжети таких різнопланових картин, вигадливо переплітаючись, створюють напрочуд гармонійний ансамбль, світлий і життєствердний. Хоча, безумовно, нічого надприродного в тому, що талановитий живопис випромінює особливу ауру добра, немає. Тим паче якщо йдеться про роботи заслуженого художника України Анатолія Радзіховського.
Анатолій Радзіховський ніколи серйозно не навчався... живопису: хіба що відвідував ізостудію, яку вів у БК заводу «Більшовик» народний художник, професор Віктор Шаталін. При цьому Радзіховський, нині визнаний маляр, який опанував усі секрети майстерності, не менших, якщо не більших, вершин досяг і на іншій ниві. Адже він — один із найвідоміших хірургів країни, доктор медичних наук, професор, завідуючий кафедрою хірургії й опікової хвороби Київської медичної академії післядипломної освіти ім. П.Шупіка. І, наскільки можна судити, Радзіховський-художник та Радзіховський-хірург не лише цілком мирно співіснують, а й нерідко дуже вдало доповнюють один одного. Один із найсвіжіших прикладів такої взаємовигідної «співпраці» -«Атлас операцій на органах травлення».
Що читати про Анатолія Радзіховського:
Анатолій Радзіховський – вчений і митець // Черкаський край. – 2013. – 23 жовт. – С. 3.
Білоус Н.І скальпелем, і пензлем... : відзначив 70-річчя Анатолій Радзіховський - наш земляк, відомий хірург та заслужений художник України / Надія Білоус // Нова Доба. – 2012. – 21 лют. – С. 1, 10.
Красюк С.Поєднуючи пензель зі скальпелем / С. Красюк // Голос України. – 2017. – 18 лют. – С. 11.
Туменко Л.Багато є мистецтв на світі. А найважливіше – бути людиною : і це повністю вдається нашому видатному землякові Анатолію Радзіховському / Леонід Туменко, Микола Костецький // Молодь Черкащини. – 2011. – 13 квіт. – С. 7.
Віктор Клименко – один з дуже небагатьох наших живописців, чиєму таланту, здається, підвладне все: творення історичної картини, історичного портрета і батальної композиції, пейзажне малярство, портрет, натюрморт, жанр побутовий, ілюстрація...
Народжений на Донеччині, ось уже майже сорок років він проживає в самому центрі козацького краю, на землі Богдана і Тараса, в 1964 році, після закінчення Київського державного художнього інституту, оселившись у Черкасах. Тому, маючи не лише художницьку чутливу душу, а також і глибоке розуміння значення громадянськості для національного митця, він не міг не стати художником-патріотом, а отже співцем свого краю.
Його ж Батьківщина - це рідна країна з її історією, людьми, краєвидами, рослинністю, з її лихом, героїкою, перемогами і красою. У Віктора Клименка вистачило таланту в своїй творчості обійняти все це. І тому маємо потужну мистецьку особистість, яка одна може презентувати все середнє українське Подніпров'я, бути візитною карткою Черкащини.
Проте його мистецтво не обмежується лише черкаською тематикою. В його інтерпретації маємо краєвиди та жанри і Крайньої Півночі, і Чернігівщини, каховські, кримські, єгипетські, індійські... Багато де побував митець. І ніколи не полишав свого малярського знаряддя. Малював усе, бо ж мистецтво стало його життям.
Та всього цього було б далеко недостатньо, якби у нього не було основного - справжнього живописного таланту, таланту художника-колориста.
Ця обдарованість така яскрава, що творчість Клименка-українця може бути представлена в будь-якому музеї планети як мистецтво світове. Бо ж мова глибокого, красивого, гармонійного кольору зрозуміла всім, а неповторність українського колориту зацікавлює світ як внесок у світову культуру цілком самобутній.
В історичному малярстві Віктора Клименка захоплюють сильні й відважні постаті: Богдан Хмельницький, Максим Кривоніс, Іван Сірко, українські перемоги - "Перемога Корсунська", "Битва під Корсунем" (ескіз), "Семен Неживий в Каневі", "Нестор Махно. (Тачанки в бою)". Але ще більше він любить над подіями й про героїв роздумувати. Не зображати їх в лоб, а, ускладнюючи їхнє тлумачення, примушувати глядача над їхніми образами розмірковувати. З'ясовувати те, що вже відбулося (інколи - дуже давно), але й досі хвилює, не було однозначним тоді, а сьогодні стало не лише дратівливим, але й нестерпно болючим.
Краса це одна із особливостей народу, портрет якого творить Віктор Клименко. Таким є портрет Богдана Хмельницького, визнаний нашими письменниками найбільш відповідним історичному прототипові; такими є Максим Кривоніс і численні зображення наших сучасників - від портрета студентки Олі Гут (1965), Раїси Кириченко (1979), Василя Симоненка (1975), актриси Світлани Клименко (1987) - до актриси Наталії Мамалиґи (1992), Василя Нечепи (1995), доньки Оксани,1996), Людмили Тараненко (1996), Валентини Саввопуло (2000), архієпископа Софронія, керуючого Черкасько-Канівською єпархією (2002 рік).
Навіть у портреті бабки, названому за змістом "Відчай", в образі знедоленої жінки, хоч і показана якась ніби вже потустороння несамовитість,- в стулених вустах, у стриманому жесті руки, в напруженому погляді очей, який все ж зупинився на розумній грані свідомого, - присутня якась внутрішня привабливість і чистота, краса духу.
Духовність народу – саме це найбільше приваблює Клименка в людях.
Високодуховними є й пейзажі митця. Можна не говорити про те, що ознаками особливої мистецької благодаті позначені його краєвиди із зображеннями українських церков та дзвіниць, козацьких і чумацьких постатей, іншого люду з кониками, волами, з українськими хатами, возами, вербами і тополями.
Що читати про Віктора Клименка:
Бушин М. Клименко Віктор Іванович / М. Бушин, Є. Єрмілов // Бушин М. Черкаський край в особах. 1941-2001 : місто Черкаси. Кн. 10 / М. Бушин, Є. Єрмілов. – Черкаси, 2005. – С. 224-226.
Бушин М. Клименко Віктор Іванович // Бушин М. Черкащини славетні імена / М. Бушин, В. Лазоренко, В. Вишневський та ін. – Черкаси, 2013. – С. 529-530.
Степаненко В.Митець та його світ / В. Степаненко // Краєзнавство Черкащини : до 400-річчя від дня народження Б. Хмельницького : вип. 5. – Черкаси, 1996. – С. 95-98.
Тамара Федорівна Гордова належить до художників, які мають власний творчий почерк, твердо й послідовно продовжують і примножують кращі традиції декоративного мистецтва Черкащини. Понад двадцять років життя присвятила вона відродженню і розвитку народного розпису Шевченкового краю, внесла своєю творчістю значний вклад у скарбницю декоративного розпису України.
Народилася художниця 1948 року у селі Цвітній на Кіровоградщині в сім'ї народних майстрів.
Навчалася у художній студії в Черкасах, в Одеському художньо-театральному училищі на відділенні оформлення сцени.
ЇЇ вчителями були Валентина Голубовська, Віра Гнуча, Галина Заболотна, Марфа Тимченко, Галина Черниченко, Леон Альшиць, Костянтин Стамеров, Василь Коваленко, Олесандр Кокора, Микола Барчан.
Перша виставка творів експонувалася у Канівському музеї народного декоративного мистецтва в 1976 році.
З 1984 року Тамара Гордова – член Спілки художників України.
Діапазон роботи художниці широкий і різноманітний. У її доробку – цілі серії робіт, над якими майстриня працює десятки років: «Світи рідного краю», «Один рік кохання», пастелі «Кобзарева земля», «Чорне море». Всі вони пронизані любов'ю до рідного краю, до його народного мистецтва. І в той же час оригінальні, сучасні.
Всі картини Тамари Гордової виконані темперою на картоні. Появі такої техніки передували “мальовки”, які з’явилися ще за часів СРСР. Сьогодні такі роботи називають на рідкість вдалим поєднанням народної творчості і сучасного мистецтва постмодернізму. Тамара Гордова малює птахів та квіти. Останні і мають найбезпосередніше відношення до Шевченка, символізуючи його рідний край – Черкащину.
Але професійно Тамара Гордова займається переважно декоративним розписом, писанками, постановкою та оформленням свят, концертів, вистав. Крім того вона розробляє костюми для спектаклів і окремих виконавців. Її мистецтво самобутнє, грунтується на кращих традиціях народного мистецтва Шевченкового краю. Тамара Федорівна, на відміну від інших, малює квіти не пензлями, а звичайними плакатними перами. Це дає можливість досягнути надзвичайної ажурності, трепетності ліній, легкості малюнка. Кожна її квітка — то свіжий, неповторний образ. Власне, з квітів різних і багатобарвних авторка створює композиційні, таматичні панно, що відзначаються життестверджуючим змістом, пісенністю і поетичністю.
Відповідальне і серйозне ставлення до народного розпису є характерною рисою творчості майстрині. Всі її роботи продумані до найдрібніших деталей, композиційне побудовані професійно, виконані майстерно. Можна без перебільшення сказати, що успіх сучасного народного розпису Черкащини досягнутий і завдяки наполегливій роботі Тамари Гордової — художниці-творця, художниці-патріота.
В її творах багато жіночності. Дивишся на них і думаєш: як багато приносить жінка в життя ласки, краси, добра, скільки тепла дають людям її руки!
Манера творчості майстрині виразно індивідуальна. У кожній роботі відчувається рука зрілого майстра, котрий досконало володіє секретами творчості. В її планах – нові розписи, ескізи, тематичні панно.
Що читати про Тамару Гордову:
Бушин М.Гордова Тамара Федорівна / М. Бушин, Є. Єрмілов // Бушин М. Черкаський край в особах. 1941-2001 : місто Черкаси. Кн. 10 / М. Бушин, Є. Єрмілов. – Черкаси, 2005. –С. 190-191.
Бушин М.Гордова Тамара Федорівна / М. Бушин // Бушин М. Черкащини славетні імена / М. Бушин, В. Лазоренко, В.Вишневський та ін. – Черкаси, 2013. – С. 480.
Клименко Н.Полотна Тамари Гордової цінують у світі / Ніна Клименко // Черкас. край. – 2018. – 29 серп. –С. 16.
Чайка Ю.У храмі творчості Тамари Гордової / Юлія Чайка // Прес-Центр. – 2013. – 18 груд. – С. 11.
Комунальний заклад «Обласна бібліотека для дітей» Черкаської обласної ради
Славетні українці - наші земляки
Краєзнавча розповідь про художників ХХ століття
Випуск 5.
для учнів 7-9 класів
Підготувала Ткач Л.О.
Відповідальна за випуск Дубова О.П.
Комп’ютерну верстку, набір та оформлення здійснив інформаційно-бібліографічний відділ Черкаської обласної бібліотеки для дітей
18002 м. Черкаси, вул.Святотроїцька, 24
Тираж 50 прим.