Ще вчора такий відкритий і безпосередній малюк раптом починає хитрувати, ухилятися від своїх обов'язків під надуманими приводами, заперечувати очевидну провину або перекладати її на інших. Це тривожить батьків, і вони всіма доступними засобами намагаються позбавити дитину від звички "брехати".

Найчастіше дорослі ловлять дитину на слові, змушують визнати свою неправоту або " викривають" ("Не бреши, у тебе все на лобі написано"). Тактика викриття маленьких "брехунів" і примус до визнання провини виявляються малоефективними.

Хто вчить дитину брехати ?

Дитина починає говорити неправду в період активного розвитку мови і уяви. Це найбільш значні досягнення в психічному розвитку малюка. Мова лягає в основу формування його логічного мислення, а уява дозволяє абстрагуватися від реальності і подумки пізнавати те, що не можна помацати, побачити або почути. Функції її свідомості як би подвоюються: з одного боку, вона продовжує осягати навколишній світ - важке тоне, вогонь пече, а з іншого - освоює світ уяви, гри і фантазій. Навіть найменші діти чітко розрізняють реальність і вигадку. Якщо малятко готує обід для ляльки, а роль пиріжка грає кубик, вона ніколи не стане кусати його по-справжньому. Дитина може фантазувати в різних ситуаціях. Замінювати реальне задоволення потреб уявним вчать і дорослі. Діти неймовірно активні та допитливі: їм все потрібно спробувати на дотик, всім пограти, а найпривабливіше - не іграшки, а речі, що належать дорослим. Дитина тягнеться до дорогих годинників, але, оскільки немає ніякої гарантії, що вона обійдеться з ними дбайливо, ми "обманюємо" її. Надягаємо їй на руку колечко від пірамідки і кажемо: "Дивись, який годинник!" Це допомагає, але ненадовго. Ігровий замінник реальної речі - це наш компроміс з дитиною, і він чудово це усвідомлює.

Зростаюча допитливість і все частіші заборони дорослих - ось що живить першу вигадки малюка, що намагається за допомогою фантазій обійти обмеження, що накладаються дорослими. З віком приводів для вимислу стає все більше, а "обман" все витонченішим. Мимовільними винуватцями цього стають дорослі, змушені пред'являти дитині певні вимоги. Звичайно виникає питання: «Що ж робити?». Не можна ж дозволяти дитині все. Розумні обмеження необхідні, і якщо заборони провокують " брехню", то і вседозволеність веде за собою проблеми.

Які ж саме причини дитячої брехні та де знайти вихід?

Маленькі хитрощі.

Треба знати, що перша, наївна і безпосередня " брехня" ще не ознака проблеми. Більш того, в певному сенсі вона - показник розвитку дитини. У традиціях російської культури прийнято засуджувати і припиняти дитячі обмани. А американські мами, наприклад, ставляться до цього філософськи, вважаючи, що якщо з інтелектом і соціальною поведінкою у дитини все гаразд , то її вигадки та хитрощі - лише більш зрілі і логічні форми впливу на оточуючих, ніж стиль емоційного тиску, що склався ще в дитинстві (істерики, сльози, випрошування і т.д.).Тому не варто надмірно драматизувати ситуацію, але й не варто випускати її з-під контролю. Якщо малюк зрідка вдається до маленьких хитрощів, наприклад, з'ївши видану йому цукерку, приходить до вас за ще однією, нарікаючи, що перша поцупив кіт Мурзик, слід йому "повірити". Але якщо подібні виверти стають нормою поведінки, необхідно розібратися в їх причинах. Як правило, батьків дивує, що дитина "викручується" в подібних ситуаціях, а не говорить прямо ("Що ж, нам для нього зайвої цукерки шкода?"). Швидше за все не шкода, але чи знає про це дитина? Чи не отримувала вона від вас раніше надто різкої відмови. Чи не вислуховувала від вас нудною нотації про здорові зуби і шкоду солодкого ? Ви вже й забули про це, а дитина пам'ятає і заздалегідь підстраховує себе.

Взагалі, втрата безпосередності у відносинах з дорослими - вірна ознака того, що дитина успішно розвивається. У неї формуються соціальні емоції: сором'язливість, тактовність, гордість, почуття провини. Дозрівання змінює особистість дитини та її поведінку, спонукаючи її до своєрідних "обхідних" маневрів , щоб пояснити дорослим "законність" своїх прохань, бажань, вимог. Скільки їх, суворих заборон, якими ви оточили малюка? Якщо їх дуже багато, а покарання за провини надто суворі, то дитина неминуче буде вас обманювати.

Обман як захист

Одна з причин, що провокують дитячу неправду, - це наш батьківський егоїзм і нетактовність. Ми не вважаємо дитячі ігри серйозною справою і в будь-який момент можемо відірвати дитину від її занять. Благальні слова "зараз - зараз, ну ще хвилиночку " не справляють на вас враження і навіть дратують. Так само безапеляційно припиняємо ми спроби принести з вулиці грудку снігу, вподобану паличку, гладкий камінчик - справжній скарб, який ми сприймаємо як непотріб і сміття. І дитина починає захищатися від нас за допомогою вимислу і обману: проносить все це в будинок потайки. Як тоді реагувати на такі витівки? Хіба дитина не повинна підкорятися нашим вимогам? Звичайно, повинна. Але і наші вимоги повинні бути не тільки розумними, а й тактовними, враховуючі інтереси малюка. Не можна безцеремонно ламати його наміри, переривати гру. Якщо ми хочемо навчити дитину слухати нас і поважати наші вимоги, то повинні першими показати їй приклад поваги до справ іншої людини.

Обман - компенсація

Ще одна форма дитячої брехні - хвастощі неіснуючими досягненнями, що виникають тоді, коли малюки хронічно неуспішні в тому, що становить головну цінність не для них самих, а для їхніх батьків. Діти в цьому випадку - просто жертви батьківського марнославства. Від них занадто багато чого чекають, а вони не в змозі виправдати цих надій і витрачених коштів. Малюки тонко відчувають розчарування і роздратування близьких. Їм дуже хочеться відповідати пропонованим вимогам, але у них не виходить. Тоді вони і починають "вигадувати" свої успіхи. Наприклад, можуть заявити батькам, що сьогодні вони були кращими і їх перевели в групу відмінників, а тренер всім велів брати з них приклад. При найменшій реальній удачі вони роздмухують її, багаторазово перебільшуючи, тільки б заслужити схвалення, визнання, ласкавий і добрий погляд мами. Хвалькуватий "брехунець" - це недохвалена дитина. Переступіть через свою суворість і знайдіть привід частіше захоплюватися малюком, демонструючи йому свою любов.

Фантазії скривдженої дитини

Часто 3 - річного малюка спонукає до обману ображене самолюбство. Він дуже чутливий до оцінок оточуючих стосовно себе. І якщо ж дорослий грубий з ним, малюк починає також огризатися або грубити. 3 - річний Діма, наприклад, по дорозі з дитячого саду з гордістю заявив мамі, що сьогодні вихователька насварила його за неакуратну аплікацію, а він їй показав язик, і всі діти над нею сміялися. Чи треба говорити, що насправді діти сміялися над ним, а не над нею, і язика він нікому не показував. В уяві "розправляючись" з кривдником дитина відчуває полегшення, вона відновлює справедливість, якої не може домогтися в реальності. Ми, дорослі, самі нерідко грішимо цим. Було б неправильним припиняти подібні дитячі вигадки, що мають певний терапевтичний ефект і допомагають малюкові впоратися з суворою дійсністю. Але, вислуховуючи дитячу "версію" події і морально підтримуючи малюка, варто все-таки поступово вселяти йому думку, що треба вміти визнати свою провину і що чесних людей завжди поважають за те, що вони не бояться говорити правду.

А якщо без причини

"Невмотивована" брехня зустрічається в будь-якому віці. У найменших вона приймає вид химерної фантазії. 2 -річний Стасик впав в дитячому садку і медсестра змастила йому подряпини зеленкою. На питання мами, що з його колінами, він несподівано відповів: "Бабуся вкусила". Вдома на те ж питання бабусі він вже відповів: " Мама вкусила ". І тільки ввечері, коли його про це запитав батько, він чесно зізнався: "Впав, зеленкою помазали ".

Старші діти теж люблять вигадувати. Вони розповідають небилиці про нібито побачені іншопланетні кораблі, стверджують, що знають секрет безсмертя і можуть поглядом пересувати предмети. Люблять похвалитися підлітки, та й дорослі теж. Однак потреба злегка прибрехати - не зовсім безпричинний "обман", просто причина не завжди лежить на поверхні: хочеться надати більшої ваги і значимості своїй персоні, викликати до себе інтерес, а зробити це інакше не виходить.

Такого роду вигадування може бути як свідченням незадоволеності собою, своїм становищем у сім'ї, групі, класі, так і ознакою особливої жвавості уяви, схильності до творчості. Навряд чи варто строго судити малюків за подібні вигадки - адже вони просто прагнуть уразити нашу уяву, викликати наше захоплення.

Однак, якщо неприборкані фантазії дітей не супроводжуються справжніми досягненнями, вони перетворюються в порожню мрійливість, коли, замість того щоб домагатися реальних успіхів, малюк тільки й робить, що малює в своїй уяві блискучі перемоги, але палець об палець не вдарить, щоб зробити їх реальністю. З таких юних "фантазерів" цілком можуть вирости дорослі нероби з великими претензіями. Тому підтримувати у дитини баланс між вигадкою та реальністю таки потрібно, і якщо фантазії замінюють їй всі види активності, необхідно повертати її " на землю" і прищеплювати смак до реальної справи.

Тож, варто відразу поговорити з дитиною, вияснити, що змусило її збрехати. Треба дати зрозуміти дитині, що таємне завжди стає явним. Батькам слід уникати сильних емоційних реакцій на брехню, не вдаватися до фізичних покарань, до крику. Перегляньте також свої вимоги до дітей. Можливо, саме вони, надмірно суворі, є причиною брехні? І пам’ятайте, батьки являються яскравим прикладом наслідування для дитини.

Часто батьки скаржаться, що сучасні діти практично зовсім не люблять читати – їм більше подобається дивитися телевізор. Щоб прищепити дитині любов до читання, батьки самі повинні полюбити спілкування з книгою. Коли мама і тато книг зовсім не читають, а дитині вселяють, що це дуже корисно й важливо, то навряд чи це навіювання буде мати хоч якийсь ефект.

Дитина переймає теставлення до читання і книги, яке існує у її батьків. Недарма ще в XVI столітті були написані рядки: «Дитина вчиться тому, що бачить у себе в будинку, - батьки приклад їй». Але як же зробити так, щоб ваше бажання прищепити любов до літератури реалізувалося у вашому чаді? Слід починати роботу формування інтересу дитини до книги ще з раннього дитинства.

Як це можна зробити?

Єдиного рецепту, який вирішить цю проблему, мабуть не знайти. Але існує ряд рекомендацій, що допоможуть це зробити:

1. Насолоджуйтесь читанням самі (цитуйте, смійтеся, діліться прочитаним ...) і виробіть тим самим у дітей відношення до читання, як до задоволення.

2. Читайте дітям вголос з самого раннього віку. Не варто підміняти справжнє знайомство з книгою прослуховуванням аудіозаписів казок.

3. Беріть з собою дітей до бібліотеки і вчіть користуватися її фондами.

4. Показуйте, що ви цінуєте читання: купуйте книги, даруйте їх самі і отримуйте в якості подарунка.

5. Зробіть читання захоплюючим заняттям: покажіть, що книги повні чудових ідей, які діти можуть використовувати у своєму житті.

6. Нехай діти самі вибирають собі книжки і журнали.

7. Підпишіться на журнали для дитини (на його ім'я) з урахуванням його інтересів.

8. Нехай дитина читає вголос кому-небудь із родичів.

9. Заохочуйте читання (дозвольте довше не лягати спати, щоб почитати).

10. Грайте в настільні ігри, які припускають читання.

11. У будинку повинна бути дитяча бібліотека.

12. Збирайте книги на теми, які надихнуть дітей ще щось прочитати про це (книги про динозаврів, космічні подорожі і т. д.)

13. Запропонуйте дітям до або після перегляду фільму прочитати книгу, за якою поставлений фільм.

14. Якщо діти подивилися цікаву передачу по телевізору, дістаньте книгу на цю тему.

15. Влаштуйте домашній театр: читайте за ролями, використовуючи костюми і реквізит.

16. Частіше запитуйте думку дітей про книги, які вони читають.

17. Дітям спочатку краще читати короткі оповідання, а не великі твори: тоді у них з'явиться відчуття закінченості і задоволення.

( З книги В. Вільямса " 75 простих порад. Як виховати і підтримувати в дітях звичку до читання " . )

Як видно з перерахованих рекомендацій, батькам пропонується створити таку атмосферу, в якій спілкування з книгою у дитини викликало б тільки позитивні емоції, і було б пов'язано з отриманням задоволення від такого спілкування. Шкільні предмети в школі, окрім літератури, дають учневі готові знання, які він повинен засвоїти, запам'ятати і в потрібний момент застосувати. У літературі учень видобуває знання сам, співпереживаючи персонажам і автору твору. Тільки через співпереживання дитина може пізнати чужий біль і радість, смуток і розпач і таким шляхом примножити свій життєвий досвід, пережити різні стани душі, закріпити їх не тільки в пам'яті розуму, але й серця. Вигадане життя додає до реального те, чого в ньому не було і навіть те, чого взагалі не може бути. Вона дарує читачеві можливість перевтілитися в героя твору, побувати в минулому або майбутньому. Тільки література здатна дати людині пережити в одному житті безліч інших.

- Уникайте змагань і будь-яких видів робіт, що враховують швидкість.

- Не порівнюйте дитину з оточуючими.

- Частіше обіймайте дитину, використовуйте вправи на релаксацію.

- Сприяйте підвищенню самооцінки дитини, частіше хваліть її, але так, щоб вона знала за що.

- Частіше звертайтеся до дитини по імені.

- Демонструйте зразки впевненої поведінки, будьте в усьому прикладом дитині.

- Не пред'являйте до дитини завищених вимог.

- Будьте послідовні у вихованні дитини.

- Намагайтеся робити дитині якомога менше зауважень.

- Використовуйте покарання лише у крайніх випадках.

- Не принижуйте дитину, караючи її.

- Бути уважним до потреб дитини.

- Демонструвати модель неагресивної поведінки.

- Бути послідовним у покараннях дитини, карати за конкретні вчинки.

- Покарання не повинні принижувати дитину.

- Навчати прийнятним способам вираження гніву.

- Давати дитині можливість проявляти гнів безпосередньо після події, що призвела до гніву.

- Навчати розпізнавати власний емоційний стан і стан оточуючих людей.

- Розвивати здатність до емпатії (співпереживання ).

- Розширювати поведінковий репертуар дитини.

- Відпрацьовувати навик реагування в конфліктних ситуаціях.

- Вчити брати відповідальність на себе.

Всі перераховані способи і прийоми приведуть до позитивних змін, якщо будуть мати постійний характер. Непослідовність поведінки батьків може привести до погіршення поведінки дитини. Терпіння і увага до дитини, її потреб і проблем, постійне відпрацювання навичок спілкування з оточуючими – ось що допоможе батькам налагодити взаємини з сином або дочкою.

Терпіння вам і успіху, дорогі батьки!