Слабошпицький М. Ф. Брат знаменитого воротаря : оповідання / Михайло Слабошпицький ; худож. О. Мушкетник. – Київ : Ярославів Вал, 2014. – 39 с. : іл. – (Бедрик).
ПАПУГА З ОСІННЬОЇ ГІЛКИ (С. 21-27)
Автор: Слабошпицький Михайло Федотович
Вже була осінь.
Він сидів на гілці між великих яблук і верещав:
– Пор-ра вставать! Пор-ра вставать! Вар-рить кашу!
Над яблунею вгорі було нескінченне небо. Там літали всякі птахи, а ще вище над ними – літаки.
В нього аж голова запаморочилася, коли глянув угору. До землі було ближче.
На землі лежало жовте листя, а між ним – яблука.
Серед яблук ходило допитливе цуценя. Нюхало їх і гидливо відверталося.
– Пор-ра вставать! Пор-ра вставать! Вар-рить кашу!!! – заверещав папуга до цуценяти.
Цуценя здивовано подивилося на зеленоокого папугу і сказало: «Гав!».
Папуга промовчав і теж несподівано для себе гавкнув.
Цуценя від здивування аж сіло. На гілці сидів не собака, а подавав собачий голос.
Цуценя ще трохи посиділо, подумало і побігло до хлопчика. Хай подивиться на цю чудасію.
А до папуги вже почали злітатися горобці.
– Пор-ра вставать! Пор-ра вставать! Вар-рить кашу! – загукав він до них.
Це були всі слова, яких навчила папугу старенька бабуся, його господарка. Він не міг розповісти горобцям про свою біду.
А скоїлося ось що. Бабуся пішла з дому й лишила квартирку відчиненою. Папуга літав-літав по кімнаті. Говорив-говорив сам із собою про кашу. Залетів на кухню. Позаглядав у каструлі. Каші ніде не було. Аж чхнув сердито.
Підлетів до квартирки і вистромив дзьоба. Там, на дворі, було дуже цікаво. По вулиці прогув великий пузатий автобус, пробіг, насвистуючи, спортсмен. Папуга теж свиснув, та спортсмен не почув. Тоді папуга радісно гуконів до нього:
– Пор-ра вставать! Пор-ра вставать! Вар-рить кашу!
Але спортсмен був уже далеко – тільки майка синіла.
Папуга сумно подивився на ту синю майку й так само сумно сказав:
– Пор-ра вставать…
Посидів-посидів, подивився-подивився і полетів туди, у світ за вікном.
Пролетів над котом у дворі. Кіт побачив його, підстрибнув і нявкнув.
А папуга вже був далеко.
Він летів над річкою, над рибалками і над рибами у воді.
Дивувалися рибалки: і що воно за птаха незвичайна? Не голуб, не дятел, не синиця, не горобець… Просто дивина. І боки в неї зелені.
Ніхто з тих рибалок не бачив папуг, бо біля річки папуги не водяться.
А папуга літав цілісінький день і всього-всього набачився: людей, машин, будинків, стовпів, афіш… І навіть базар побачив та футбол на стадіоні.
Потім він утомився. І сів на цю яблуню перепочити.
Відпочивав і роззирався навкруги. Куди ж це він залетів? І злякався: заблукав!
– Пор-ра вставать, – сказав тихо й мало не плачучи. – Вар-рить кашу…
Але йому ніхто нічого не відповів.
Довкола було тихо, тільки листя безшелесно падало з дерева.
Сидів папуга на гілці і не знав, що йому робити. Треба летіти, але забув куди.
Тут і набігло до дерева цуценя, що гналося за дзвінкою осою.
Оса полетіла, цуценя лишилося.
– Гав!!! – сердито сказало їй услід цуценя і стало гратися яблуком.
– Гав!!! – гукнув до нього згори папуга. Отоді цуценя здивувалося і побігло до хлопчика.
А горобці вже з усіх боків обсіли гілку і войовничо настовбурчили пір’я.
– Жив-жив! – загукали до папуги.
– Жив-жив! – загукав він до них.
Горобці подумали, що цей дивний птах із зеленим пір’ям на боках задається перед ними. Ще й перекривляє їх.
– Жив-жив! – закричали до нього грізно.
– Жив-жив! – відповів їм радісно папуга, бо не знав, що вони на нього сердяться.
Тут до нього підлетів гороб’ячий командир і боляче смикнув за зелене пір’я.
– Жив-жив! – мало не плачучи, попрохав папуга, щоб його не чіпали.
Але горобці не знали того і з усіх боків смикали з нього пір’я. Кепсько було б папузі, якби цуценя не привело хлопчика.
– Гав! – гукнуло цуценя на горобців, і вони порснули в усі боки. Знали, що цуценя сердите, якщо його не слухаються.
Хлопчик заліз на яблуню і зняв папугу.
Папуга притулився до його грудей і сказав:
– Пор-ра вставать! Вар-рить кашу!
– Ти молодець! – мовив до нього хлопчик. – Ти говориш!
– Ти молодець! – чітко сказав папуга.
– Пірат молодець, – показав йому хлопчик на цуценя. – Це він тебе врятував од горобців.
– Пір-рат молодець! – погодився папуга.
Тепер він живе у хлопчика. І вже вивчив багато-багато слів.
Щодня грається з хлопчиком і з Піратом.
Часто підлітає до вікна і дивиться туди, в зимовий день. Там літають, збиваючи сніг із гілля, сірі горобці. І, мабуть, папуга думає, як би з ними подружитися, а потім навчити їх говорить.
Хлопчикові й Піратові папуга про те нічого не казав.
Напевно ж, то його таємниця.
Можуть же бути і в папуг таємниці.