Бібліотечному фахівцю
Експрес-інформація організаторам дитячого читання
Серед них:
240 років від дня народження Тимківського Василя Федоровича (1781 – 1832).
Народився на хуторі Тимківщина (нині с. Богуславець) Золотоніського району. Письменник, перекладач, політичний діяч. Дядько Михайла Максимовича. Писав оди, епіграми, віршовані «порівняння пір року». Автор книг «Історія Бессарабії» (рукопис було втрачено під час повені в Санкт-Петербурзі), «Князь Курбський» (її доля невідома). Переклав книги С. Галема «Жизнь графа Миниха», «Путешествия Морица по Англии».
Січень
6 – 90 років від дня народження Фролової Маї Флорівни (1931 – 2013).
Відома дитяча письменниця. Народилася в м. Сміла, там і пройшло її дитинство. Згодом сім’я переїхала до Західної України. Закінчивши школу зі срібною медаллю, Мая Фролова вступила до Чернівецького університету на факультет російської філології, який закінчила в 1955 р. Після одруження майбутня письменниця, через постійні відрядження чоловіка, за професією військового, долає тисячі кілометрів уздовж і впоперек колишнього Союзу. Деякий час живе в Москві, Магадані, Владивостоці, Грузії. Працювала редактором у книжкових видавництвах Москви, Магадану, в радіокомітеті у Владивостоці.
У 1971 р. Мая Флорівна стала членом Спілки письменників України. А в 1972 р., на запрошення та за клопотанням відомого черкаського письменника Миколи Негоди, вона переїздить із Грузії до Черкас.
Літературну творчість Мая Фролова розпочала в 1962 р. Саме тоді вийшла її книга для дітей молодшого віку «Солнечная Северяния». Пізніше з’являються книги для дітей старшого віку: це повісті «Задумайся о себе», «Ау, мама!...», «Над Травдой-рекой», «А вы мне – кто?», «Весенний коридор», «Девочка, которая придумала себя», «Не спеши становиться на колени…», «Найди меня, мама!», «Де народився, там і згодився», «Мальчики, любите девочек! Атас!», «М’яч у піднебессі».
Майже 40 років Мая Флорівна керувала літературно-творчим гуртком «Пегасик» у Черкаській обласній бібліотеці для дітей.
Лауреат літературної премії ім. В. Короленка.
14 квітня 2013 року письменниця пішла з життя. Похована Мая Флорівна в м. Черкаси.
9 – 85 років від дня народження Пепи Вадима Івановича (1936).
Народився в смт. Драбів. Поет, прозаїк, журналіст, сценарист. Автор поетичних збірок для дітей «Найкращий трамвай», «Прилетів лелека», «Скажи мені, соколе», книг прози «Не підведи, брате», «Ключі од вирію», «Україна в дзеркалі тисячоліть», кіносценаріїв «Андрій Головко», «Петро Панч», «Право на мрію» та ін.
Лауреат літературно-мистецької премії імені І. Нечуя-Левицького та літературної премії імені О. Гончара.
Член Національної спілки письменників України.
13 – 85 років від дня народження Захарченка Василя Івановича (1936 – 2018).
Родом із Полтавщини, але мешкає в Черкасах. Письменник. Автор прозових творів «Співучий корінь», «Трамвай о шостій вечора», «Стежка», «Дзвінок на світанні», «У п’ятницю після обід», «Лозові кошики», романів «Клекіт старого лелеки», «Прибутні люди», «Білі вечори», «Великі лови», повістей «І настали жнива…», книги оповідань «Очима до голубих віконниць», щоденників «На відстані зойку», «У магнієвому спаласі».
У 1968-1981 роках зазнав репресій.
Лауреат Національної премії України імені Т. Шевченка, літературних премій імені А. Головка, Ю. Яновського, О. Гірника, Д. Нитченка.
Був членом Національної спілки письменників України.
15 – 150 років від дня народження Кримського Агатангела Юхимовича (1871 – 1942).
Видатний учений-енциклопедист, поет, прозаїк, фольклорист, академік АН України. Тривалий час мешкав у Звенигородці. Володів понад 60 мовами. Написав десятки книг – наукових розвідок та сотні наукових статей. Автор збірки поезій «Пальмове гілля», прози – «Бейрутські оповідання», повістей – «Андрій Лаговський» та ін.
У 1941 році був репресований, помер у в’язниці.
Був членом Національної спілки письменників України.
16 – 90 років від дня народження Дробного Івана Семеновича (1931 – 2018).
Народився в с. Богуславець Золотоніського району. Поет, літературознавець. Його перу належать поетичні збірки «Добридень, люди», «Білий світ», «Троїсті музики», «Блакитне дерево Дніпра», «Груша серед поля», «В Златокраї жито половіє», «Котить заєць кавуна», прозові книги «Хата з лободи», «Вереснева золота печаль», «За пагорбами літ», літературознавчі розвідки й публіцистичні нариси.
Лауреат літературної премії «Берег надії» імені В. Симоненка.
Був членом Національної спілки письменників України.
Лютий
15 – 110 років від дня народження Полянкера Григорія (Гершла) Ісааковича (1911 – 1997).
Народився в м. Умань. Прозаїк. Автор оповідань «На тому березі», «Від Дністра до Дунаю», «Дядя Яша», «Розлука», повістей «Вугілля», «Біля джерел», «Шойл із Бапілля», «Син Вітчизни», романів «Випробування вірності», «Булочник із Коломиї», «Старий Сантос і його нащадки», «Близкие и знакомые», «Доля художника», «Секрет долголетия», «Учитель из Меджибожа», «Було на Поділлі містечко», «Було колись містечко…» та ін.
Зазнав репресій у 1951-1955 роках.
Був членом Національної спілки письменників України.
23 – 100 років від дня народження Гончарука Захара Власовича (1921 – 1993).
Народився в с. Коритня Монастирищенського району. Поет, перекладач. Автор поетичних збірок «Голубиний ранок», «Дніпрові думи», «Доля», «Квінта», «Злагода», «Апасіоната: (на концерті Святослава Ріхтера)», «Домінанта», «Моя Константа» та поеми для дітей «Господарочка».
Був членом Національної спілки письменників України.
28 – 195 років від дня народження Юркевича Памфіла Даниловича (1826 – 1874).
Народився в с. Ліпляве Золотоніського повіту на Полтавщині (нині Канівський район). Видатний український філософ, педагог, професор Київської духовної академії та Московського університету. Основні філософські праці – «Ідея», «Серце і його значення у духовному житті людини згідно з ученням Слова Божого», «З науки про людський дух», «Матеріалізм та завдання філософії», «Мир з ближнім як умова християнського співжиття», «З приводу статей богословського змісту, вміщених у філософському лексиконі», «Докази буття Божого».
Березень
10 – 160 років від дня смерті Т.Г. Шевченка (1861).
11 – 115 років від дня народження Кравченка Федора Тихоновича (1906 – 1965).
Народився в м. Кам’янка. Прозаїк, драматург. Автор книг прози «Хліб», «Барикади на селі», «Джерело», «На дорогах України», «Отаманові дуби», «Старт», «Семья Наливайко», «Еловая тетрадь», п’єс «Жаркое лето», «Однажды вечером».
18 – 125 років від дня народження Суровцової Надії Віталіївни (1896 – 1985).
Письменниця, громадська діячка. Авторка численних нарисів про українських письменників, вміщених у книзі «Спогади», та циклу мініатюр «Колимські силуети».
У 1927 році була безпідставно заарештована, без суду ув'язнена й відправлена в табори ГУЛагу, де перебувала до 1954 року.
18 – 60 років від дня народження Стеценка Станіслава Миколайовича (1961).
Прозаїк, журналіст. Автор детективів, триллерів, романів: «КДБ проти Ніндзя», «Чорна акула в червоній воді», «Щоденник закоханого піонера», «Сенсація», «Монстр», «Вся влада радам», «Війни художників». Один із авторів «Антології українського жаху» та «Антології сучасної української прози».
Дипломант Міжнародного літературного конкурсу «Гранослов».
Член Національної спілки письменників України.
30 – 125 років від дня народження Гедзя Юхима (Савицького Олексія Васильовича) (1896 – 1937).
Народився в м. Золотоноша. Прозаїк, гуморист-сатирик, драматург. Автор книг гумору й сатири «Буває й таке», «Автор Троянденко», «Завзятий середняк», «Принципіально», «Троглодити», «Бубна-козир», «Конкурс на гопак», «Тихою сапою», п’єс «Надія», «Секретар пухтресту» та ін.
Репресований у 1937 році.
Був членом Національної спілки письменників України.
Квітень
2 – 85 років від дня народження Карпенка Григорія Павловича (1936).
Народився в с. Чапаєвка Золотоніського району. Прозаїк, автор книг «Промінь-велетень», «До зустрічі в ефірі», «Від краплини», «Полудень», «Голубе плесо».
Член Національної спілки письменників України.
4 – 115 років від дня народження Золотаревського Ісаака Яковича (1906 – 1973).
Народився в м. Черкаси. Поет-сатирик. Писав переважно російською мовою. Співпрацював із журналами «Крокодил», «Перець» та ін. Окремими виданнями вийшли його збірки сатиричних віршів «Соль вопроса», «Специфический профиль», «Белые вороны», «В порядке зарядки», «Головна перешкода», «По движущимся целям». Працював також у галузі поетичного перекладу.
Був членом Національної спілки письменників України.
4 – 185 років від дня народження Гнилосирова Василя Степановича (1836 – 1900).
Письменник, журналіст, педагог, громадський діяч. Автор поеми «Закохана», казки «Царівна-русалка», численних публікацій у періодиці.
У 1873 – 1900 рр. жив у Каневі, доглядав могилу Т.Г. Шевченка. Зібрав багато меморіальних матеріалів, залишив цінну рукописну спадщину.
Заснував перший музей поета – Тарасову світлицю, де започаткував «Книгу для відвідувачів», яка ведеться вже понад 100 років. Спочатку Василь Степанович сам фіксував відомості про відвідувачів місця вічного спочинку поета, згодом дійшов висновку, що такі записи вони можуть самі залишати в спеціальній книзі. Перший відгук у ній у 1897 р. зробив український композитор М. Лисенко.
Травень
1 – 85 років від дня народження Савченка Анатолія Олексійовича (1936 – 2014).
Народився в м. Звенигородка. Поет, прозаїк. Автор збірок «Стежинкою в стиглому житі», «Є куточок на землі», «Понад Тікичем», «Нічого такого», «На неокраєнім крилі», «І Слово диха на долоні», «Хто довкола, або Білі пелюстки глоду», численних публікацій у періодиці. Окремі його вірші стали піснями.
1 – 70 років від дня народження Сахна В’ячеслава Федоровича (1951).
Народився в с. Старий Коврай Чорнобаївського району. Прозаїк, перекладач. Його перу належать прозові книги «Підкидьок», «Людолови савани», переклади з іспанської, португальської, англійської мов творів Р.П. Валеро, Х.К. Мартіні, Ф.Г. Павона.
Член Національної спілки письменників України.
20 – 60 років із часу встановлення Національної премії України імені Тараса Шевченка (1961).
22 – 160 років від дня перепоховання Т.Г. Шевченка на Чернечій горі в м. Канів (1861).
Червень
10 – 70 років від дня народження Шкляра Василя Миколайовича (1951).
Народився в с. Ганжалівка Лисянського району. Прозаїк, перекладач. Автор книг «Шовкова нитка», «Перший сніг», «Живиця», «Черешня в житі», романів «Праліс», «Тінь сови», «Ностальгія», «Ключ», «Елементал», «Кров кажана», «Чорне сонце», «Характерник», «Самотній вовк» та ін. Автор дитячих книжок «Шовкова нитка», «Черешня в житі», «Шовковий дощик», «Песик Гав, соловейко, джміль і два жолуді», «Помста Баби Яги».
У 2009 р. вийшов роман Василя Шкляра «Залишенець» («Чорний Ворон»), який розповідає про діяльність Холодноярської республіки. Ця книга охоплює чотири роки війни, яку більшовики розпочали в 1921 р. проти Української Народної Республіки. Багато критиків називають його найкращим твором ХХІ ст. Цій темі присвячений і роман «Маруся», який побачив світ у 2014 р.
Перші українські переклади В. Шкляра – це переклади класиків вірменської літератури А. Бакунца, А. Сагіяна, В. Давтяна, В. Ананяна. Пізніше він переклав романи «Декамерон» Дж. Бокаччо, «Тарас Бульба» М. Гоголя (за першим виданням 1835 року).
Лауреат Народної премії України імені Т. Шевченка та Всеукраїнської літературної премії імені В. Симоненка.
Член Національної спілки письменників України.
15 – 160 років від дня народження Варнака Охріма (Василенка Онопрія Омеляновича) (1861 – 1921).
Народився в с. Коврай Золотоніського району. Український письменник, публіцист, театральний критик і громадський діяч. Друкувався в журналах «Дзвінок», «Зоря», «Літературно-науковий вісник», «Маяк». Автор збірки «Мусій Кріпиця, або Правда кривду переважить», подорожніх нотаток «Від Севастополя до Золотоноші».
Липень
12 – 70 років від дня народження Слободяника Анатолія Леонідовича (1951).
Народився в с. Кинашівка Маньківського району. Поет, журналіст. Автор поетичних збірок «Пісні над Тікичем», «Щедрую матері», «Левади солов’їні».
Член Національної Спілки журналістів України.
28 – 75 років від дня народження Слабошпицького Михайла Федотовича (1946).
Народився в с. Мар’янівка Шполянського району. Прозаїк, критик, громадський діяч. Автор прозових книг для дітей «Славко й Жако», «Хлопчик Валь», «Озеро Олдан», «З голосу нашої Кліо», «Норвезький кіт у намисті», «Чудасія на балконі», «Брат знаменитого воротаря»; романів «Марія Башкирцева», «Тодось Осьмачка», «Никифор Дровняк із Криниці» «Автопортрет художника в зрілості»; повістей «Душі на вітрах», «Гілка ялівцю з Сааремаа»; критичних та літературознавчих книг «Літературні профілі», «Роман Іваничук», «Василь Земляк», «Українець, який відмовився бути бідним», «Не загублена українська людина», «25 українських поетів на вигнанні», «Що записано в книгу життя. Михайло Коцюбинський та інші», «Наближення до суті. Літературні долі»; книжок-мемуарів «Протирання дзеркала», «Тіні в дзеркалі» та «З пам’яті дзеркала. Те, чого ви не прочитаєте в історії літератури»; спогадів «Пейзаж для Помаранчевої революції», «Гамбіт надії» та ін.
Лауреат безлічі літературних премій, в тому числі й Національної премії України імені Т. Шевченка, літературних премій імені Л. Українки та «Берег надії» імені В. Симоненка.
Член Національної спілки письменників України.
29 – 60 років від дня народження Кикотя Валерія Михайловича (1961).
Народився в с. Червона Слобода Черкаського району. Поет, перекладач, прозаїк, публіцист. Автор збірок поезій «Вірші», «Промені самотності», «Один аспект мого життя», «Королева дощу», «Сніг помирає на землі», «Тексти на піску», «Квітка у вогні», «25 американських поетів у перекладі Валерія Кикотя», «Кількома мазками акварелі», публікацій у періодиці. Переклав окремі твори Е. По, У. Уїтмена, Р. Уоррена, Е. Дікінсона та ін.
Лауреат літературної премії «Берег надії» імені В. Симоненка.
Член Національної спілки письменників України.
Серпень
4 – 160 років від дня народження Зіньківського Трохима Оврамовича (Аврамовича) (1861 – 1891).
Письменник, перекладач, літературознавець, публіцист, вчений, громадський діяч. Автор оповідань, віршів, байок, літературознавчих студій, політологічних трактатів. Один із перших дослідив європейський вимір постаті Т. Шевченка («Тарас Шевченко в світлі європейської критики»)
Жив у Смілі, Шполі та Черкасах.
18 – 90 років від дня народження Гончарука Якова Власовича (1931 – 2000).
Народився в с. Коритня Монастирищенського району. Прозаїк. Автор повістей «В сузір’ї Велеса», «Шануйся змолоду», казки для дітей «Зайчик-прибивчик», художніх нарисів.
Був членом Національної спілки письменників України.
23 – 100 років від дня народження Костюківського Якова Ароновича (1921 – 2011).
Народився в м. Золотоноша. Письменник, сценарист. Співавтор збірок сатиричних віршів та мініатюр «Можете скаржитися!», «Займайте ваші місця!» «Книга без байок», «Тарапунька і Штепсель», « Продовжуємо наш концерт» автор сценаріїв фільмів (у співавторстві з Л. Гайдаєм) «Операція И та інші пригоди Шурика», «Кавказька полонянка», «Діамантова рука».
26 – 65 років від дня народження Ракшанова Володимира Борисовича (1956).
Народився в с. Мехедівка Драбівського району. Прозаїк, літературознавець. Автор книг «Будять дзвони», «Привіт, Америко!», «Творчість гетьмана Івана Мазепи, його постать у світовій літературі та публіцистиці», збірок для дітей «Абетка для малечі», «Чумаки, чумаченьки» та ін.
Член Національної спілки письменників України.
Проживає в США.
29 – 35 років від дня народження Зеленько (Швед) Ірини Вікторівни (1986).
Народилася в с. Хацьки Черкаського району. Поетеса. Авторка ліричної збірки «Переселення» та збірки віршів для дітей «Сів метелик на жирафу», численних публікацій у періодиці. Засновниця сільського аматорського літературно-мистецького клубу «Провесінь».
Членкиня Національної спілки письменників України.
Вересень
2 – 130 років від дня народження Филиповича Павла Петровича (1891 – 1937).
Народився в с. Кайтанівка Катеринопільського району. Поет, літературознавець, перекладач, професор. Автор збірок поезії «Земля і вітер», «Простір», низки літературознавчих статей про творчість Т. Шевченка, М. Коцюбинського, О. Кобилянської, О. Олеся, М. Рильського та ін. Перекладав твори переважно французських поетів Беранже, Барб’є, Верлена.
Репресований у 1936 році.
Був членом Національної спілки письменників України.
18 – 110 років від дня народження Мицика Федора Олексійовича (1911 – 1941).
Народився в с. Вишнопіль Тальнівського району. Журналіст, поет. Автор збірок «Моїй землі», «Поезії», «Моя починається пісня». Загинув на фронті.
Посмертно був прийнятий до Спілки письменників України.
26 – 120 років від дня народження Скляренка Семена Дмитровича (1901 – 1962).
Народився в с. Прохорівка Канівського району. Прозаїк, перекладач. Видав понад 60 книжок оповідань, повістей, романів. Серед них – збірки оповідань та нарисів «Вітер з гір», «Десять ченців», «Домаха Завгородня», «Оповідання про почуття», «Радість людського існування», «Завжди разом», повісті «Тиха пристань», «Страх», «Матрос Ісай», романи «Бурун», «Шлях на Київ», «Помилка», «Карпати», «Святослав», «Володимир» та ін. Перекладав з російської, латинської, білоруської мов.
Був членом Національної спілки письменників України.
28 – 100 років від дня народження Лисенка Василя Федоровича (1921 – 1993).
Народився в с. Залізнячка Катеринопільського району. Прозаїк, критик, драматург. Автор збірки «Ярослав Галан», сценаріїв «Павло Дибенко», «Золота зброя», «Микола Скрипник», «Бджілка», роману «Поле бою», повісті «Загибель Олександра Македонського, або Жінка з таємницею» та ін.
Був членом Національної спілки письменників України.
Жовтень
12 – 80 років від дня народження Воробйова Миколи Панасовича (1941).
Народився в с. Мельниківка Смілянського району. Поет, художник. Автор книг «Пригадай дорогу мені», «Місяць шипшини», «Ожина обрію», «Прогулянка одинцем», «Верховний голос», «Іскри в слідах», «Човен», «Срібна рука», «Оманливий оркестр», збірок віршів для дітей «Лугова криничка», «Зелені трав’яні зайчики». Поезії М. Воробйова перекладені кількома іноземними мовами.
Зазнав репресій у 1966 – 1985 роках.
Лауреат літературних премій, зокрема й Національної премії України імені Т. Шевченка.
Член Національної спілки письменників України.
18 – 145 років від дня народження Єфремова Сергія Олександровича (1876 – 1939).
Народився в с. Пальчик Катеринопільського району. Вчений-літературознавець, громадсько-політичний і державний діяч, літературний критик, історик літератури, академік Української Академії Наук, член Наукового товариства ім. Т. Шевченка у Львові.
Сергій Єфремов був засновником української демократично-радикальної партії, «Товариства українських поступовців», «Української партії соціал-федералістів». За гострі публіцистичні виступи на захист української національної культури й політичних свобод у дореволюційний період неодноразово заарештовувався російською владою.
Автор монографічних нарисів про видатних українських письменників: «Марко Вовчок», «Тарас Шевченко», «Співець боротьби і контрастів» (у виданні 1926 р. – Іван Франко), «Михайло Коцюбинський», «Іван Нечуй-Левицький», «Іван Карпенко-Карий», «Панас Мирний» та ін. Важливе місце у творчості С. Єфремова займають видання «Щоденника» та «Листування» Т. Шевченка. Історико-літературні погляди вченого найповніше представлені в його фундаментальній двотомній праці «Історія українського письменства».
У 20-х роках зазнав репресій, помер у таборах ГУЛагу.
19 – 115 років від дня народження Воскрекасенка Сергія Іларіоновича (1906 – 1979).
Народився в с. Лазірці Канівського району. Письменник, перекладач. Автор збірок поезій «Штурм», «Березнева ніч», «Поезії», «Сатира», «Цілком серйозно», «Березова каша», «Взагалі і зокрема», «Від душі», «І всерйоз, і жартома», «Подивись на себе з боку», «І так далі», «Сатиричні мініатюри», поеми «Сержант Іван Рахуба», збірки поезій для дітей «Веселинки» та ін.
20 – 90 років від дня народження Завальнюка Леоніда Андрійовича (1931 – 2010).
Народився в м. Умань. Поет-пісняр, прозаїк, сценарист, художник. Автор збірок поезій «В пути», «За отступающим горизонтом», «Стихи о доме», «На полустанке», «Лирика», «Это реки», творів прози «Три толстяка», «Родька», «Лирическая повесть», творів для дітей «Как заяц Прошка волшебником был», «Как Прошка друга искал», «Зеркальце», «Веселая азбука», «Времена года» та ін.
Листопад
7 – 120 років від дня народження Красицького Дмитра Филимоновича (1901 – 1989).
Народився в с. Зелена Діброва Городищенського району. Прозаїк, літературознавець. Правнук Т. Шевченка. Автор низки біографічних повістей з питань шевченкознавства: «Дитинство Тараса», «Тарасова земля», «Юність Тараса», «Дітям про Шевченка», «Тарасові світанки», «І оживе добра слава».
Був членом Національної спілки письменників України.
26 – 105 років від дня народження Щербака (Мишалова) Миколи Івановича (1916 – 2010).
Народився в с. Топильна Шполянського району. Поет, літературознавець. Автор збірок «Вітри над Україною», «П’янкий чебрець», «Шлях у вічність», «Багаття», «Волошки», «Пахощі суцвіття», «Чебрець», низки літературознавчих статей.
З 1944 року жив у еміграції.
Був членом Національної спілки письменників України.
Грудень
1 – 65 років від дня народження Юрика Пилипа Сергійовича (1956).
Народився в с. Баландине Кам’янського району. Поет-гуморист, публіцист, фольклорист, перекладач. Автор збірок поезій «Пісня волі», «Католицька хортиця», «Поклик Святослава» збірок гумору й сатири «Даремний переляк», «П’ятнадцята премія», «Сповідь вовкодава. Вибране», «Де ти вештаєшся?», «Осляче тріо», «Ворожіння на кавовій гущі, або Конституція Пилипа Юрика (Орлика)». Засновник письменницького порталу https://pilipyurik.com
Лауреат літературних премій імені С. Олійника та С. Руданського.
8 – 80 років від дня народження Паниченко Людмили Василівни (1941).
Народилася в м. Чигирин. Поетеса, публіцистка, педагогиня. Авторка збірок «Відлуння синьої зорі», «Загадки», «Обриси крила», «Світанок над Тясмином», «Сяйво метеорита», «Листи на снігу», «Зоряна орбіта», книжок для дітей «Кладочка», «П’ять братів живуть у хаті», «Казки». Друкується в часописах Канади, Австралії, Америки.
Членкиня Національної спілки письменників України.
8 – 70 років від дня народження Шамрая Миколи Яковича (1951).
Народився на хуторі Згар Золотоніського району. Поет, прозаїк. Автор збірок поезій «Великодній дзвін», «Рвані дороги в долоні моїй», «Хресний вік», збірки новел «Доле, грішнице моя», публікацій в періодиці.
Член Національної спілки письменників України.
Лауреат Всеукраїнської літературної премії імені В. Симоненка.
23 – 95 років від дня народження Іщенка Миколи Григоровича (1926 – 2013).
Народився в с. Лузанівка Кам’янського району. Прозаїк, доктор філології, журналіст, державний діяч. Автор прозових книг «Вишням цвісти навесні», «Доброго дня, Ярино!», «Коли помиляється друг», романів «Сонячні межі», «Ближче як на сто голок», «Скарб», «Сусіди», «Смуга відчуження», «Течія», «Твердь», «Барви літа», літературознавчих праць.
Лауреат премії імені Я. Галана.
Був членом Національної спілки письменників України.
25 – 105 років від дня народження Легота (Ворушила) Андрія Тодосійовича (1916 – 2005).
Народився в м. Корсунь-Шевченківський. Поет, перекладач. Автор поетичних збірок «Лірика», «За дротами», «Чим серце билось», «Вибрані поезії», «Калинові шуми», «Відлуння душі», публікацій в періодиці.
З 1944 року був у еміграції, в 2003 році переїхав до Києва, де й помер.
Лауреат премії Української Могилянсько-Мазепинської академії наук.
Використана література:
Волинець Л. М. Письменники Черкащини : біобібліогр. покажч. / Л. М. Волинець, М. Ф. Пономаренко, М. І. Пшеничний. – Черкаси : Редакц.-видавн. відділ облполіграфвидаву, 1990. – 84 с.
Криничка : антол. творів письм. Черкащини для дітей та юнацтва : в 2 т. Т. 1 / авт.-упоряд. В. Коваленко. – Черкаси : Видавець Чабаненко Ю. А., 2009. – 423 с.
Криничка : антол. творів письм. Черкащини для дітей та юнацтва : в 2 т. Т. 2 / авт.-упоряд. В. Коваленко. – Черкаси : Видавець Чабаненко Ю. А., 2009. – 389 с.
Пам’ятні дати Черкащини у 2020 році [Електронний ресурс] // КЗ «Обл. універс. наук. б-ка ім. Т. Шевченка» Черкас. облради [сайт]. – Електрон. дані. – Режим доступу : Режим доступу : http://library.ck.ua/files/07.04.2015/PamDaty2016.pdf. – Назва з екрану.
Пам’ятні літературні дати Черкащини 2016 року : експрес-інформ. / КЗ «Обл. б-ка для дітей» Черкас. облради. – Черкаси, 2015. – 24 с.
Письменники Черкащини : вибрані твори. Кн. 1 / упоряд. Г. П. Білоус. – Черкаси : Видавець Чабаненко Ю. А., 2007. – 516 с.
Письменники Черкащини : вибрані твори. Кн. 2 / упоряд. Г. П. Білоус. – Черкаси : Видавець Чабаненко Ю. А., 2007. – 512 с.
Поліщук В. Т. Література рідного краю : підручник / В. Т. Поліщук, М. П. Поліщук. – Черкаси : Видавець Ю. Чабаненко, 2013. – 512 с.
Підготувала В.М. Корженевська
КЗ «Обласна бібліотека для дітей»
Черкаської обласної ради
Попереджувальна довідка
Відірваний від рідної землі
(125 років від дня народження Тодося Осьмачки)
Підготувала Корженевська В. М.
Черкаси, 2020
Моя тужлива Україно,
Таку тебе я полюбив.
І за одну твою сльозину
Навіки голову згубив.
Тодось Осьмачка
Тодось (Теодосій) Степанович Осьмачка – талановитий український письменник, якому випало жити й творити в нелегкі часи сталінських репресій, війни та голоду, пройти табори для переселенців, тюрми та психлікарні, пізнати нелегке життя в еміграції (адже 20 із 67 років він прожив на чужині). За кордоном були написані поетичні та прозові твори, завдяки яким Тодось Степанович здобув славу видатного майстра західноєвропейської української діаспори і всієї України.
Сорокарічний творчий шлях письменника включає три періоди: 1920 – початок 1930-х pp., короткий воєнний та період еміграції. Критика 1920-х pp. не була байдужою до творчості поета. Його праці викликали інтерес у відомих літературознавців, серед яких – Я. Савченко, Ф. Якубовський, М. Зеров. У наші дні постать митця також привертає увагу дослідників літератури, адже в його біографії багато невідомих широкому загалу сторінок. Довоєнні збірки поета за наказом «згори» безжально знищувалися, збереглися вони лише в славістичному відділі Празької наукової бібліотеки.
Народився Т. Осьмачка 16 травня 1895 року на Смілянщині, у селі Куцівка, у багатодітній родині. Батько майбутнього письменника працював у маєтку поміщика Терещенка, а потім самотужки здобув фах і славу хорошого ветеринара. Пізніше Тодось Степанович назве його «єдиним своїм другом і найблагороднішою людиною між людьми…» і, вже перебуваючи в еміграції, присвятить йому поему «Поет». Мати – Ївга Лукієнко – була жінкою доброї душі й завжди багато працювала. До неї в митця було особливо ніжне почуття. Розповідали, що, народжуючи його, Ївга втратила слух, і хоч пізніше здатність чути частково відновилася, почуття провини перед рідною людиною в Тодося лишилося назавжди. Юнак тяжко фізично працював, постійно допомагаючи матері по господарству. Звідси відчуття смаку до селянського буття, що стало основою його творчості.
У родині було ще чотири сини й дві дочки, і тільки найстаршому синові – Тодосю, який змалку виявив неабиякі здібності до навчання, батько спромігся дати початкову освіту. Коли Тодосеві виповнилося дев’ять, він вступив до першого класу Куцівської церковно-приходської школи, та навчання давалося нелегко, адже викладали там російською мовою, що було незвичним для сільського українськомовного хлопця. Не закінчивши її, у 1907 р. перейшов до Матусівської двокласної земської школи, але, за власними спогадами, учився погано, захоплювався пригодницькою літературою, казками та взагалі багато читав.
Перші вірші юний поет почав писати ще в дитинстві, в оточенні сільської природи, народних звичаїв, переказів, легенд, казок – у тому світі реального й уявного, який спонукає до фантазування, до мислення, до поезії. Із цим казково-легендарним світом дитинства він не розлучався все своє життя.
Після закінчення школи юнак деякий час працював писарем, самостійно готуючись до вступу в Черкаську учительську семінарію, але іспити не склав. Не маючи наміру відступати від задуманого, Тодось, за порадою вчителя, поїхав до Києва, де займався з репетитором, а в 1915 р. успішно склав іспит на звання земського вчителя.
Трудову діяльність молодий педагог розпочав у земській школі села Білозір’я на Черкащині, однак пропрацював там лише кілька місяців. Із початком Першої світової війни 19-річного юнака забирають на фронт. Тяжко сприймав він реалії війни, до того ж, глибоко байдужої йому. Гнівний протест проти російського уряду та кривавої бійні знайшов відображення в його поемі «Дума солдата» (до нас не дійшла). За читання цього твору солдатам Осьмачку було арештовано й віддано під військовий трибунал. Тільки лютнева революція врятувала поета від цілком реальної суворої кари.
Якийсь час Т. Осьмачка вчителював у школі села Носачів, а потім повернувся на малу батьківщину. У 1919 р. учительська спілка відправила Тодося Степановича в Харків на курси з підготовки інструкторів для системи робітничої освіти. Після навчання його призначили інструктором губернської наросвіти в м. Кременчук, але й на цій посаді він працював недовго. У лютому 1921 p., зібравши матеріал про стан робітничої освіти в області, Тодось повертався до Харкова, щоб здати матеріали керівництву. Дорогою зупинився в одному з київських готелів, де випадково довідався про часті зустрічі тут письменників, художників та артистів театру – Л. Курбаса, Ю. Меженка, Г. Косинки, М. Семенка. Мріючи познайомитися з ними, юнак наважився попросити адміністратора про зустріч із митцями. Так відбулася презентація ще невідомого поета, який прочитав свою поезію «Колісниця». Вірш сподобався присутнім, Т. Осьмачці порадили розвивати талант та вступити до Київського інституту народної освіти. Згодом він став студентом літературно-лінгвістичного відділу. Серед інститутських професорів, які читали курси української літератури, відчутний вплив на письменника мали П. Филипович та М. Зеров.
Київ став місцем активного залучення Тодося Степановича до бурхливого літературного життя.
У 1922 р. видавництво «Слово» надрукувало його першу поетичну збірку «Круча». І хоч вона була зовсім невеликою, всього 10 поезій, та це не завадило критикам побачити в її авторові неабиякий талант. Письменницький дебют Т. Осьмачки привернув увагу критики, збірка піднесла його до когорти митців слова, що прийшли в українську літературу з власним баченням тодішніх соціальних проблем та оригінальним художнім мисленням.
У 1923 р. Тодось полишив навчання й влаштувався вчителем до Київської залізничної школи № 3.
У цей час він став членом Асоціації письменників («АСПИС»), до якої також входили М. Зеров, М. Рильський, П. Филипович, О. Бургардт, М. Драй-Хмара. Згуртували митців художній смак та повага до європейського мистецтва. Вони часто організовували літературні вечори, читали свої твори, обмінювалися думками. Але за рік організація розпалася, а група митців, серед яких були Б. Антоненко-Давидович, Г. Косинка, Є. Плужник і Т. Осьмачка, увійшла до створеного В. Підмогильним об’єднання «Ланка». Збиралися вони часто, неодноразово проводили спільні вечори з неокласиками, на яких Т. Осьмачка охоче читав власні вірші. Серед членів організації, що мала за мету стати ланкою, яка б пов’язувала традиції дожовтневого красного письменства з «новими вимогами революційного життя», він був найрадикальнішим митцем – категорично не сприймав революцію та вважав обов’язком письменника писати правду.
Саме розбіжності в поглядах із керівництвом та категорична відмова працювати на комуністичну ідеологію стали причиною виходу в 1925 р. Т. Осьмачки з організації. Це позначилося на його моральному й навіть психічному стані. Поет не зустрічався з колегами по перу, підозрюючи всіх знайомих у співпраці з «органами».
Наступними своїми збірками «Скитські вогні» (1925 р.) та «Клекіт» (1929 р.) Тодось Осьмачка ще більше поглибив конфлікт між власною позицією й офіційним політичним курсом. Усі опоненти точно відчули його критичне ставлення до влади й більшовицького режиму, яке поет не надто й приховував. Збірки викликали однозначно негативну оцінку критиків. В умовах, коли сталінська машина репресій була вже запущена, це не віщувало нічого доброго. Нервової напруги завдавав постійний «пресинг» недоброзичливої критики. До цього додалися й трагічні обставини особистого життя: влітку 1928 року померли батько й мати письменника, а він не зміг навіть віддати їм останню шану, був у від’їзді. Усе це призвело до нервового захворювання, яке наклало відбиток на все подальше життя письменника.
Рятуючись від репресій, Т. Осьмачка восени 1928 р. виїхав із Києва й півроку жив у свого дядька в селі Драганівка, що на Поділлі. Згодом митець повернувся до Києва, але почував себе вкрай деморалізованим хвилею судових процесів над українською інтелігенцією (найгучнішою була справа «Спілки визволення України»). А в 1930 р. заарештували за доносом і його. Хоча згодом Т. Осьмачку відпустили, але звільнили з роботи в залізничній школі та позбавили квартири.
Коли в Україні почалися масові репресії, то хвороба, можливо, врятувала його від загибелі, хоч і не позбавила арештів та тюрем. Влада систематично переслідувала письменника, кілька разів його заарештовували, допитували, близько 10 років він провів у будинку для божевільних. Потім – втеча в село, цілковите забуття й мовчання. То були роки терору, арештів, тотальної наруги над селянством. Очевидно, багато з тодішніх вражень увійшло до його повісті «План до двору», в якій оживають страхітливі картини Голодомору.
Бажання втекти з країни керувало його спробами перейти західний кордон, але його впіймали й етапували до в’язниці. Від фізичного знищення поета врятувало лише те, що його вважали психічно хворим. Тож помістили до лікарні в Києві, звідки Тодось Степанович вийшов тільки після захопленням міста нацистськими загарбниками. У житті поета настав новий етап.
Зі Львовом, куди поїхав Т. Осьмачка в 1942 р., пов’язаний вихід наступної, після 14 років вимушеного мовчання, збірки поезій «Сучасникам» (1943 р.), до якої було включено твори, написані протягом років протистояння з нелюдським режимом. Оптимізму в цих віршах, звичайно ж, не додалося, усе частіше з’являлося слово «самота». Здається, в окупованому нацистами Львові Тодось Степанович, після репресивних жахів 30-х, знайшов можливість бодай перевести дух і хоч ледь-ледь відчути справжню Україну. Саме тут він уперше вдається до прози й пише повість «Старший боярин» (1943 р.). Вона присвячена Черкащині, Смілянщині – місцям, уздовж і впоперек сходженим Осьмачкою.
Того ж року він залишив Україну й виїхав на Захід, жив у таборах для переміщених осіб. У цей час він написав і видав багато своїх праць. Співпрацював з організацією письменників-емігрантів «Мистецький український рух» (МУР), а також об’єднанням українських письменників у вигнанні «Слово».
У 1947 році Тодось Степанович написав уже згадувану поему «Поет» – автобіографічний твір, який присвятив батькові. Водночас, це поема політична й історична. Чи не вперше в українській поезії з’явився твір, де тема України поставлена як тема космічна, твір, що піднімає справді планетарні проблеми й загадки людського буття.
Згодом письменник видає збірки поезій «Китиці часу» (1953 р.), «Із-під світу» (1954 р.). У цей час були написані «План до двору» (1951 р.) й «Ротонда душогубців» (1956 р.), де він описав трагедію українського народу в 30-ті роки – Голодомор і репресії, та безліч оповідань, спогадів, статей, афоризмів, перекладів.
Т. Осьмачка відомий і як перекладач. Роботу на цій ниві митець розпочав ще в 1920-х pp., самостійно опанувавши англійську мову. У 1930 р. він переклав та опублікував «Макбет» В. Шекспіра. В еміграції поет остаточно відредагував твір, визнаний згодом найкращим українським перекладом цієї трагедії. Ще один переклад – історичної хроніки «Король Генрі IV» – видало «Українське шекспірівське товариство в Європі» в 1962 p., a переспів «Балади про Редінзьку тюрму» О. Вайлда був опублікований у 1952 та 1956 pp. кількома видавництвами.
Наступні кілька років були роками поневірянь та хвороб. Канада, Америка, навіть Європа – ніде поет не міг знайти спокою та зупинитися надовго, скрізь бачив зраду й переслідування. Улітку 1961 p. T. Осьмачку розбив параліч в одному з парків Мюнхена; його знайшли поліцейські та, виявивши, що невідомий чоловік прибув з Америки, негайно доправили його в посольство, а звідти – до лікарні. Приблизно за місяць Т. Осьмачку відправили до США та помістили в шпиталь.
Пізніше митець за підтримки Г. Костюка, який опікувався його долею, змінив ще кілька лікарень. Відвідувала Т. Осьмачку й молодша сестра Лесі Українки – І. Косач-Борисова. Лікування поета тривало, проте надій на одужання було мало. На початку 1962 p., стомлений шпитальною обстановкою, він попросив Г. Костюка забрати його та знайти яке-небудь помешкання. Товариш розумів, що, незважаючи на популярність і талант, мало хто зважиться надати прихисток неврівноваженій та нездоровій людині. Але наприкінці серпня 1962 р. до міста приїхав давній приятель Тодося Степановича М. Міщенко, який не тільки відвідував митця в лікарні, а й підшукав йому місце для проживання. Та вийти з лікарні хворому поетові не судилося: за тиждень, 7 вересня 1962 p., Тодось Степанович помер.
Поховано Т. Осьмачку на православному цвинтарі святого Андрія м. Саут-Баунд-Брук, (штат Нью-Джерсі). На кошти української діаспори на могилі поета встановили пам’ятник – традиційний козацький степовий хрест.
Століттями складалося так, що людину навіть великого таланту за життя не помічають або ж надто мало цінують. І лише тоді, коли це життя раптово закінчується, наступає ніби просвітління – те, чого не могли або не хотіли побачити раніше, стає явним і незаперечним. Т. Осьмачка не став винятком. Після його смерті з’явилося немало спогадів, у яких ті, хто добре знав поета, прагнули залишити в сучасників і в майбутніх поколіннях образ великого сина української землі, невтомного шукача правди в підступну й криваву добу, людини до краю чесної, безкомпромісної та непохитної у своїх поглядах.
Твори Тодося Осьмачки:
Осьмачка Т. Вибрані поезії / Тодось Осьмачка ; упоряд., вступ. ст. В. Т. Поліщук. – Черкаси : Сіяч, 1994. – 63 с.
Осьмачка Т. План до двору : роман / Тодось Осьмачка. – Сміла : Блискавиця, 2007. – 112 с. : іл.
Осьмачка Т. Поезії, повісті : «Старший боярин» ; «Ротонда душогубців» / Тодось Осьмачка. – Київ : Наукова думка, 2002. – 241 с. : іл. – (Бібліотека школяра).
Осьмачка Т. Поезії. Поеми / Тодось Осьмачка ; уклад. і передм. В. Коваленко. – Черкаси : Видавець Ю. Чабаненко, 2013. – 371 с.
Осьмачка Т. Ротонда душогубців : оповідання / Тодось Осьмачка ; [худож. С. Ковика-Алієв]. – Київ : Український письменник, 2008. – 287 с. : іл.
Осьмачка Т. Старший боярин ; План до двору / Тодось Осьмачка. – Київ : Український письменник, 1998. – 239 с. : іл.
Осьмачка Т. [Поезії] / Тодось Осьмачка Листок з вирію : поезія укр. діаспори / упоряд. Г. Кирпа, Д. Чередниченко. – Київ, 2001. – С. 293-299.
Що читати про Тодося Осьмачку:
Бонь Н. Родовід Осьмачки до десятого коліна представили в Куцівці / Наталія Бонь // Черкас. край. – 2019. – 22 трав. – С. 4.
Возна Л. Поет, приречений на самотність : доля і творчість Тодося Осьмачки / Л. Возна // Черкащина, освячена у слові : зб. уроків учителів Смілянщини з укр. літ. та краєзнавства : навч. посіб. / уклад. В. Осінська, Г. Уперенко. – Сміла, 2006. – С. 98-99.
Глущенко А. Тодося Осьмачку ставили «після Шевченка вище за будь-кого іншого» / А. Глущенко // Черкас. край. – 2012. – 18 трав. – С. 6.
Горбатюк В. «Винятково в ім’я української літератури» дві кримінальні справи Тодося Осьмачки / Василь Горбатюк // Холодний Яр : часопис. № 3 / Черкас. обл. орг. Нац. спілки письм. України ; [уклад. В. Коваленко ; ред. В. Ткаченко]. – Черкаси, 2013. – С. 68-100.
Дмитренко Г. Поет, приречений на самотність. Доля і творчість Тодося Осьмачки / Г. Дмитренко // Черкащина, освячена у слові : зб. уроків учителів Смілянщини з укр. літ. та краєзнавства : навч. посіб. / уклад. В. Осінська, Г. Уперенко. – Сміла, 2006. – С. 88-97.
Жулинський М. Йому судилася доля Данте / Микола Жулинський // Холодний Яр : часопис. № 3 / Черкас. обл. орг. Нац. спілки письм. України. – Черкаси 2003. – С. 11-23.
Жулинський М. Приречений на самотність і вигнання... / М. Жулинський // Жулинський М. Українська література : творці і твори / Микола Жулинський ; худож.-оформ О. Григір. – Київ, 2011. – С. 458-469.
Коваленко В. Русалко з Куцівських ярів : до 125-ліття від дня народж. Теодосія Осьмачки / Валентина Коваленко. - Черкаси : Видавець Ю. Чабаненко, 2018. - 219 с. : фот., портр. – Пристат. бібліогр.
Коваленко В. Як народжувалися перші твори письменників-земляків / Валентина Коваленко // Черкас. край. – 2012. – 23 листоп. – С. 6.
Котов А. На Смілянщині патріоти вшанували пам’ять Тодося Осьмачки / А. Котов // Черкас. край. – 2012. – 14 верес. – С. 5.
Лисенко Л. Т. Осьмачка. «Старший боярин». «Сонет». «Весняна елегія» / Л. Лисенко // Черкащина, освячена у слові : зб. уроків учителів Смілянщини з укр. літ. та краєзнавства : навч. посіб. / уклад. В. Осінська, Г. Уперенко. – Сміла, 2006. – С. 100-106.
Мандрика В. Тодось Осьмачка. «Старший боярин» : літ. бліц-диктант / В. Мандрика // Черкащина, освячена у слові : зб. уроків учителів Смілянщини з укр. літ. та краєзнавства : навч. посіб. / уклад. В. Осінська, Г. Уперенко. – Сміла, 2006. – С. 107-108.
Мірошник О. Танатичні і демонічні мотиви у прозі Тодося Осьмачки / Ольга Мірошник // Холодний Яр : часопис. № 3 / Черкас. обл. орг. Нац. спілки письм. України ; [уклад. В. Коваленко ; ред. В. Ткаченко]. – Черкаси, 2013. – С. 101-111.
Осьмачка Тодось Степанович // Усі письменники і народна творчість : довідник / [авт. Н. Черсунова, Р. Шутько, О. Козир [та ін.]. – Київ, 2007-2008. – С. 230-233.
Осьмачка Тодось : (Осьмачка Теодосій Степанович) // Самі про себе : автобіогр. укр. митців 1920-х років / НАН України, Ін-т літ. ім. Т. Г. Шевченка НАН України ; упоряд. Р. Мовчан. – Київ, 2015. – С. 293-294.
Письменники і політики вшанували «найнахабнішого поета СРСР» // Нова Молодь Черкащини. – 2012. – 12 верес. – С. 3.
Поліщук В. Проблема, яку нарешті слід вирішити [перепоховання письменника в Україні] / Володимир Поліщук // Слово Просвіти. – 2017. – № 6. – С. 6.
Поліщук В. Кілька штрихів до осмислення життя і творчості Тодося Осьмачки / В. Поліщук // Поліщук В. Вибране. Т. 2 : Розстріляні таланти (репресовані письменники Черкащини). – Черкаси, 2013. – С. 106-115.
Поліщук В. Мій Тодось Осьмачка / Володимир Поліщук. – Черкаси : Видавець Ю. Чабаненко, 2016. – 106 с. : портр. – Бібліогр.: с. 53.
Поліщук В. Тодось Осьмачка – Зінько Самгородський – поема / Володимир Поліщук // В. Поліщук. Вибране. Т. 3 : Під прапором неба / В. Поліщук. – Черкаси, 2013. – С. 305-309.
Поліщук В. Хресна дорога самотності й неспокою : (Тодось Осьмачка) / В. Поліщук // Поліщук В. Вибране. Т. 2 : Розстріляні таланти (репресовані письменники Черкащини) / В. Т. Поліщук. – Черкаси, 2013. – С. 90-105.
Слабошпицький М. Рукопис, знайдений у Куцівці : епізод із біографії Тодося Осьмачки / Михайло Слабошпицький // Черкаський край – земля Богдана і Тараса : культуролог. зб. / за ред. Б. В. Губського та ін. – Київ, 2002. – С. 509-518.
Слабошпицький М. Утікач : Тодось Осьмачка / М. Слабошпицький // Слабошпицький М. 25 поетів української діаспори. – Київ, 2006. – С. 366-389.
Теодосій Осьмачка // Криничка : антол. творів письмен. Черкащини для дітей та юнацтва : в 2 т. Т. 1 / авт.-упоряд. В. Коваленко. – Черкаси, 2009. – С. 74-91.
Тодось Осьмачка // Видатні постаті в історії України ХХ ст. : короткі біограф. нариси : довід. вид. / В. І. Гусєв, О. В. Даниленко [та ін.]. – Київ, 2011. – С. 267-269.
Тодось Осьмачка (1895 – 1962) – відомий письменник зарубіжжя // Укр. мова та літ. – 2020. – № 3. – С. 40-43.
Стефаник Ю. Тодось Осьмачка : матеріали до характеристики життя й творчості / Юрій Стефаник // Холодний Яр : часопис. № 3 / Черкас. обл. орг. Нац. спілки письм. України ; [уклад. В. Коваленко ; ред. В. Ткаченко]. – Черкаси , 2013. – С. 60-67.
Сучасники про Осьмачку // Холодний Яр : часопис. № 3 / Черкас. обл. орг. Нац. спілки письм. України ; [уклад. В. Коваленко ; ред. В. Ткаченко]. – Черкаси, 2013. – С. 112-117.
Чернюк С. Тодось Осьмачка : жахливий, божевільний, геніальний / Сніжана Чернюк // Дивослово. – 2019. – № 6. – С. 48-54. - Бібліогр.: с. 54.
J. G. Тодось Осьмачка цікаві факти / G. (Джей Джи) // DOVIDKA.BIZ.UA : Довідник цікавих фактів та корисних знань [сайт]. – Електрон. дані. – Режим доступу : https://dovidka.biz.ua/todos-osmachka-tsikavi-fakti/, вхід вільний (дата звернення: 27.03.2020). – Назва з екрана.
Біографія Тодося Осьмачки [Електронний ресурс] // OnlyArt [сайт]. – Електрон. дані. – Режим доступу: https://onlyart.org.ua/biographies-poets-and-writers/osmachka-todos-biografiya/, вхід вільний (дата звернення: 27.03.2020). – Назва з екрана.
Бондаренко О. 16 травня 1895 року народився український поет, прозаїк і перекладач Тодось Осьмачка / Олена Бондаренко // Рідна країна : світоглядний портал [сайт]. – Електрон. дані. – Режим доступу : https://ridna.ua/2019/05/16-travnya-1895-roku-narodyvsya-todos-osmachka/, вхід вільний (дата звернення: 27.03.2020). – Назва з екрана.
Вишняков О. Україна і Ізраїль [Електронний ресурс] / Олег Вишняков [особистий блог]. – Електрон. дані. – Режим доступу : http://consul-ukraine.blogspot.com/2017/05/blog-post_16.html, вхід вільний (дата звернення: 25.03.2020). – Назва з екрана.
Котов А. Шалене кохання Тодося Осьмачки [Електронний ресурс] / Анатолій Котов // KRAI.CR.UA [сайт]. – Електрон. дані. – Режим доступу : http://kray.ck.ua/suspilstvo/postati/item/572-shalene-kohannya-todosya-osmachki, вхід вільний (дата звернення: 25.03.2020). – Назва з екрана.
Слабошпицький М. Тодось Осьмачка Утікач [Електронний ресурс] // Українське життя у Севастополі [сайт]. – Електрон. дані. – Режим доступу : http://ukrlife.org/main/evshan/25poetiv14.html, вхід вільний (дата звернення: 25.03.2020). – Назва з екрана.
Тодось Осьмачка – Теодосій Степанович Осьмачка [біографія, твори, розробки уроків, шкільні учнівські твори] [Електронний ресурс] // Українська література [сайт]. – Електрон. дані. – Режим доступу : https://ukrlit.net/author/osmachka.html, вхід вільний (дата звернення: 27.03.2020). – Назва з екрана.
Використана література:
Відірваний від рідної землі : до 120-річчя від дня народження Т. С. Осьмачки // Календар знаменних і пам’ятних дат. – Київ, 2015. – № 2. – С. 62-73. – Бібліогр.: с. 71</p
«Там, між пожовклих книг, найкращий мій клейнод…»: до 130-річчя з дня народження М. Зерова: попереджувальна довідка
Підготувала Євлашкіна А.В.
Попереджувальна довідка
До 180-річчя від дня народження П.І. Чайковського
Підготувала Баканова І.В.
Ім’я геніального російського композитора Петра Ілліча Чайковського ще за життя стало відомим у всьому світі. Воно було символом музики ХІХ ст., яка в становленні та розвитку затвердилася як унікальне явище, як одна з найважливіших частин європейської культури. Неперевершена сила музики композитора – в умінні знайти й виразити своїм мистецтвом те, що споріднює мільйони, – почуття, близькі та зрозумілі багатьом.
7 травня 1840 року в родині І. Чайковського, інженера-підполковника, начальника металургійного заводу м. Воткінська Вятської губернії (Росія) народився син, якого на честь діда – українця з Полтави – назвали Петром. Хлопчик був другою дитиною в батьків, окрім нього, були ще старший брат Микола та молодші Олександра, Іполіт, Анатолій та Модест.
Петрусь ріс улюбленцем у щасливій родині. Тоді ніхто й гадки не мав, яка видатна доля чекає на цього тендітного, тихого та привітного хлопчика. Усі діти в родині змалку опановували музичні інструменти, вивчали іноземні мови. Батьки дуже любили музику, мама, Олександра Андріївна, добре грала на фортепіано та співала. Особливо подобалося це мистецтво маленькому Петрові, який уже з ранніх років волів краще грати на фортепіано, аніж бавитися з братами та сестрами.
Коли хлопчикові виповнилося 8 років, родина переїхала до Москви, згодом – до Петербурга, а через рік знову повернулася на Урал та оселилася в Алапаєвську. Батьки задовго до повноліття дітей обрали для них професії. Так, Петра в 10-літньому віці віддали на навчання до привілейованого закладу – Петербурзького училища правознавства, а в 1852 р. до столиці знову, уже назавжди, переїхала й уся родина.
Через два роки сталося страшне горе: несподівано померла мати Чайковського. Петро дуже важко пережив цю втрату, та потрібно було навчатися, а розраду він, як і раніше, знайшов у музиці. Батько не сприймав серйозно синового захоплення, однак найняв йому вчителя – Р. Крюдингера, одного з найкращих на той час педагогів Петербурга. Незважаючи на досвід, кваліфікацію й талант, учитель не розгледів у Петрові майбутнього композитора світового рівня, та все ж деякий час ці заняття тривали.
У 1859 р. П. Чайковський закінчив училище правознавства, отримав чин титулярного радника та став дрібним чиновником у Міністерстві юстиції. Але роботу не любив, і весь вільний час присвячував музиці. У 1860 р. у Петербурзі відкрилися Музичні класи при Російському музичному товаристві, згодом їх реорганізували в консерваторію, яку очолив видатний піаніст і диригент А. Рубінштейн. Що ж до юного Чайковського, то він, завдяки несподіваній підтримці батька, який побачив у синові непересічний талант і прагнення змінити життя, вступив до Музичних класів. Зустріч П. Чайковського з А. Рубінштейном, його викладачем, зіграла значну роль у житті молодого музиканта: саме вчитель побачив його величезне музичне обдарування та дав відчуття впевненості в собі. А. Рубінштейн не припиняв дивуватися не тільки здібностям хлопця, а і його надзвичайній наполегливості та працелюбності, з якими той навчався.
У 1863 р. Петро остаточно покинув службу в міністерстві й почав заробляти на життя уроками музики та акомпанементом. Юнак навчився віртуозно грати на флейті та литаврах, також цікавився театром, живописом, літературою, філософією. Музичне життя Петербурга в ті роки було досить яскравим: в оперному театрі виступали російська та італійська трупи з різноманітним репертуаром, тож П. Чайковський насолоджувався найкращими творами російської та західної музики. Улюбленими композиторами митця були В. Моцарт і М. Глінка. Опери останнього – «Іван Сусанін» та «Руслан і Людмила» – йшли тоді на петербурзькій сцені.
Під час навчання в консерваторії юнак написав перший великий симфонічний твір – увертюру «Гроза» за драмою О. Островського – та сам був її диригентом (теж уперше) на консерваторському концері. У 1865 р. Петро Чайковський завершив навчання та погодився на пропозицію А. Рубінштейна переїхати до Москви та стати викладачем музично-драматичних дисциплін у Московській консерваторії. Протягом десятиліття митець уклав підручник із гармонії, багато разів виступав у газетних публікаціях як музичний критик, але насамперед був композитором, написавши багато творів.
У московський період життя П. Чайковський потоваришував з драматургом О. Островським та артистом П. Садовським, під впливом яких звернув увагу на народну творчість. Він почав збирати народні мелодії, уклав збірку пісень та активно пропагував використання фольклору для написання симфонічної та оперної музики, вважаючи народну творчість багатим джерелом, у якому можна й потрібно шукати нові ідеї та враження. Митець був переконаний, що тогочасна російська класична музика вже невіддільна від музики народної. Такі погляди на музичне мистецтво мали й представники «Могутньої купки», тому дуже скоро П. Чайковський познайомився та зблизився з ними.
«Могутня купка» – творча співдружність російських композиторів, що склалася наприкінці 1850-х та на початку 1860-х років. До «Могутньої купки» входили п’ятеро композиторів, завдяки чому в багатьох європейських мовах вона відома як «п’ятірка». Молоді таланти вели активну просвітницьку роботу з популяризації музичного мистецтва та навіть відкрили безоплатну музичну школу.
Під час одного з музичних вечорів В. Стасов – палкий прихильник естетичних поглядів «Могутньої купки», захоплений творчістю Петра Ілліча, зауважив: «вас було п’ятеро, тепер вас шестеро». У ті роки композитор створив низку значних симфоній – «Фатум», «Ромео і Джульєтта», «Буря», струнні квартети та багато романсів, а також перші опери: «Воєвода», «Опришник», «Ундіна», «Черевички». Окрім написання музики, П. Чайковський був офіційним рецензентом газети «Русские ведомости», даючи на її сторінках відгуки на всі значні події музичного життя Москви.
З іменем П. Чайковського пов’язано 16 куточків української землі, де Петро Ілліч працював над 32 музичними творами. Це Київ, Харків, Одеса, Низи й Тростянець на Сумщині, Браїлов на Вінниччині та інші. Але найбільше часу композитор прожив у нас на Черкащині – в м. Кам’янці і с. Вербівці Кам’янського району. Уперше Чайковський приїхав у Кам’янку в 1865 р. в сім’ю своєї улюбленої сестри Олександри Іллівни, яка була одружена із сином декабриста В. Л. Давидова – Львом Васильовичем. З першого приїзду й до останніх днів життя Кам’янка стає для Петра Ілліча другим домом, де він знаходить все необхідне для своєї напруженої творчої праці. Без сумніву, цьому сприяла атмосфера дружньої щасливої сім’ї, яку створила Олександра Іллівна і яка нагадувала йому щасливе дитинство.
У Кам’янці Чайковському подобалося все. І те, що вона має славне історичне минуле, що досі живі люди, які пам’ятають про перебування тут декабристів і Пушкіна. «Я люблю в ней ее прошлое, – писав Чайковський, – она овеяна духом поэзии; образ Пушкина витает передо мной; все настраивает на поэтический лад». І, мабуть, все-таки не випадково в Кам’янці він працював над операми на сюжети пушкінських творів: «Мазепою» та «Євгенієм Онєгіним».
Часто вечорами в залі Зеленого будиночка, де стояв сімейний рояль Давидових, збиралося багато молоді. На їхнє прохання Чайковський сідав за інструмент і грав свої нові твори або імпровізував.
Щоб створити братові найбільш сприятливі умови для творчості, Олександра Іллівна з 1877 р. відвела для композитора маленький флігель, у якому нікого не поселяли навіть за відсутності Чайковського в Кам’янці. Там в одній із кімнат було поставлено піаніно, яке сестра придбала спеціально для брата. До того ж, усім було суворо заборонено турбувати Петра Ілліча в його робочі години. У цьому флігелі П. Чайковський почував себе як вдома, а в листі до брата писав: «Я знайшов у Кам’янці те відчуття миру в душі, якого марно шукав у Москві й Петербурзі».
Перебуваючи тут, він встановлював собі суворий розпорядок дня, за яким вставав дуже рано, потім здійснював коротку прогулянку, а після неї обов’язково працював не менше п’яти годин на день. Петро Ілліч любив повторювати: «Натхнення – це такий гість, який не любить приходити до лінивих». Результатом плідної творчої праці композитора стали написані в Кам’янці повністю або частково Друга і Третя симфонії, два акти балету «Лебедине озеро», опера «Орлеанська діва», Перша сюїта для симфонічного оркестру, Другий фортепіанний концерт, увертюра «1812 рік», Друга і Третя симфонічні сюїти, балет «Спляча красуня», збірник фортепіанних п’єс для дітей «Дитячий альбом» та ще близько 20 інших п’єс для фортепіано.
З юнацьких років Чайковський брав активну участь в аматорських виставах. У 80-х роках композитор і в Кам’янці створив гурток аматорів із молоді. Ними було здійснено постановку «Одруження» Гоголя та «Мізантропа» Мольєра. На ці вистави збиралося багато жителів, і не тільки Кам’янки, а й навколишніх сіл.
Життя в Кам’янці не обмежувалося для П. Чайковського спілкуванням тільки із сімейством Давидових. У композитора було тут багато знайомих серед інтелігенції містечка, серед селян, з якими він завжди знаходив спільну мову.
Композитор дуже любив бувати в Кам’янці на весіллях, ярмарках, де можна було почути багато народних пісень. Він був зачарований їх різнобарвною красою та мелодійністю. Не випадково Друга симфонія, яку композитор цілком написав у Кам’янці, буквально пронизана українськими народними мелодіями, за що й дістала назву «Української». Але найбільшою відрадою для Чайковського були прогулянки до навколишніх лісів. День без лісу, за його словами, був «не день, а нудьга».
Восени 1870 р. зять Чайковського Лев Давидов купив землю в селі Вербівці для майбутнього маєтку. Незабаром він побудував тут двоповерховий будинок із балконом і терасою, прикрасив його дерев’яним мереживом. Навколо будинку розбили алеї, посадили сад. Окрасою садиби став чудовий фонтан. Петрові Іллічу дуже подобалася навколишня природа: ставок із кладочками, запашні луки, білі чепурні хати селян у вишневих садах.
Уперше композитор приїхав у Вербівку в липні 1875 року, де весь час працював над балетом «Лебедине озеро». Останнє тривале перебування П. Чайковського у Вербівці було восени 1883 року. Композитор втішався чудовими днями й осінньою позолотою. Із сумом залишав той затишок дорогих і милих серцю Давидових. На жаль, у сучасному селі нічого не збереглося із садиби цієї родини.
В одному з будинків Кам’янки, де жив П. Чайковський, розташований літературно-меморіальний музей О. С. Пушкіна та П. І. Чайковського, а в парку імені Декабристів встановлено пам’ятник композиторові.
У 1877 році П. Чайковський одружився зі своєю колишньою ученицею А. Мілюковою, але, на жаль, подружжя через кілька місяців почало жити окремо, хоча формально шлюб так і не було розірвано. Тяжко переживаючи негаразди в особистому житті, композитор захворів, постала гостра необхідність лікування за кордоном. Але така поїздка потребувала значних коштів, яких у П. Чайковського не було. На щастя, на допомогу прийшли вірні друзі: М. Рубінштейн протягом року виплачував його консерваторську платню, а велика шанувальниця таланту Надія фон Мекк, з якою він листувався з 1876 року, але особисто не був знайомий, призначила йому щорічну грошову допомогу. Це дало можливість композиторові не тільки пройти курс лікування в Італії та Швейцарії, а й залишити роботу в консерваторії та цілком присвятити життя творчості.
Повернувшись з-за кордону в 1878 році митець поїхав не до Москви, а до улюбленої Кам’янки, де закінчив роботу над «Євгенієм Онєгіним». Цю оперу Чайковський скромно назвав «ліричними сценами», які вперше були поставлені студентами Московської консерваторії в 1879 році, а в 1884 році – у Петербурзькому та Київському оперних театрах. Дуже скоро «Євгеній Онєгін» завоював сцени майже всіх театрів країни, а ім’я Петра Чайковського стало одним із найвідоміших та найшанованіших.
Майже одночасно зі славнозвісною оперою митець написав Четверту симфонію, яка також здобула широке визнання. П. Чайковський продовжив плідну працю, створивши низку опер: «Орлеанську діву» – у дорогій серцю Кам’янці (у 1881 році її прем’єра відбулася в Петербурзі), розпочав роботу над «Мазепою», постановку якої у Москві презентували широкій публіці в 1884 році.
1880 – початок 1890 рр. – розквіт творчої зрілості митця, відомого всій Європі. У цей період П. Чайковський написав найкращі твори, які стали окрасою світового мистецтва. Серед них – П’ята і Шоста симфонії, опери «Іоланта» та «Пікова дама», балети «Спляча красуня» і «Лускунчик». У ті роки Петро Ілліч багато подорожував, довго жив у Європі, відвідав Америку. Його концерти в різних містах світу завжди проходили з надзвичайним успіхом: куди б він не приїздив, усюди на нього чекали незмінне захоплення та повага. У 1892 році П. Чайковського обрали членом-кореспондентом Паризької академії мистецтв, а в 1893 році в Англії йому присудили почесне звання доктора Кембриджського університету. За кордоном композитор написав «Італійське каприччо», «Флорентійський секстет» та безліч романсів, але, перебуваючи на чужині, митець почувався дуже самотнім та постійно хотів повернутися на Батьківщину. Стомившись від подорожей та чужих міст, повернувся до Росії та оселився біля м. Клин, винайнявши покинутий панський маєток у селі Майданово, а пізніше – у Фройлівському.
Раптова смерть митця від холери, епідемія якої ширилася Європою, стала ударом для друзів та шанувальників. У розквіті творчих сил і слави, через кілька днів після зараження, у листопаді 1893 року видатний композитор помер.
Петра Ілліча поховали в некрополі майстрів мистецтва на території Олександро-Невської лаври в Петербурзі. Витрати на похорон оплатила імператорська сім’я, члени якої були великими поціновувачами творчості П. Чайковського. Віддати останню шану талановитому музикантові й улюбленому композиторові прийшли не тільки друзі та родичі, а й тисячі мешканців міста.
Петро Чайковський навіки вписав своє ім’я в історію світового мистецтва. Залишивши величезну спадщину майже в усіх музичних жанрах, він і досі – найвиконуваніший у світі російський композитор. Колись митець виголосив: «Я желал бы всеми силами души, чтобы музыка моя распространялась, чтобы увеличивалось число людей, любящих ее, находящих в ней утешение и подпору». І його мрія здійснилася.
Підготовлено за матеріалами:
Безуглий В. Тут і досі звучить рояль Чайковського... : літ.-меморіал. музеєві Пушкіна й Чайковського, що в Кам‘янці, завтра виповнюється 75 років / В. Безуглий // Нова Доба. – 2012. – 9 лют. – С. 4.
Бондаренко Л. Чайковський і Кам'янка : наук.-попул. нарис / Лариса Бондаренко ; Кам'ян. держ. іст.-культур. заповідник ; ред. Г. М. Таран ; фото: Г. О. Юрика, В. Й. Чупака, В. В. Іванченка ; дизайн Н. О. Спичак. – Черкаси : Видавець Чабаненко Ю. А., [2019?]. – [11 с.] : іл.
Гребень І. Завершився конкурс юних музикантів : дитячий конкурс пам'яті П. Чайковського завершився у Кам'янці / І. Гребень // Нова Доба. – 2013. – 10 груд. – С. 12.
Земляна-Невмита Ю. Обітований рай для геніїв : [Кам’янка] / Ю. Земляна-Невмита // Черкаський край. – 2012. – 24 лют. – С. 6.
Калініна Н. «Лебедине озеро» / Н. Калініна // П. І. Чайковський : повість. – Київ, 1990. – С. 40-45.
Людний Ф. "Тут усе дихає музикою і поезією..." : так про музей О. С. Пушкіна і П. І. Чайковського говорять численні відвідувачі / Ф. Людний // Нова Доба. – 2012. – 22 трав. – С. 6.
Музичний талант : до 175-річчя від дня народження П.І. Чайковського // Календар знаменних і пам’ятних дат. – 2015. – № 2. – С. 74-82.
Наша гордість : спогади про П.І. Чайковського старожилів Кам’янки // П.І. Чайковський і Україна : зб. матеріалів. – Київ, 1990. – С. 175-178.
Носань С. Л. Голгофа любові : іст. худож.-док. роман / С. Носань. – Черкаси : Видавець Ю. Чабаненко, 2006. – 540 с.
Орлова Е. Даты жизни и деятельности П.И. Чайковского / Е. Орлова // Петр Ильич Чайковский. – М., 1980. – С. 243-255.
Петр Ильич Чайковский // Энциклопедия для детей. Т. 7. : Искусство: Ч. 3. Музыка. Театр. Кино. – М. : 2001. – С. 132-137.
Петро Ілліч Чайковський // Музика : історія музики, муз. абетка, муз. жанри, співи і пісні, муз. інструм., видатні музиканти, укр. музиканти / авт.-упоряд. М. Володарська, Є. Каневський ; худож.-іл. Г. Беззубова. – Харків : 2007. – С. 200-202.
Походив з українського роду Чайок : Петро Чайковський (1840-1893) // Шк. світ. – 2012. – № 15. – Музика. – 2012. – № 4. – С. 18-20.
Притула А. Це ж наші лебеді спонукали Чайковського створити балет / А. Притула // Нова Доба. – 2012. – 2 листоп. – С. 5.
Сорокер Я. Українські теми у творчій спадщині Петра Чайковського / Я. Сорокер // Черкаський край – земля Богдана і Тараса : культорологічний зб. / за ред. Б. В. Губського [та ін.]. – Київ, – 2002. – С. 460-464.
КЗ «Обласна бібліотека для дітей» Черкаської обласної ради
Некоронований король музики
До 180-річчя від дня народження Петра Ілліча Чайковського
Попереджувальна довідка
Підготувала Баканова І.В.
Черкаси, 2020
.