Чи давати дітям гроші, і якщо давати - то як і скільки. Це питання незмінно викликає бурхливі дискусії. З тієї миті, як дитя починає випробовувати потребу в самостійній витраті грошей, усвідомлює, що це таке, тобто, з того моменту, коли він хоче мати свої гроші, - вони мають у нього бути. Є думка, що треба оплачувати дітям хороші оцінки і домашню роботу. На перший погляд, ця ідея видається принадною, оскільки виплати стимулюють дитину краще вчитися і бути хазяйновитою, акуратною. Але людина повинна ставити перед собою цілі і прагнути їх виконання і тому вчитися. Завдання батьків тут - виробити інтерес до навчання як до такого, а не підміняти його інтересом до грошей. Краще пояснити, що люди, що живуть разом, повинні думати один про одного. Адже дорослому ніхто не оплачуватиме чищення зубів і миття посуду в своєму будинку.

Скільки ж грошей давати дитині? Сума має бути фіксованою в певний проміжок часу - адже ми готуємо дитину до того, що вона повинна навчитися самостійно приймати рішення, розпоряджатися обмеженими ресурсами. Грошей повинно бути достатньо, щоб дитина навчилася приймати самостійні рішення - купити цукерку або жуйку, наклейку або сувенір мамі. Навмисно не згадуються суми, які треба видавати дітям. Матеріальна ситуація у всіх різна, ціни в сусідніх магазинах теж в кожного свої. Уявлення про розумні витрати кожен має власне. Чим старше дитя, тим більше йому потрібно. І краще, якщо пам'ятати про це будуть батьки, не вимушуючи дитину нагадувати про свої збільшені потреби. Незалежні прибутки дитини, будь то грошовий дарунок родичів або стипендія, належать самій дитині. Ці суми ніяк не повинні позначатися на її постійних прибутках.

Послідовність не менш важлива. Неприпустимо спочатку дати дитині гроші, а потім забрати їх під слушним приводом. Або засуджувати те, як вона ними розпорядилася. Якщо витратила - значить, так вважала за потрібне. Саме для цього і були дані їй гроші. Якщо ми хочемо виховати самостійну, розумну, думаючу людину, ми не можемо позбавляти її можливості намагатися бути такою з раннього дитинства.

Датські психологи К. Девіс і Р. Тейлор у своїй популярній книзі «Діти і гроші» дають батькам рекомендації відносно видачі кишенькових грошей. Найбільш ефективна система повинна, на їх думку, відповідати деяким правилам:

· можна давати кишенькові гроші дитині з 6-7 років;

· з самого початку необхідно пояснити дитині зміст виплат і домовлятись про те, які витрати дитині будуть компенсувати;

· сума повинна бути у межах розумного і збільшуватись з віком;

· маленьким дітям гроші потрібно видавати щотижня у визначений день, а підліткам можна видавати гроші раз на місяць;

· видача кишенькових грошей не повинна ставитись у залежності від поведінки і оцінок і не повинна відмінятись як покарання;

· встановлена сума грошей не повинна збільшуватись під приводом того, що дитина вже все витратила;

· дитині потрібно дозволити витрачати свої гроші за власним вибором;

· у дитини повинні бути обов’язки у сім’ї, які вона виконує безкоштовно;

· щорічно (на день народження дитини) сума кишенькових грошей і обов’язки дитини повинні збільшуватись.

Французький дослідник Д. Лассаре вважає, що зміст виплат батьками кишенькових грошей змінюється у відповідності з віком дитини і повинен бути засобом контролю її зростаючих вимог.

Зарубіжними і вітчизняними психологами у дослідженні економічної соціалізації були визначені етапи формування ставлення до грошей у дітей. Найбільш активно включаються у всі види соціальних взаємодій діти 15-16 років, тобто підлітки. На основі досліджень особливостей економічної соціалізації цієї групи дітей можна зробити таку економіко-психологічну характеристику. Підлітки – це самостійні, «теоретично» незалежні від батьків люди, занепокоєні тільки своєю долею, де на першому місці – бажання розбагатіти, мати свою справу, добре влаштуватись. Багато хто з них ставить щастя в пряму залежність від кількості грошей.

За дослідженнями Б. Стасі в процесі соціалізації індивід поглиблює знання про гроші. Поступово у дітей змінюється уявлення про функціональне призначення грошей. Якщо в дитинстві визначальним у розумінні функції грошей є їх необхідність для численних споживацьких функцій, то підліток розуміє функції грошей вже по іншому. Для підлітка гроші – це перш за все міра його праці. Такі зміни у розумінні грошей підлітками визначаються перш за все зміною його місця в економічній реальності.

Етапи формування уявлень про гроші (за Б. Стасі)

Вік (роки)	Уявлення і поняття
4-6	Елементарні поняття про гроші і покупки
6-8	Розвиток понять про грошову систему і усвідомлення взаємозв’язків між грошима і роботою
8-9	Розуміння цінності грошей, поняття багатства і бідності
10-12	Більш диференційоване економічне розуміння, вміння побудувати економічні відносини
12-15	Наближається до знань дорослих про функцію грошей

Тож, кишенькові гроші є одним з найбільш ефективних способів економічної соціалізації людини.

Якщо ви зацікавлені, щоб ваша дитина виростала гармонійною особистістю та хочете налагодити з нею діалог взаєморозуміння, навчіться розмовляти мовою, яка властива маленькій людині. Як її визначити, як навчитися вправно нею спілкуватися, як бути вимогливими і водночас люблячими батьками? Цьому допоможе книга знаменитого автора Гері Чепмена "П'ять мов любові". Зрозумівши, якою мовою "говорить про любов" ваш малюк, ви зможете уникнути непорозуміння у спілкуванні з ним та дати йому відчуття упевненості в собі.

1. Слова схвалення

Поки діти маленькі, батьки не шкодують лагідних слів. Вони захоплюються немовлям: "Ой! Які у нас оченята (вушка, волоссячко)!"

Дитина починає повзати, батьки - в захваті. Вона вчиться ходити, тато і мама підбадьорюють її: "Ось так! Давай! Молодець!"... Дитина підросла, і чомусь похвала поступається місцем для зауважень. Дитина дорослішає, і все рідше ми хвалимо її, помічаємо тільки помилки.

Якщо її рідна мова - слова заохочення, критика їй протипоказана. Пройде двадцять років, а у неї у вухах звучатиме: "Яка ж ти товста! Ну хто на тебе подивиться?", "Дурень! Як тебе досі зі школи не вигнали?", "Такий, як ти, нічого не доб'ється у житті". Переконуючи дитину, що вона не гідна ні любові, ні поваги, ви калічите її на все життя.

2. Якісний час

Проводити з дитиною час - значить віддавати їй всю вашу увагу. Якщо вона ще мала, ви можете, сидячи на підлозі, катати з нею м'ячик. З дитиною старшого віку - грати в ляльки, в машинки, будувати замки в пісочниці. Дитина дорослішає, у неї з'являються нові інтереси. Нехай вони стануть і вашими. Їй подобається баскетбол - він повинен сподобатися і вам, грайте з нею, водіть її на матчі. Багато хто не пам'ятає, що говорили йому у дитинстві батьки, але пам'ятає, що ті робили. Якщо це рідна мова вашої дитини, і вона знає, що ви говорите на цій мові, можливо, навіть в перехідному віці їй захочеться частіше бувати з вами, а не у вуличній компанії. Якщо зараз вам шкода часу для неї, не дивуйтеся, що потім вона від вас відвернеться.

3. Подарунки

Цією мовою любові говорять всі батьки. І багато хто вважає, що вона єдина. Якщо подарунки швидко набридають дитині, якщо вона не береже їх, якщо ніколи не похвалить нову іграшку і навіть забуває сказати «спасибі» - навряд чи подарунки її рідна мова. Як бути, якщо подарунки - рідна мова вашої дитини, а ви недостатньо забезпечені? Пам'ятайте, "дорогий не подарунок, дорога увага". Для дитини саморобні іграшки іноді дорожчі магазинних.

4. Обслуговування, допомога

Про маленьку дитину потрібно дбати весь час. Без нашої допомоги вона загине. Батьки годують її, купають, сповивають, перуть і гладять повзунки. Все це вимагає багато сил. Дитина підросла - з'являються нові турботи: зібрати сніданок, відвести в школу, перевірити домашні завдання. Зазвичай діти сприймають ці клопоти, як належне. Але деякі бачать в них любов. Якщо дитина часто просить допомогти їй, допомога - її мова любові.

5. Дотики

Всі ми знаємо, як важливі для дітей дотики. Немовлята, яких часто беруть на руки, розвиваються швидше, ніж ті, які не знають ласки, стверджують лікарі. Малюків тримають на руках, заколисують, цілують, обіймають. Задовго до того, як вони дізнаються слово "любов", вони любов відчувають. Дитині хочеться ласки. З підлітком складніше. Йому може не подобається, що його цілують, як маленького, особливо якщо поруч приятелі. Якщо підліток відштовхує вас, це зовсім не означає, що дотики йому не потрібні. Якщо підліток бере вас за лікоть, намагається жартома боротися і кожен раз, коли ви проходите повз, хапає вас за ногу - значить дотики важливі йому.

Придивіться до вашої дитини. Як вона сама висловлює любов? Про що найчастіше просить? Що їй подобається? Все це допоможе вам визначити її рідну мову.

Матеріал з книги Г. Чепмена "П'ять мов любові"

Початок навчання в школі - один із найважливіших і найвідповідальніших моментів у житті дітей. Це не тільки нові умови їх життя і діяльності - це нові контакти, нові відносини, нові обов'язки. Вже з перших днів школа ставить перед учнем нові завдання, що вимагають максимальної мобілізації інтелектуальних і фізичних сил. Більшість дітей в основному готові до школи. Вони хочуть бути учнями, приймають вимоги вчителя, як суспільно значимі і неминучі. Проте, ряд дітей для успішної їх діяльності на уроці вимагають до себе додаткової уваги з боку вчителя і тому їх психологічну готовність до школи слід виявляти раніше і в повному об'ємі, тобто діагностувати різноманітні її сторони: інтелектуальну, вольову, мотиваційну готовність, а також сформованість у дитини правильного ставлення до вчителя, розвиток необхідних форм спілкування з ровесниками. Несформованість однієї чи двох сторін готовності до школи (наприклад, інтелектуальної чи вольової при наявності навіть досить високої мотивації) веде до виникнення труднощів адаптації до школи.

Шкільна адаптація – це пристосування дитини до вимог школи й умов шкільного навчання, які для неї є новими, незвичними порівняно з умовами дитячого садка або сім’ї. Від сприятливості протікання цього процесу залежить не тільки успішність навчальної діяльності, а й комфортність перебування в школі, здоров’я дитини, її позитивне ставлення до оточення.

Пристосування (адаптація) дитини до школи відбувається не відразу: процес може тривати від трьох тижнів до трьох місяців. Адаптація залежить від таких факторів:

· вік дитини;

· стан здоров’я та розумовий розвиток дитини;

· індивідуальні особливості дитини (поведінка значною мірою залежить від типу нервової системи);

· рівень натренованості адаптаційних механізмів (перебування в дитячому садку, різні умови життя);

· досвід спілкування з дорослими та однолітками (позитивне ставлення до вимог дорослих, адекватне спілкування з іншими дітьми).

Залежно від зазначених факторів адаптація дитини до шкільних умов проходить по-різному. Можна виділити групи дітей із «легкою адаптацією», адаптацією «середньої важкості», з «важкою адаптацією».

Високий рівень адаптації.

Учень позитивно ставиться до школи, вимоги вчителя сприймає адекватно, навчальний матеріал засвоює легко; глибоко і повно оволодіває програмним матеріалом, розв'язує ускладнені завдання, старанний, уважно слухає вказівки, пояснення вчителя; виконує доручення без зовнішнього контролю, виявляє великий інтерес до самостійної навчальної роботи, готується до всіх уроків; займає в класі високу соціальну позицію.

Середній рівень адаптації.

Учень позитивно ставиться до школи, її відвідування не викликає негативних емоцій, розуміє навчальний матеріал, якщо вчитель пояснює його детально і наочно; засвоює основний зміст навчальних програм, самостійно розв'язує типові задачі, зосереджений і уважний при виконанні завдань, вказівок дорослого, але при його контролі; буває зосередженим тільки тоді, коли займається чимось цікавим; готується до уроків і виконує домашні завдання майже завжди; дружить з багатьма однокласниками.

Низький рівень адаптації.

Учень негативно або байдуже ставиться до школи; нерідко жаліється на здоров'я; переважає пригнічений настрій, спостерігаються порушення дисципліни; новий матеріал засвоює фрагментарно; утруднена самостійна робота з підручником; не проявляє інтересу до виконання самостійних завдань, до уроків готується нерегулярно, йому необхідний постійний контроль з боку вчителя і батьків; знає по прізвищах і іменах не всіх однокласників.

Як можуть допомогти батьки?

1. Пояснити дитині, що означає «бути школярем» та для чого це потрібно. Розповідати про школу, про існуючі в ній правила, щоб дитина була обізнана і, відповідно, відчувала себе впевнено, не боялася і не сумнівалася у своїх здібностях.

2. Спланувати режим дня та дотримуватись його.

3. Навчити першокласника чітко задавати вчителю питання.

4. Розвивати навички емоційного контролю, вміння підкорятися правилам.

5. Пояснити, що означає «акуратно», «старанно», формувати самооцінку.

6. Розвивати комунікабельні здібності.

7. Підтримувати бажання вчитися.

8. Вислуховувати уважно дитину, радити, як діяти в тій чи іншій ситуації.

9. Активно взаємодіяти з учителем і шкільним психологом.

Сторінка 2 із 5