Батьки повиннi знати

Кожен день малюк чує у свою адресу безліч зауважень, коментарів, оцінок з боку батьків. Дорослим особливо важливо зрозуміти, яку роль в емоційно-особистісному розвитку дитини відіграють батьківські установки. Під батьківськими установками розуміється система або сукупність батьківського емоційного ставлення до дитини, сприйняття дитини батьками і способів поведінки з нею.

Пропонуємо вам переглянути найбільш поширені негативні висловлювання, які дорослі необачливо можуть сказати своєму малюкові. Зверніть увагу на те, які наслідки вони мають.

Батьківські директиви, оцінки й установки

(На основі класифікації Н. А. Кряжевої)

Тож батькам варто обережно й уважно ставитися до своїх словесних звернень та навчитися трансформувати негативні установки у позитивні, розвиваючи в дитині віру в себе.

Трапляється, що при появі в родині другої дитини старша починає нестримно ревнувати батьків. Тепер привілеї старшої обмежуються. Вона повинна завойовувати батьківську увагу, похвалу, відстоювати свою перевагу. Коли мати з'являється де-небудь з двома дітьми, увага оточуючих буває звернена здебільшого на молодшу дитину. Ставлення матері до кожної з дітей позначається на їхніх стосунках один з одним. Мати спонукає дітей до дружби, запрошує обговорити і прийняти рішення по догляду за дітьми, наприклад задає питання: «Нагодуємо малюка або нехай плаче? Як ти думаєш, що він хоче?» Така позиція матері сприяє більшому зближенню дітей. Брати і сестри проводять разом багато часу, наслідуючи один одного, причому діти однієї статі дружать і наслідують один одного частіше, ніж діти протилежної статі. Наслідування показує, наскільки діти уважні один до одного і чи є старший зразком для молодшого. Тим не менш, двоякість почуттів у відносинах між дітьми в сім'ї зустрічається досить часто. Наприклад, багато старших дітей, хоча і відчувають по відношенню до молодших неприязні почуття, можуть об'єднатися з ними проти матері. Двоякість почуттів, неприязнь, підтримка і турбота - все це разом узяте може проявлятися в поведінці старших дітей.

Альфред Адлер вважав, що діти, які мають спільних батьків, але відрізняються за віком і статтю, розвиваються в різних умовах, навіть якщо тато і мама нікого з них не виділяють. Наприклад, вам здається, що ставлення до старшої дитині з появою на світ молодшої не змінилося. Ви приділяєте їй стільки ж уваги, скільки й раніше. Ви не позбавили її колишніх привілеїв. Чи не пред'являєте до неї нових вимог. Ви любите її нітрохи не менше, ніж до народження другої дитини. Все це - необхідні умови для гармонійного розвитку особистості сина чи доньки. Але, на жаль, цього недостатньо. Головне, щоб дитина відчувала, що батьки її люблять. Щоб не тільки ви, але і ваш малюк знав, що як і раніше потрібен мамі і татові. Батькам слід пам'ятати, що вирішальну роль грає не сама реальна ситуація в сім'ї, а те, як її сприймає дитина. З цієї точки зору негативна реакція первістка на появу нового члена сім'ї цілком зрозуміла. Адже у старшої дитини набагато більше причин для того, щоб не любити молодшу, ніж для того, щоб радіти її народженню. Ще вчора вона була головним членом сім'ї. Мама, тато, бабусі і дідусі боролися за право займатися її вихованням. Батьківська любов, турбота, іграшки - все належало тільки їй. І раптом в родині з'являється немовля, яке вимагає до себе стільки уваги, що на первістка у батьків не залишається ні часу, ні сил. Ставши старшою сестрою або старшим братом, дитина перестала бути єдиним. Не бажаючи миритися з таким станом речей, первісток може вступити з «загарбником» в боротьбу. Деякі батьки дивуються і засмучуються тим змінам, які відбуваються в поведінці старшої дитини після появи нового члена сім'ї. Їх лагідний, слухняний малюк раптом починає вередувати, вимагати, щоб тато і мама всю увагу приділяли тільки йому, а не новонародженому. Практично всі психологи і психіатри вважають, що повністю уникнути суперництва дітей в сім'ї неможливо. Адже його витоки лежать в прагненні до завоювання любові тата й мами. Самі по собі ревнощі і суперництво не так вже і погані - адже це, по суті, сигнали того, що діти здатні любити. Але справа в тому, що способів прояву своїх почуттів маленька дитина знає небагато, що зазвичай і виливається в нескінченні сварки і бійки.

Поки друга дитина ще маленька, важче зазвичай доводиться старшій. Новонароджений отримує максимум батьківської уваги, перебуваючи в ситуації «безумовної» і всепоглинаючої любові. Але проходить час, і з безпорадного немовляти він перетворюється вже на більш-менш самостійного малюка. На перше місце виходить прагнення до оволодіння навичками, досягненнями, а значить, і конкуренція з первістком. З цього моменту можна говорити про суперництво в повному розумінні цього слова.

Розвиток відносин між дітьми в деякій мірі залежить від різниці у віці між ними. Психологами була виявлена закономірність: чим менша різниця у віці малюків, тим яскравіше виявляється їх суперництво. Якщо різниця становить п'ять і більше років, то (за умови правильного формування відносин між дітьми з самого початку), їх суперництво може бути зведене до мінімуму: для старшої дитини малюк вже перестає бути конкурентом. Адже те, чого молодша тільки вчиться, у старшої виходить вже дуже добре, його часто ставлять у приклад. Молодший, у свою чергу, сприймає старшого як певний ідеал. Цікаво, що старший брат або сестра іноді є для маленького більшим авторитетом, ніж батьки. І це не дивно: адже мама і тато часто виявляються некомпетентні в деяких важливих для дітей сферах: не знають, як звуть героя популярного мультсеріалу, як дійти до нового рівня в комп'ютерній грі. Якщо ж старший і молодший відрізняються за віком на один-два роки, суперництва і конкуренції в сім'ї не уникнути: цілі у дітей дуже схожі, можливості та способи їх досягнення практично однакові. Починається зазвичай з того, що старша дитина намагається довести батькам і малюкові, що вона може бути кращою у якійсь важливій для неї сфері діяльності - малюванні, спорті тощо. Слідом за цим виникає бажання другої дитини наздогнати і обігнати першу. Відчуваючи, що молодший «наступає на п'яти», старший прагне все до нових досягнень. Таке змагання може йти по колу все життя. Конкурентні відносини часто підтримуються самими батьками. На жаль, питання суперництва між дітьми зазвичай не надто хвилює батьків. Тривоги починаються тільки тоді, коли здорова конкуренція переростає в постійні бійки, природні для дитини ревнощі перетворюється на агресивність і запальність. Саме бійки дітей непокоять батьків найбільше.

Один з найефективніших способів впоратися з цим - встановити чітко визначені межі у з'ясуванні відносин: наприклад, сперечатися можна, а битися, обмінюватися образливими словами - не можна. Дуже важливо, щоб це рішення походило цілком від дорослих, а було прийнято самими дітьми. Можна навіть організувати сімейне збори і обговорити ситуацію, разом розробити правила і закони. Взявши участь в обговоренні того чи іншого рішення, діти з більшою охотою будуть дотримуватися його. Покарання порушнику закону краще теж придумати всім разом - тоді дітям буде не так образливо його отримати, а питання несправедливості навіть не виникне (це ж їх самостійне рішення!). Адекватним покаранням може бути тимчасове припинення будь-якої гри: маленьких забіяк розсаджують в різні кімнати на стільці хвилин на п'ять. Це дасть їм можливість заспокоїтися, а потім обговорити з дорослими, що ж сталося. Припиняючи бійки в будинку, навчаючи дітей мирному вирішенню проблем, батьки тим самим допомагають їм у майбутньому створювати здорові дружні відносини і поза власної родини, з іншими людьми.

Тож для створення дружньої атмосфери в сім'ї при будь-якій зручній нагоді зайвий раз скажіть своїм дітям, що вони улюблені. Але важливо робити це правильно: не порівнювати їх між собою і не говорити, що вони улюблені однаково. Адже кожному, хочеться бути особливим і єдиним. Тому краще сказати, що «кожен з вас займає в моєму серці особливе місце: зі своїми посмішками, почуттями, навіть витівками». Дорослі повинні якомога частіше спілкуватися зі своїми дітьми. Причому, не тільки з усіма разом. Буде краще, якщо батьки знайдуть час і для розмови з кожною з них наодинці. Часто для подолання труднощів нам виявляється достатньо лише виговоритися, розповісти комусь про свої переживання. Для дитини це завдання досить важке: потрібно не тільки звернути увагу мами (або тата), потрібно ще й зуміти розповісти про свої почуття. Маленькі діти зазвичай відчувають труднощі на цьому етапі, і батьки можуть допомогти їм. Наприклад, можна сказати старшому: «Я бачу, ти дуже засмучений, що малюк взяв твої іграшки. Що ж нам з ним робити?» Дитина відчуває, що її настрій небайдужий батькам, що вони помічають все, що відбувається, що її сприймають всерйоз (адже з нею радяться, як краще вчинити з молодшою дитиною). У такій ситуації і хочеться вести себе як належить «старшому» - більш дорослому, досвідченому, дбайливому. А прагнення образити малюка або пожартувати над ним, поступово сходить нанівець.

Суперництво між дітьми іноді закінчується «поразкою» одного з них. Постійно відстаючи від «конкурента», малюк може змиритися зі своїм становищем «в тіні» і відмовитися від подальшої «боротьби». А це навряд чи допоможе розвитку його особистості та формування характеру. Такий психологічний стан найчастіше проявляється в замкнутості, різких перепадах настрою, схильності до частих хвороб.

Згадуючи в основному негативні аспекти суперництва, варто згадати про те, що воно не завжди означає бійки і ворожнечу. Суперництво може бути стимулом, поштовхом до розвитку дитини. Прагнучи заслужити любов батьків, діти будуть неодмінно конкурувати один з одним, шукати нові форми поведінки в сім'ї, розвиватися і прагнути до нових досягнень. Однак надмірна захопленість досягненнями має і зворотний бік: дитина вважає, що її люблять, цінують і приймають тільки за те, що вона досягла якихось успіхів або виконала якесь завдання. Але постійно «бути на висоті» неможливо. Навіть у дорослих бувають часом періоди спадів і невдач, а що вже говорити про малюка, який багато чого в своєму житті робить в перший раз. Якщо ж дитина постійно відчуває, що в сім'ї у неї є конкурент, який «дихає в спину» і «наступає на п'яти», то помилки сприймаються нею набагато болючіше. Щоб цього уникнути, дорослі повинні сформувати правильне ставлення до дітей: довести, що люблять їх не за досягнення й результати. Важливо показувати свою любов, і «безумовне» прийняття своїх малюків навіть тоді, коли у них щось не виходить. Як тільки старші і молодші набудуть впевненості в тому, що батьки люблять їх незалежно від перемог і поразок, змагання один з одним неодмінно буде слабшати, а з часом зникне, перетворившись на міцну дружбу.

У кожної дитини є свій особистий шлях розвитку, але поряд з індивідуальними відмінностями в дітей одного й того ж самого віку спостерігається дещо загальне, завдяки чого вони здаються схожими одне на одного. Це їхні вікові особливості.

Розвиток дитини підліткового віку характеризується цілою низкою фізичних, психічних, моральних і соціальних особливостей, що пов'язані з переходом від дитинства до дорослості. У силу цього підлітковий вік називають перехідним, пубертатним, критичним, важким. Узагалі, у віці від 10-11 до 14-15 років у розвитку дитини настає сильний підйом усієї життєдіяльності, спостерігається глибока перебудова організму і його функцій. Це період стрімкого росту дитини. Початок функціонування статевих залоз різко змінює хід усього розвитку, внаслідок чого змінюється психіка і поведінка дитини.

Емоційно – вольова сфера підлітків нестійка: вони бувають поривчастими, веселими, активними, прагнучи до цікавої діяльності, і так само можуть бути в'ялими, пасивними, схильними до усамітнення і самоаналізу. Багатьом із них властиві підвищена самокритичність в оцінці своєї зовнішності, одягу, і разом із тим - надмірна самовпевненість, схильність до критики і переоцінки звичних для оточуючих цінностей, особливо цінностей старшого покоління. Як наслідок, виникає зневажливе ставлення до батьків, учителів, прагнення позбутися їхнього впливу.Найчастіше об'єктом їхньої критики виступають учителі, але вони не жаліють і своїх батьків, хоча дуже їх люблять. Емоційна нестійкість підлітків виражається у швидкому переході почуттів з однієї крайності в іншу: легко впадають в афект, бурхливо і різко висловлюють як почуття радості, так і гніву. Особливо сильно підвищується прагнення до самостійності, адже дитина хоче продемонструвати свою дорослість (але можливості має ще дитячі).

Особливості психіки і поведінки підлітків визначаються статевою приналежністю і типом вищої нервової діяльності. Так, дівчата – підлітки порівняно з хлопцями більш ретельні, охоче виконують доручення дорослих і рідше виявляють свавілля, емоційно і чутливо ставляться до впливів, що принижують їхню гідність. У них дужче розвинене прагнення заслужити повагу оточуючих через старанність і наполегливість, легше формується почуття відповідальності за доручену справу, більш виражена потреба турбуватися про інших. Дівчата більш самокритично ставляться до своїх недоліків, намагаються приховувати їх, виявляють підвищену увагу до своєї зовнішності і хворобливо реагують на незграбність. Самоствердження хлопців, навпаки, інколи виявляється в хизуванні своїми недоліками, навмисному порушенні норм поведінки.

У зв'язку зі статевим дозріванням створюється додаткове внутрішнє навантаження на нервову та ендокринну системи організму, тому збільшення навчального навантаження досить швидко призводить до підвищеної втомлюваності і неврівноваженої поведінки. Ознаками перевтоми є негативізм, упертість, порушення дисципліни, протиставлення себе дорослим, свавілля. Для підлітка характерна більш розвинена та активна пізнавальна діяльність, побудована на власних висновках. Здатність до висновків дає можливість перейти від формування навчальних навичок у школі до вивчення окремих розділів науки. У цей період у школярів проявляються індивідуальні особливості і схильності, розкриваються таланти. Батьки повинні зрозуміти, чого прагне підліток, які шкільні предмети більш цікаві і легше засвоюються, допомогти розвинути ці здібності і зробити професійний вибір. При цьому не варто забувати про необхідність різнобічної обізнаності й освіченості, тому зусилля підлітка слід скеровувати і на засвоєння інших предметів. Зростаючу енергію підлітків варто спрямовувати на задоволення серйозних інтелектуальних інтересів, заняття мистецтвом, участь у громадському житті. Якщо школяр не може з будь – яких причин (пропуски, хвороба, нерозуміння) оволодіти предметом або окремою темою, батьки повинні разом з учителем проаналізувати причини зниження його успішності і надати допомогу. У ряді випадків батьки неправильним ставленням до оцінок відбивають у підлітка бажання вчитися, тому необхідно бути об'єктивними і не ускладнювати, а полегшувати підлітку навчання і взаємини з учителями.

У віці 13-15 років підвищується соціальна активність підлітка: відчуття власної дорослості визначає його прагнення приносити користь суспільству, створювати матеріальні цінності. Суспільно корисна праця сприяє розвитку почуття колективізму, самостійності, відповідальності й дисциплінованості.

Зростання для підлітків значущості нових референтних груп неухильно відображається на контактах з батьками. Підлітки починають більше вільного часу проводити поза сім'єю, рідше супроводжують дорослих під час відпустки, пізно лягають спати і все менше хочуть залишатися вечорами дома. Одночасно у них знижується готовність бути слухняними і слідувати вказівкам батьків. Це обумовлено тим, що в уявленнях підлітків дорослі все більше втрачають унікальні властивості, якими вони раніше володіли в очах своїх дітей. Незважаючи на зовнішні і внутрішні протиріччя, які існують в міжособистісних взаєминах між дорослими (батьками, вчителями) та підлітками, останні відчувають потребу в спілкуванні з дорослими.Підлітки, в більшості випадків, прагнуть до довірливого, нерегламентованого типу взаємовідносин з дорослими. Це створює сприятливі можливості для реалізації такої потреби спілкування як вирішення характерної для цього періоду проблеми пізнання самого себе, своїх можливостей і свого місця у житті. Переважання в реальності регламентованого типу взаємин перешкоджає розвитку потреби у спілкуванні з дорослими, що спонукає підлітків до пошуку відповідей на виникаючі питання в колі однолітків. Останні, не володіючи достатнім соціальним досвідом та необхідними знаннями, дають суперечливу або неадекватну інформацію і на свій розсуд інтерпретують будь-які факти. Особливо сприятливими бувають ситуації довірливого, нерегламентованого спілкування, коли дорослий виступає в якості друга. З ним легко проводити час, знаходити теми для розмов, а також займатися спільною діяльністю. Такий тип взаємин допомагає підлітку по-новому подивитися на світ дорослих і, завдяки йому, набути самостверджуючих позицій для власного життя. В результаті цього створюються глибокі емоційні і духовні контакти з дорослими, які підтримують підлітка в складних чи критичних життєвих ситуаціях.

Одним з позитивних досягнень, що виникають в довірливому спілкуванні, є потреба підлітка в емпатії по відношенню до дорослого, яка визначає прагнення допомогти і підтримати його, розділити з ним радість і горе. Дорослий, який здатний зрозуміти співпереживання і готовий прийняти співчутливе ставлення підлітка до себе, виступає у взаємовідносинах з ним на «рівних» правах. Емпатійний підліток завжди відчуває потребу поділитися своїми враженнями, розповісти про події свого життя, але йому буває важко зробити перший крок до інтимного спілкування. Для дорослого дуже важливо, у зв'язку з легкою вразливістю такого підлітка, обрати саме нерегламентовану форму спілкування, з метою підтримання довірливих контактів.

Будуючи відносини з підлітком, дуже важливо тримати золоту середину. Не можна заповнювати собою весь життєвий простір дитини, вимагаючи від неї звітувати з кожного приводу. Однак не слід і повністю самоусуватися з життя підлітка, взагалі не цікавлячись його життям. Дайте дитині зрозуміти, що вона не зобов'язана розповідати вам усе, що відбувається в її житті, але ви завжди її вислухаєте, якщо вона захоче чимось з вами поділитися. Насправді, підлітки і батьки не такі вже різні. Просто їм потрібно знайти в собі сили і подивитися на ситуацію очима «іншої сторони», навчитися довіряти один одному, і тоді їм вдасться разом подолати цей складний період, названий перехідним віком.

Чи давати дітям гроші, і якщо давати - то як і скільки. Це питання незмінно викликає бурхливі дискусії. З тієї миті, як дитя починає випробовувати потребу в самостійній витраті грошей, усвідомлює, що це таке, тобто, з того моменту, коли він хоче мати свої гроші, - вони мають у нього бути. Є думка, що треба оплачувати дітям хороші оцінки і домашню роботу. На перший погляд, ця ідея видається принадною, оскільки виплати стимулюють дитину краще вчитися і бути хазяйновитою, акуратною. Але людина повинна ставити перед собою цілі і прагнути їх виконання і тому вчитися. Завдання батьків тут - виробити інтерес до навчання як до такого, а не підміняти його інтересом до грошей. Краще пояснити, що люди, що живуть разом, повинні думати один про одного. Адже дорослому ніхто не оплачуватиме чищення зубів і миття посуду в своєму будинку.

Скільки ж грошей давати дитині? Сума має бути фіксованою в певний проміжок часу - адже ми готуємо дитину до того, що вона повинна навчитися самостійно приймати рішення, розпоряджатися обмеженими ресурсами. Грошей повинно бути достатньо, щоб дитина навчилася приймати самостійні рішення - купити цукерку або жуйку, наклейку або сувенір мамі. Навмисно не згадуються суми, які треба видавати дітям. Матеріальна ситуація у всіх різна, ціни в сусідніх магазинах теж в кожного свої. Уявлення про розумні витрати кожен має власне. Чим старше дитя, тим більше йому потрібно. І краще, якщо пам'ятати про це будуть батьки, не вимушуючи дитину нагадувати про свої збільшені потреби. Незалежні прибутки дитини, будь то грошовий дарунок родичів або стипендія, належать самій дитині. Ці суми ніяк не повинні позначатися на її постійних прибутках.

Послідовність не менш важлива. Неприпустимо спочатку дати дитині гроші, а потім забрати їх під слушним приводом. Або засуджувати те, як вона ними розпорядилася. Якщо витратила - значить, так вважала за потрібне. Саме для цього і були дані їй гроші. Якщо ми хочемо виховати самостійну, розумну, думаючу людину, ми не можемо позбавляти її можливості намагатися бути такою з раннього дитинства.

Датські психологи К. Девіс і Р. Тейлор у своїй популярній книзі «Діти і гроші» дають батькам рекомендації відносно видачі кишенькових грошей. Найбільш ефективна система повинна, на їх думку, відповідати деяким правилам:

· можна давати кишенькові гроші дитині з 6-7 років;

· з самого початку необхідно пояснити дитині зміст виплат і домовлятись про те, які витрати дитині будуть компенсувати;

· сума повинна бути у межах розумного і збільшуватись з віком;

· маленьким дітям гроші потрібно видавати щотижня у визначений день, а підліткам можна видавати гроші раз на місяць;

· видача кишенькових грошей не повинна ставитись у залежності від поведінки і оцінок і не повинна відмінятись як покарання;

· встановлена сума грошей не повинна збільшуватись під приводом того, що дитина вже все витратила;

· дитині потрібно дозволити витрачати свої гроші за власним вибором;

· у дитини повинні бути обов’язки у сім’ї, які вона виконує безкоштовно;

· щорічно (на день народження дитини) сума кишенькових грошей і обов’язки дитини повинні збільшуватись.

Французький дослідник Д. Лассаре вважає, що зміст виплат батьками кишенькових грошей змінюється у відповідності з віком дитини і повинен бути засобом контролю її зростаючих вимог.

Зарубіжними і вітчизняними психологами у дослідженні економічної соціалізації були визначені етапи формування ставлення до грошей у дітей. Найбільш активно включаються у всі види соціальних взаємодій діти 15-16 років, тобто підлітки. На основі досліджень особливостей економічної соціалізації цієї групи дітей можна зробити таку економіко-психологічну характеристику. Підлітки – це самостійні, «теоретично» незалежні від батьків люди, занепокоєні тільки своєю долею, де на першому місці – бажання розбагатіти, мати свою справу, добре влаштуватись. Багато хто з них ставить щастя в пряму залежність від кількості грошей.

За дослідженнями Б. Стасі в процесі соціалізації індивід поглиблює знання про гроші. Поступово у дітей змінюється уявлення про функціональне призначення грошей. Якщо в дитинстві визначальним у розумінні функції грошей є їх необхідність для численних споживацьких функцій, то підліток розуміє функції грошей вже по іншому. Для підлітка гроші – це перш за все міра його праці. Такі зміни у розумінні грошей підлітками визначаються перш за все зміною його місця в економічній реальності.

Етапи формування уявлень про гроші (за Б. Стасі)

Тож, кишенькові гроші є одним з найбільш ефективних способів економічної соціалізації людини.

Якщо ви зацікавлені, щоб ваша дитина виростала гармонійною особистістю та хочете налагодити з нею діалог взаєморозуміння, навчіться розмовляти мовою, яка властива маленькій людині. Як її визначити, як навчитися вправно нею спілкуватися, як бути вимогливими і водночас люблячими батьками? Цьому допоможе книга знаменитого автора Гері Чепмена "П'ять мов любові". Зрозумівши, якою мовою "говорить про любов" ваш малюк, ви зможете уникнути непорозуміння у спілкуванні з ним та дати йому відчуття упевненості в собі.

1. Слова схвалення

Поки діти маленькі, батьки не шкодують лагідних слів. Вони захоплюються немовлям: "Ой! Які у нас оченята (вушка, волоссячко)!"

Дитина починає повзати, батьки - в захваті. Вона вчиться ходити, тато і мама підбадьорюють її: "Ось так! Давай! Молодець!"... Дитина підросла, і чомусь похвала поступається місцем для зауважень. Дитина дорослішає, і все рідше ми хвалимо її, помічаємо тільки помилки.

Якщо її рідна мова - слова заохочення, критика їй протипоказана. Пройде двадцять років, а у неї у вухах звучатиме: "Яка ж ти товста! Ну хто на тебе подивиться?", "Дурень! Як тебе досі зі школи не вигнали?", "Такий, як ти, нічого не доб'ється у житті". Переконуючи дитину, що вона не гідна ні любові, ні поваги, ви калічите її на все життя.

2. Якісний час

Проводити з дитиною час - значить віддавати їй всю вашу увагу. Якщо вона ще мала, ви можете, сидячи на підлозі, катати з нею м'ячик. З дитиною старшого віку - грати в ляльки, в машинки, будувати замки в пісочниці. Дитина дорослішає, у неї з'являються нові інтереси. Нехай вони стануть і вашими. Їй подобається баскетбол - він повинен сподобатися і вам, грайте з нею, водіть її на матчі. Багато хто не пам'ятає, що говорили йому у дитинстві батьки, але пам'ятає, що ті робили. Якщо це рідна мова вашої дитини, і вона знає, що ви говорите на цій мові, можливо, навіть в перехідному віці їй захочеться частіше бувати з вами, а не у вуличній компанії. Якщо зараз вам шкода часу для неї, не дивуйтеся, що потім вона від вас відвернеться.

3. Подарунки

Цією мовою любові говорять всі батьки. І багато хто вважає, що вона єдина. Якщо подарунки швидко набридають дитині, якщо вона не береже їх, якщо ніколи не похвалить нову іграшку і навіть забуває сказати «спасибі» - навряд чи подарунки її рідна мова. Як бути, якщо подарунки - рідна мова вашої дитини, а ви недостатньо забезпечені? Пам'ятайте, "дорогий не подарунок, дорога увага". Для дитини саморобні іграшки іноді дорожчі магазинних.

4. Обслуговування, допомога

Про маленьку дитину потрібно дбати весь час. Без нашої допомоги вона загине. Батьки годують її, купають, сповивають, перуть і гладять повзунки. Все це вимагає багато сил. Дитина підросла - з'являються нові турботи: зібрати сніданок, відвести в школу, перевірити домашні завдання. Зазвичай діти сприймають ці клопоти, як належне. Але деякі бачать в них любов. Якщо дитина часто просить допомогти їй, допомога - її мова любові.

5. Дотики

Всі ми знаємо, як важливі для дітей дотики. Немовлята, яких часто беруть на руки, розвиваються швидше, ніж ті, які не знають ласки, стверджують лікарі. Малюків тримають на руках, заколисують, цілують, обіймають. Задовго до того, як вони дізнаються слово "любов", вони любов відчувають. Дитині хочеться ласки. З підлітком складніше. Йому може не подобається, що його цілують, як маленького, особливо якщо поруч приятелі. Якщо підліток відштовхує вас, це зовсім не означає, що дотики йому не потрібні. Якщо підліток бере вас за лікоть, намагається жартома боротися і кожен раз, коли ви проходите повз, хапає вас за ногу - значить дотики важливі йому.

Придивіться до вашої дитини. Як вона сама висловлює любов? Про що найчастіше просить? Що їй подобається? Все це допоможе вам визначити її рідну мову.

Матеріал з книги Г. Чепмена "П'ять мов любові"