Астрід Ліндгрен

До 110-річчя від дня народження Астрід Ліндгрен

(1907-2002)

книжкова мозаїка для учнів 5-6 кл.

Підготувала: Ієвлєва Н.Г.

Славетну шведську письменницю Астрід Ліндгрен називали «Андерсеном наших днів», «Чарівницею із Швеції», «Чарівницею, яка живе повсюди», адже вона була людиною дивовижною, наділеною рідкісним талантом створювати у книгах чудеса.

«Я хочу писати для тих читачів, які здатні творити дива. А дива творять діти, коли читають книжки» – так говорила Астрід Ліндгрен. Вона писала книги саме для дітей, адже в душі завжди була дитиною, вміла по-дитячому дивуватися, радіти життю, сміятися.

З ім’ям цієї письменниці пов’язана дуже цікава історія, яка відбулася насправді. Але вона сталася далеко від нас – у північній країні Швеції.

А почалося все з того, що у Стокгольмі йшов сніг... І звичайна домогосподарка на ім'я Астрід Ліндґрен послизнулася і зламала ногу. Лежати у ліжку було так нудно, що Астрід вирішила написати книгу, але не для друку. Вона писала її для своєї донечки і... ще однієї дівчинки. Тієї, якою сама була 20 років тому. І звали її не Астрід Ліндґрен, а Астрід Еріксон. Жила вона разом з батьками, братом і двома сестрами у невеликій садибі Нес і була тоді неймовірно щаслива.

Зростала Астрід серед неповторної краси шведської природи, серед чарівних замків, що здаються перлинами на смарагдових пагорбах та скелях, вкритих лісами. Дітей у родині змалку привчали до праці. Вони допомагали вести домашнє господарство: носили дорослим у поле їжу, пололи грядки, годували курей. Але був у них час і на гру та розваги. Діти із задоволенням лазили по деревах, дахах, організовували ігри, фантазували. І тому ці роки залишили по собі стільки чудових спогадів, що згодом вони стали основою для написання багатьох майбутніх книжок Астрід Ліндгрен.

У школі маленька Астрід почала багато читати і стала старанною ученицею. Особливо вона полюбляла писати твори. А одного разу якусь із робіт тринадцятирічної дівчинки було надруковано в газеті. Однокласники почали дражнити її письменницею, і тоді засмучена Астрід поклялася собі обрати будь-яку професію, тільки не цю.

Аж ось Астрід виросла. Коли їй виповнилося 18 років, у пошуках роботи дівчина вирушила до столиці Швеції – Стокгольма. І тут їй було по-справжньому погано: ні роботи, ні друзів, ні грошей. Проте доля все ж посміхнулася майбутній письменниці. Вона знайшла роботу, а незабаром вийшла заміж і стала матір'ю.

Для своїх дітей Ліндґрен вигадувала різні цікаві історії. Одного разу наполеглива донька вмовила маму відіслати рукопис з історіями про Пеппі Довгапанчоху у видавництво. Проте дива не сталося. Твір відхилили.

Та Астрід це не засмутило. Вона сміливо відправила новий твір «Брітт-Марі легшає на серці» на конкурс в інше видавництво, і він отримав там другу премію.

Так у шведській літературі з'явилося нове ім'я – Астрід Ліндґрен. А ще, через рік, це саме видавництво знову оголосило конкурс, і молода письменниця подала на нього раніше відхилений рукопис. Яке ж було для неї щастя, коли твір отримав першу премію. Це була «Пеппі Довгапанчоха». Книгу видали, вона мала величезний успіх – на сьогодні її перекладено понад 60 мовами світу, серед них і українською.

І Ліндґрен зрозуміла, яке це щастя – творити. А всі її життєві негаразди і невдачі – по суті дрібниці.

З того часу Астрід почала писати одну книгу за іншою. За своє життя вона створила понад сорок повістей і стільки ж так званих «книжок-малюнків». Це повісті з казковим сюжетом, такі як «Малюк і Карлсон, що живе на даху», «Міо, мій Міо», «Брати Лев'яче Серце», а також реалістичні твори: «Расмус-волоцюга», три повісті про Калле Блюмквіста й інші. Підраховано, якщо весь тираж книг А. Ліндгрен поставити вертикально, то висота його у 175 разів перевищуватиме Ейфелеву вежу.

Одну за одною письменниця стала отримувати премії та нагороди: орден Посмішки, медаль Нільса Хольгерсона, російську медаль ім. Льва Толстого, чілійську премію ім. Габріели Містраль, шведську премію Сельми Лаґерльоф, шведську Державну премію з літератури...

А одного дня Ліндгрен дізналася, що її нагороджено головною відзнакою казкарів – золотою медаллю Ганса Крістіана Андерсена. Це відбулося в Італії, у Флоренції. Над Палаццо-Веккьо, найрозкішнішою архітектурною спорудою країни, сяяло сонце, герольди сурмили у фанфари, Астрід раділа, неначе дитина, і, мабуть, зовсім не згадувала той день, коли у Стокгольмі йшов сніг...

Більше про життя та творчість Астрід Ліндгрен дізнавайтеся тут або тут: