Попереджувальна довідка

До 180-річчя від дня народження П.І. Чайковського

Підготувала Баканова І.В.

Ім’я геніального російського композитора Петра Ілліча Чайковського ще за життя стало відомим у всьому світі. Воно було символом музики ХІХ ст., яка в становленні та розвитку затвердилася як унікальне явище, як одна з найважливіших частин європейської культури. Неперевершена сила музики композитора – в умінні знайти й виразити своїм мистецтвом те, що споріднює мільйони, – почуття, близькі та зрозумілі багатьом.

7 травня 1840 року в родині І. Чайковського, інженера-підполковника, начальника металургійного заводу м. Воткінська Вятської губернії (Росія) народився син, якого на честь діда – українця з Полтави – назвали Петром. Хлопчик був другою дитиною в батьків, окрім нього, були ще старший брат Микола та молодші Олександра, Іполіт, Анатолій та Модест.

Петрусь ріс улюбленцем у щасливій родині. Тоді ніхто й гадки не мав, яка видатна доля чекає на цього тендітного, тихого та привітного хлопчика. Усі діти в родині змалку опановували музичні інструменти, вивчали іноземні мови. Батьки дуже любили музику, мама, Олександра Андріївна, добре грала на фортепіано та співала. Особливо подобалося це мистецтво маленькому Петрові, який уже з ранніх років волів краще грати на фортепіано, аніж бавитися з братами та сестрами.

Коли хлопчикові виповнилося 8 років, родина переїхала до Москви, згодом – до Петербурга, а через рік знову повернулася на Урал та оселилася в Алапаєвську. Батьки задовго до повноліття дітей обрали для них професії. Так, Петра в 10-літньому віці віддали на навчання до привілейованого закладу – Петербурзького училища правознавства, а в 1852 р. до столиці знову, уже назавжди, переїхала й уся родина.

Через два роки сталося страшне горе: несподівано померла мати Чайковського. Петро дуже важко пережив цю втрату, та потрібно було навчатися, а розраду він, як і раніше, знайшов у музиці. Батько не сприймав серйозно синового захоплення, однак найняв йому вчителя – Р. Крюдингера, одного з найкращих на той час педагогів Петербурга. Незважаючи на досвід, кваліфікацію й талант, учитель не розгледів у Петрові майбутнього композитора світового рівня, та все ж деякий час ці заняття тривали.

У 1859 р. П. Чайковський закінчив училище правознавства, отримав чин титулярного радника та став дрібним чиновником у Міністерстві юстиції. Але роботу не любив, і весь вільний час присвячував музиці. У 1860 р. у Петербурзі відкрилися Музичні класи при Російському музичному товаристві, згодом їх реорганізували в консерваторію, яку очолив видатний піаніст і диригент А. Рубінштейн. Що ж до юного Чайковського, то він, завдяки несподіваній підтримці батька, який побачив у синові непересічний талант і прагнення змінити життя, вступив до Музичних класів. Зустріч П. Чайковського з А. Рубінштейном, його викладачем, зіграла значну роль у житті молодого музиканта: саме вчитель побачив його величезне музичне обдарування та дав відчуття впевненості в собі. А. Рубінштейн не припиняв дивуватися не тільки здібностям хлопця, а і його надзвичайній наполегливості та працелюбності, з якими той навчався.

У 1863 р. Петро остаточно покинув службу в міністерстві й почав заробляти на життя уроками музики та акомпанементом. Юнак навчився віртуозно грати на флейті та литаврах, також цікавився театром, живописом, літературою, філософією. Музичне життя Петербурга в ті роки було досить яскравим: в оперному театрі виступали російська та італійська трупи з різноманітним репертуаром, тож П. Чайковський насолоджувався найкращими творами російської та західної музики. Улюбленими композиторами митця були В. Моцарт і М. Глінка. Опери останнього – «Іван Сусанін» та «Руслан і Людмила» – йшли тоді на петербурзькій сцені.

Під час навчання в консерваторії юнак написав перший великий симфонічний твір – увертюру «Гроза» за драмою О. Островського – та сам був її диригентом (теж уперше) на консерваторському концері. У 1865 р. Петро Чайковський завершив навчання та погодився на пропозицію А. Рубінштейна переїхати до Москви та стати викладачем музично-драматичних дисциплін у Московській консерваторії. Протягом десятиліття митець уклав підручник із гармонії, багато разів виступав у газетних публікаціях як музичний критик, але насамперед був композитором, написавши багато творів.

У московський період життя П. Чайковський потоваришував з драматургом О. Островським та артистом П. Садовським, під впливом яких звернув увагу на народну творчість. Він почав збирати народні мелодії, уклав збірку пісень та активно пропагував використання фольклору для написання симфонічної та оперної музики, вважаючи народну творчість багатим джерелом, у якому можна й потрібно шукати нові ідеї та враження. Митець був переконаний, що тогочасна російська класична музика вже невіддільна від музики народної. Такі погляди на музичне мистецтво мали й представники «Могутньої купки», тому дуже скоро П. Чайковський познайомився та зблизився з ними.

«Могутня купка» – творча співдружність російських композиторів, що склалася наприкінці 1850-х та на початку 1860-х років. До «Могутньої купки» входили п’ятеро композиторів, завдяки чому в багатьох європейських мовах вона відома як «п’ятірка». Молоді таланти вели активну просвітницьку роботу з популяризації музичного мистецтва та навіть відкрили безоплатну музичну школу.

chaikovskyi

Під час одного з музичних вечорів В. Стасов – палкий прихильник естетичних поглядів «Могутньої купки», захоплений творчістю Петра Ілліча, зауважив: «вас було п’ятеро, тепер вас шестеро». У ті роки композитор створив низку значних симфоній – «Фатум», «Ромео і Джульєтта», «Буря», струнні квартети та багато романсів, а також перші опери: «Воєвода», «Опришник», «Ундіна», «Черевички». Окрім написання музики, П. Чайковський був офіційним рецензентом газети «Русские ведомости», даючи на її сторінках відгуки на всі значні події музичного життя Москви.

З іменем П. Чайковського пов’язано 16 куточків української землі, де Петро Ілліч працював над 32 музичними творами. Це Київ, Харків, Одеса, Низи й Тростянець на Сумщині, Браїлов на Вінниччині та інші. Але найбільше часу композитор прожив у нас на Черкащині – в м. Кам’янці і с. Вербівці Кам’янського району. Уперше Чайковський приїхав у Кам’янку в 1865 р. в сім’ю своєї улюбленої сестри Олександри Іллівни, яка була одружена із сином декабриста В. Л. Давидова – Львом Васильовичем. З першого приїзду й до останніх днів життя Кам’янка стає для Петра Ілліча другим домом, де він знаходить все необхідне для своєї напруженої творчої праці. Без сумніву, цьому сприяла атмосфера дружньої щасливої сім’ї, яку створила Олександра Іллівна і яка нагадувала йому щасливе дитинство.

У Кам’янці Чайковському подобалося все. І те, що вона має славне історичне минуле, що досі живі люди, які пам’ятають про перебування тут декабристів і Пушкіна. «Я люблю в ней ее прошлое, – писав Чайковський, – она овеяна духом поэзии; образ Пушкина витает передо мной; все настраивает на поэтический лад». І, мабуть, все-таки не випадково в Кам’янці він працював над операми на сюжети пушкінських творів: «Мазепою» та «Євгенієм Онєгіним».

Часто вечорами в залі Зеленого будиночка, де стояв сімейний рояль Давидових, збиралося багато молоді. На їхнє прохання Чайковський сідав за інструмент і грав свої нові твори або імпровізував.

Щоб створити братові найбільш сприятливі умови для творчості, Олександра Іллівна з 1877 р. відвела для композитора маленький флігель, у якому нікого не поселяли навіть за відсутності Чайковського в Кам’янці. Там в одній із кімнат було поставлено піаніно, яке сестра придбала спеціально для брата. До того ж, усім було суворо заборонено турбувати Петра Ілліча в його робочі години. У цьому флігелі П. Чайковський почував себе як вдома, а в листі до брата писав: «Я знайшов у Кам’янці те відчуття миру в душі, якого марно шукав у Москві й Петербурзі».

Перебуваючи тут, він встановлював собі суворий розпорядок дня, за яким вставав дуже рано, потім здійснював коротку прогулянку, а після неї обов’язково працював не менше п’яти годин на день. Петро Ілліч любив повторювати: «Натхнення – це такий гість, який не любить приходити до лінивих». Результатом плідної творчої праці композитора стали написані в Кам’янці повністю або частково Друга і Третя симфонії, два акти балету «Лебедине озеро», опера «Орлеанська діва», Перша сюїта для симфонічного оркестру, Другий фортепіанний концерт, увертюра «1812 рік», Друга і Третя симфонічні сюїти, балет «Спляча красуня», збірник фортепіанних п’єс для дітей «Дитячий альбом» та ще близько 20 інших п’єс для фортепіано.

З юнацьких років Чайковський брав активну участь в аматорських виставах. У 80-х роках композитор і в Кам’янці створив гурток аматорів із молоді. Ними було здійснено постановку «Одруження» Гоголя та «Мізантропа» Мольєра. На ці вистави збиралося багато жителів, і не тільки Кам’янки, а й навколишніх сіл.

Життя в Кам’янці не обмежувалося для П. Чайковського спілкуванням тільки із сімейством Давидових. У композитора було тут багато знайомих серед інтелігенції містечка, серед селян, з якими він завжди знаходив спільну мову.

Композитор дуже любив бувати в Кам’янці на весіллях, ярмарках, де можна було почути багато народних пісень. Він був зачарований їх різнобарвною красою та мелодійністю. Не випадково Друга симфонія, яку композитор цілком написав у Кам’янці, буквально пронизана українськими народними мелодіями, за що й дістала назву «Української». Але найбільшою відрадою для Чайковського були прогулянки до навколишніх лісів. День без лісу, за його словами, був «не день, а нудьга».

Восени 1870 р. зять Чайковського Лев Давидов купив землю в селі Вербівці для майбутнього маєтку. Незабаром він побудував тут двоповерховий будинок із балконом і терасою, прикрасив його дерев’яним мереживом. Навколо будинку розбили алеї, посадили сад. Окрасою садиби став чудовий фонтан. Петрові Іллічу дуже подобалася навколишня природа: ставок із кладочками, запашні луки, білі чепурні хати селян у вишневих садах.

Уперше композитор приїхав у Вербівку в липні 1875 року, де весь час працював над балетом «Лебедине озеро». Останнє тривале перебування П. Чайковського у Вербівці було восени 1883 року. Композитор втішався чудовими днями й осінньою позолотою. Із сумом залишав той затишок дорогих і милих серцю Давидових. На жаль, у сучасному селі нічого не збереглося із садиби цієї родини.

В одному з будинків Кам’янки, де жив П. Чайковський, розташований літературно-меморіальний музей О. С. Пушкіна та П. І. Чайковського, а в парку імені Декабристів встановлено пам’ятник композиторові.

У 1877 році П. Чайковський одружився зі своєю колишньою ученицею А. Мілюковою, але, на жаль, подружжя через кілька місяців почало жити окремо, хоча формально шлюб так і не було розірвано. Тяжко переживаючи негаразди в особистому житті, композитор захворів, постала гостра необхідність лікування за кордоном. Але така поїздка потребувала значних коштів, яких у П. Чайковського не було. На щастя, на допомогу прийшли вірні друзі: М. Рубінштейн протягом року виплачував його консерваторську платню, а велика шанувальниця таланту Надія фон Мекк, з якою він листувався з 1876 року, але особисто не був знайомий, призначила йому щорічну грошову допомогу. Це дало можливість композиторові не тільки пройти курс лікування в Італії та Швейцарії, а й залишити роботу в консерваторії та цілком присвятити життя творчості.

Повернувшись з-за кордону в 1878 році митець поїхав не до Москви, а до улюбленої Кам’янки, де закінчив роботу над «Євгенієм Онєгіним». Цю оперу Чайковський скромно назвав «ліричними сценами», які вперше були поставлені студентами Московської консерваторії в 1879 році, а в 1884 році – у Петербурзькому та Київському оперних театрах. Дуже скоро «Євгеній Онєгін» завоював сцени майже всіх театрів країни, а ім’я Петра Чайковського стало одним із найвідоміших та найшанованіших.

Майже одночасно зі славнозвісною оперою митець написав Четверту симфонію, яка також здобула широке визнання. П. Чайковський продовжив плідну працю, створивши низку опер: «Орлеанську діву» – у дорогій серцю Кам’янці (у 1881 році її прем’єра відбулася в Петербурзі), розпочав роботу над «Мазепою», постановку якої у Москві презентували широкій публіці в 1884 році.

1880 – початок 1890 рр. – розквіт творчої зрілості митця, відомого всій Європі. У цей період П. Чайковський написав найкращі твори, які стали окрасою світового мистецтва. Серед них – П’ята і Шоста симфонії, опери «Іоланта» та «Пікова дама», балети «Спляча красуня» і «Лускунчик». У ті роки Петро Ілліч багато подорожував, довго жив у Європі, відвідав Америку. Його концерти в різних містах світу завжди проходили з надзвичайним успіхом: куди б він не приїздив, усюди на нього чекали незмінне захоплення та повага. У 1892 році П. Чайковського обрали членом-кореспондентом Паризької академії мистецтв, а в 1893 році в Англії йому присудили почесне звання доктора Кембриджського університету. За кордоном композитор написав «Італійське каприччо», «Флорентійський секстет» та безліч романсів, але, перебуваючи на чужині, митець почувався дуже самотнім та постійно хотів повернутися на Батьківщину. Стомившись від подорожей та чужих міст, повернувся до Росії та оселився біля м. Клин, винайнявши покинутий панський маєток у селі Майданово, а пізніше – у Фройлівському.

Раптова смерть митця від холери, епідемія якої ширилася Європою, стала ударом для друзів та шанувальників. У розквіті творчих сил і слави, через кілька днів після зараження, у листопаді 1893 року видатний композитор помер.

Петра Ілліча поховали в некрополі майстрів мистецтва на території Олександро-Невської лаври в Петербурзі. Витрати на похорон оплатила імператорська сім’я, члени якої були великими поціновувачами творчості П. Чайковського. Віддати останню шану талановитому музикантові й улюбленому композиторові прийшли не тільки друзі та родичі, а й тисячі мешканців міста.

Петро Чайковський навіки вписав своє ім’я в історію світового мистецтва. Залишивши величезну спадщину майже в усіх музичних жанрах, він і досі – найвиконуваніший у світі російський композитор. Колись митець виголосив: «Я желал бы всеми силами души, чтобы музыка моя распространялась, чтобы увеличивалось число людей, любящих ее, находящих в ней утешение и подпору». І його мрія здійснилася.

Підготовлено за матеріалами:

Безуглий В. Тут і досі звучить рояль Чайковського... : літ.-меморіал. музеєві Пушкіна й Чайковського, що в Кам‘янці, завтра виповнюється 75 років / В. Безуглий // Нова Доба. – 2012. – 9 лют. – С. 4.

Бондаренко Л. Чайковський і Кам'янка : наук.-попул. нарис / Лариса Бондаренко ; Кам'ян. держ. іст.-культур. заповідник ; ред. Г. М. Таран ; фото: Г. О. Юрика, В. Й. Чупака, В. В. Іванченка ; дизайн Н. О. Спичак. – Черкаси : Видавець Чабаненко Ю. А., [2019?]. – [11 с.] : іл.

Гребень І. Завершився конкурс юних музикантів : дитячий конкурс пам'яті П. Чайковського завершився у Кам'янці / І. Гребень // Нова Доба. – 2013. – 10 груд. – С. 12.

Земляна-Невмита Ю. Обітований рай для геніїв : [Кам’янка] / Ю. Земляна-Невмита // Черкаський край. – 2012. – 24 лют. – С. 6.

Калініна Н. «Лебедине озеро» / Н. Калініна // П. І. Чайковський : повість. – Київ, 1990. – С. 40-45.

Людний Ф. "Тут усе дихає музикою і поезією..." : так про музей О. С. Пушкіна і П. І. Чайковського говорять численні відвідувачі / Ф. Людний // Нова Доба. – 2012. – 22 трав. – С. 6.

Музичний талант : до 175-річчя від дня народження П.І. Чайковського // Календар знаменних і пам’ятних дат. – 2015. – № 2. – С. 74-82.

Наша гордість : спогади про П.І. Чайковського старожилів Кам’янки // П.І. Чайковський і Україна : зб. матеріалів. – Київ, 1990. – С. 175-178.

Носань С. Л. Голгофа любові : іст. худож.-док. роман / С. Носань. – Черкаси : Видавець Ю. Чабаненко, 2006. – 540 с.

Орлова Е. Даты жизни и деятельности П.И. Чайковского / Е. Орлова // Петр Ильич Чайковский. – М., 1980. – С. 243-255.

Петр Ильич Чайковский // Энциклопедия для детей. Т. 7. : Искусство: Ч. 3. Музыка. Театр. Кино. – М. : 2001. – С. 132-137.

Петро Ілліч Чайковський // Музика : історія музики, муз. абетка, муз. жанри, співи і пісні, муз. інструм., видатні музиканти, укр. музиканти / авт.-упоряд. М. Володарська, Є. Каневський ; худож.-іл. Г. Беззубова. – Харків : 2007. – С. 200-202.

Походив з українського роду Чайок : Петро Чайковський (1840-1893) // Шк. світ. – 2012. – № 15. – Музика. – 2012. – № 4. – С. 18-20.

Притула А. Це ж наші лебеді спонукали Чайковського створити балет / А. Притула // Нова Доба. – 2012. – 2 листоп. – С. 5.

Сорокер Я. Українські теми у творчій спадщині Петра Чайковського / Я. Сорокер // Черкаський край – земля Богдана і Тараса : культорологічний зб. / за ред. Б. В. Губського [та ін.]. – Київ, – 2002. – С. 460-464.