2014-2024 роки – десятиліття сталої енергетики для всіх
Підготувала Л.О. Ткач
Користуйтеся, але не зловживайте –
Таке правило мудрості.
Ні стриманість, ані надмірність не дає щастя.
Вольтер
Енергетичні ресурси довго були важливим фактором для прогресу людського суспільства, але лише недавно набули значення чинника зовнішньої політики. Енергетика представляє не тільки джерело контролю та основу безпеки як для постачальників, так і покупців, а також та інструмент зовнішньої політики, яким володіють державні діячі. Тому енергетика починає ставати новим додатком до порядку денного зовнішньої політики.
Для розвинутих країнах тривалий доступ до надійних ресурсів енергії визначає рівень політичного, економічного, і соціального, прогресу, але, з іншої сторони, визначає їх вразливість через залежність від природного газу і нафти, тобто підсилення енергетичного фактора як стратегічного ресурсу. Передбачається, що енергетична залежність може набути багато форм.
Природні ресурси володіють специфічними географічними, історичними, і навіть соціальними властивостями.
Питання економії енергії і підвищення ефективності її використання є актуальним і з екологічної точки зору, оскільки сьогодні атмосфера Землі розігрівається набагато швидше, ніж будь-коли в минулому. За даними ООН, із кінця ХІХ до початку ХХ ст. глобальна температура на земній кулі підвищилася загалом на 0,6°С. В той же час, середня швидкість підвищення глобальної температури до 1970 р. становила 0,05°С за 10 років, а останніми десятиліттями вона подвоїлась. Це зумовлено діяльністю людини: по-перше, людина підігріває атмосферу, спалюючи велику кількість вугілля, нафти, газу, по-друге, і це головне, в результаті спалювання органічного палива, а також внаслідок знищення лісів у атмосфері нагромаджується вуглекислий газ. За останні 10 років вміст вуглекислого газу в повітрі збільшився на 17%. У земній атмосфері вуглекислий газ діє як скло в теплиці чи парнику: він повільно пропускає сонячні промені до поверхні Землі, але втримує її тепло. Це спричиняє розігрівання атмосфери, відоме як парниковий ефект. За розрахунками вчених, до 2010 р. через парниковий ефект середньорічна температура на Землі може підвищитися на 5,8°С. Якщо людство не зменшить обсягу забруднень атмосфери й глобальна температура зростатиме й надалі, як це відбувається протягом останніх 20 років, то дуже швидко клімат на Землі стане теплішим, ніж будь-коли впродовж 100 тис. років. Це прискорить глобальну екологічну кризу. Поруч з цим, згідно останніх досліджень фахівців, оприлюднених на Асамблеї ООН у Нью-Йорку, Північний льодовитий океан більше не поглинає вуглекислого газу – найбільший в світі поглинач вуглеводу заповнений повністю!
В 1992 р. на екологічному самміті в Ріо-де-Жанейро 166 держав-учасниць підписали Угоду про скорочення викидів СО2 до кінця століття хоча б до рівня 1990 р. Але вже у 1995 р. Берлінська конференція з клімату показала, що цей документ був лише добрим наміром. Тоді США разом з Австралією, Канадою та Японією заблокували запропонований Союзом малих острівних держав проект резолюції про зменшення газових викидів промисловими країнами до 2005 р. на 20%. В грудні 1997 р. представники понад 150 країн зібралися в Кіото на переговори про зменшення викидів парникових газів в атмосферу. На долю США припадає 4% населення світу, а вони викидають в атмосферу 22% від загальної кількості СО2. В Кіото було прийнято компромісне рішення - до 2012 р. зменшити порівняно з 1990 р. на 5,2% викиди парникових газів в атмосферу. США погодилися з цією вимогою лише за умови запровадження механізму торгівлі квотами. Оскільки всі квоти дозволених викидів були зафіксовані на рівні 1990 р. (викиди в Україні були грандіозні), Україна, зменшивши порівняно з цим періодом обсяги емісії парникових газів на 30% за рахунок зменшення обсягів виробництва на сьогодні має змогу продавати невикористані квоти. У 1990 р. Україна викидала в атмосферу 680 млн. тонн парникових газів, тому майже 100 млн. тонн невикористаних квот стануть найбільш ходовим товаром (ціна 20-100 USD/т).
На сучасному етапі економічний розвиток кожної країни залежить від способу вирішення трьох важливих проблем: виробництва енергії, економіки та екології. Не можна допустити, щоб енергетика розвивалася за рахунок природного середовища чи поза законами економіки. Не можна допустити швидкого вичерпування запасів енергії, бо незабаром виникне загроза голоду. Найбільш раціональним способом розвитку сьогодні є екологічний, тобто принцип постійного і врівноваженого розвитку, який об’єднує всі ці залежності.
26 грудня 2012 року Генеральна Асамблея ООН прийняла резолюцію про оголошення 2014-2024 років Десятиліттям сталої енергетики для всіх, підкресливши важливість сучасних послуг у сфері екологічно сталого енергопостачання для ліквідації бідності та розвитку в цілому.
У резолюції наголошується, що на сьогоднішній день 2,6 мільярда людей у країнах, що розвиваються використовують для приготування їжі та опалення традиційні види біомаси та 1,3 мільярда людей не мають доступу до електроенергії . Але навіть у тих випадках, коли є можливість забезпечення енергопостачання, мільйони незаможних людей не в змозі його оплачувати.
У резолюції «Сприяння розширенню використання нових та відновлюваних джерел енергії» зазначається, що на даний час частка нових та відновлюваних джерел енергії в світовому енергетичному балансі все ще невелика у зв’язку з високою вартістю таких технологій.
У зв'язку з цим Асамблея рекомендувала вжити заходів щодо забезпечення економічної ефективності використання нових та відновлюваних джерел енергії шляхом більш активного надання допомоги в галузі наукових досліджень і дослідно-конструкторських розробок.
Резолюція закликає уряди до мобілізації фінансових ресурсів, до передачі технологій на взаємно вигідних умовах, нарощування потенціалу та поширення нових та існуючих екологічно безпечних технологій у країнах, що розвиваються, і країнах з перехідною економікою.
Генеральна Асамблея ООН рекомендувала урядам створювати сприятливі умови для популяризації та використання нових та відновлюваних джерел енергії та більш ефективного енергоспоживання.
На сучасному етапі розвитку світової економіки постає проблема недостатньої забезпеченості країн енергоресурсами, адже не існує жодної держави світу, яка б мала енергетичний потенціал, здатний повністю забезпечити її потреби.
Створення стійкої системи енергозабезпечення – необхідна умова стабільності економічного, політичного й індустріального суспільства. Споживання електроенергії у світі щорічно зростає. Разом із тим її виробництво та використання наносять дуже серйозну шкоду навколишньому середовищу. При спалюванні різних видів палива, таких як нафта або газ, у процесі виробництва електроенергії утворюються шкідливі речовини, які негативно впливають на довкілля. У зв’язку з цим усе більшого значення набуває проблема захисту навколишнього середовища від шкідливих викидів, розв’язанню якої сприятиме проведення у всіх сферах діяльності людини екологічно цілеспрямованої енергозберігаючої політики. Виконання такої задачі можливо при комплексному розвитку всіх напрямів енергетики, підвищенні її економічної та екологічної ефективності.
Провідними світовими виробниками енергетичних ресурсів є Близький Схід і Північна Африка (МЕНА). У цих регіонах зосереджено 65% глобальних резервів нафти, із яких видобувається 44% світового обсягу; 45% глобальних запасів газу, видобувається – 25%. На другій позиції Росія, в надрах якої зберігається 6% глобальних запасів нафти (видобувається 9% світового обсягу) і 27% запасів газу (видобувається 20%). Нафтогазові комплекси МЕНА і російська видобувна сфера потребують значних інвестицій на модернізацію: за підрахунками експертів, тільки MEНA до 2030 року потребуватиме близько 1,5 трлн. дол. США.
Зростають обсяги видобутку й споживання природного газу, який, за всіма ознаками, поступово витіснить кам’яне вугілля і 2030 року стане основним енергоносієм. Потенційні запаси природного газу, за оцінками Міжнародного енергетичного агентства (IEA), дорівнюють приблизно 280 трлн. куб. м, а за оптимістичними підрахунками – 500 трлн. куб. м. У разі використання газу в нинішніх обсягах з деяким припущенням можна гарантувати відсутність дефіциту на найближчі 200 років. Багато це чи мало? У світових масштабах, звичайно, недостатньо. Але в людських – можливо, вистачить на кілька поколінь, поки людство опанує нові енергетичні технології.
Основною опорою європейської стабільності та безпеки є енергетична складова. Енергоспоживання країн ЄС становить 17% світового обсягу, а виробництво первинних енергоресурсів – 9%. Країни ЄС імпортують у середньому 50% необхідних енергоресурсів. А деякі навіть більше, як, приміром, Німеччина – 61,4% і Австрія – 64,7%. ЄС увозить 85% нафти, 40% природного газу, 35% вугілля. Що вражає в енергетичній політиці ЄС? Передусім залежність від імпорту енергоресурсів. За підрахунками, до 2020 року залежність ЄС від імпорту нафти зросте до 90%, газу – до 65% і вугілля – до 65%. До 2030 року споживання газу може збільшитися майже наполовину – до понад 700 млрд. куб. м. Нині європейські країни забезпечують свої потреби в газі з власних ресурсів на 37%, певну частку його додають Норвегія й Алжир. Левову частку газу ЄС отримує з російських джерел – 29%, що й пояснює визначену європейську політику щодо Росії.
Привертає увагу відсутність уніфікованої енергетичної політики країн європростору у досить складному питанні, яке потребує не тільки узгодження, а й вироблення стратегії на перспективу. Вражає залежність країн ЄС від енергетичних ресурсів переважно однієї країни (Росії) і неквапливість у пошуках альтернативних джерел енергоносіїв. Зазначені чинники формують негативну кон’юнктуру європейського енергетичного ринку, призводять до непоправних перекосів в енергетичній політиці кожної окремої держави, що вносить дисбаланс у спільну енергетичну політику Європейського Союзу.
З початком нового тисячоліття в європейських країнах спостерігається поступове усвідомлення важливості проблем, пов’язаних з енергетикою, намагання виробити спільну уніфіковану політику в цій сфері й прийняти відповідні положення Зеленої книги, де викладені основні завдання на найближчу перспективу. Серед завдань Зеленої книги 2002 року: розвиток внутрішнього ринку газу й електрики; перегляд практики зберігання запасів нафти і газу; підвищення прозорості постачання енергоносіїв; забезпечення безпеки енергетичної мережі; диверсифікація джерел енергії та боротьба з потеплінням клімату; розробка плану дій з підвищення ефективності споживання енергії; прийняття Дорожньої карти ширшого використання відновлюваних енергоресурсів; схвалення стратегічного Плану енергетичних технологій; координація зовнішньої політики ЄС у галузі енергетики; розробка стратегічного Огляду енергетики ЄС (2007 рік); установлення нових пріоритетів розвитку інфраструктури енергопостачання; укладення Енергетичної угоди з Росією, угод щодо транзиту та загальної пан’європейської угоди; пошук механізму розв’язання надзвичайних ситуацій у галузі енергопостачання.
Основними джерелами електроенергії в Україні є: теплоелектростанції – 57,9%, атомні електростанції – 26,2% (частка у споживанні становить 51%), гідроелектростанції – 9,7%, блок-станції та інші джерела – 6,2%. Серед електростанцій найпотужніші: Вуглегірська – 3600 МВт, Запорізька – 3600 МВт, Криворізька – 2820 МВт, Бурштинська, Зміївська, Ладижинська, Трипільська. Найбільші атомні електростанції: Запорізька – 6000 МВт, Південноукраїнська – 3000 МВт, Рівненська – 2835 МВт, Хмельницька – 2000 МВт.
Україна має потужні газо-нафтотранспортні та електричні мережі, поєднані з мережами ЄС і СНД, що дає їй змогу брати участь у формуванні європейської енергетичної політики та спільного енергоринку, відігравати важливу роль у співпраці в енергетиці ЄС–СНД. До того ж Україна має розвинену інфраструктуру газового комплексу. Плюс до цього потужності діючих газосховищ дають можливість створити стратегічний резерв природного газу та його використання у надзвичайних ситуаціях.
Окрім переваг необхідно зазначити й недоліки в енергетичній сфері. Найнебезпечнішими з них є висока затратність української економіки. Україна не вміє заощаджувати енергію і витрачає 0,89 кг умовного палива на отримання 1 долара США, далеко випереджаючи навіть Туреччину – 0,26, Польщу – 0,34, Китай – 0,34, Білорусь – 0,50 і Росію – 0,84, не згадуємо вже розвинені країни
Розвинені країни світу, в першу чергу країни ЄС, і вже досягли значних успіхів у вирішенні проблем енергоефективності та продовжують пошук нових джерел енергозабезпечення та розробку заходів щодо енергозбереження. З огляду на ситуацію, що сьогодні складається, вирішення цих проблем буде відбуватися в умовах загальної нестабільності в світі, у тому числі і на паливно-ресурсних ринках, несприятливих прогнозів щодо подальшого зростання цін на енергоресурси та незначних іноземних інвестицій у вітчизняну економіку. Досвід розвинутих країн і власний досвід України вказує на необхідність державного регулювання процесами енергозбереження та проведення цілеспрямованої державної політики. Тільки держава шляхом виваженої, законодавчої, гнучкої цінової, тарифної та податкової політики може забезпечити дієздатність фінансового механізму енергозбереження.
З результатів розрахунків проведених на базі прогнозних даних проекту енергетичної стратегії України до 2030 року витікає, що в країні за рахунок енергозбереження до 2020 року можна досягти економії енергоносіїв загальним обсягом 470 млн. тонн умовного палива, що відповідає зменшенню витрат наїх імпорт близько 38 млрд. дол.
Протягом останніх років ми стали свідками впровадження сучасних технологій у будівництві, які сміливо можна назвати революційними. Завдяки цьому створюється можливість як нового будівництва, так і реконструкції існуючих будинків за енергоощадними технологіями відповідно до екологічних вимог. При цьому енергетична ефективність будівництва щораз більше визначається ще й коштами експлуатації.
На даний час мірою стратегії сталого розвитку є інноваційність в енергетичному секторі, зростання енергетичної ефективності народного господарства та зростання вкладу відновлювальних джерел енергії. Згідно енергетичної стратегії 20 – 20 – 20, прийнятої недавно в ЄС, передбачено 20% енергії виробляти за рахунок відновлювальних джерел енергії, на 20% скоротити викиди вуглекислого газу і ще на 20% зменшити споживання енергоресурсів. При цьому найбільший потенціал енергоощадності та емісії СО2 до 2020 року криється в будівництві (житлово-комунальному секторі). Тому будівництво з оптимізованим енергетичним потенціалом, тобто раціональним використанням енергетичних ресурсів у житлово-комунальному секторі – це один найважливіших пріоритетів державної політики України, що визначає гостру необхідність ширшого впровадження енергозберігаючих технологій у будівництві та розробки національної програми термомодернізації з врахуванням екологічних аспектів та аудиту і дозволяє разом із скороченням матеріальних і енергетичних ресурсів також суттєво зменшити забруднення навколишнього середовища.
За рахунок втілення енергетичної ефективності в будівництві та житлово-комунальному секторі досягаються найбільший економічний та екологічний ефекти порівняно з такими галузями народного господарства як промисловість та транспорт. Проекологічна раціоналізація одержання та використання енергії в будівництві передбачає збільшення коефіцієнту корисної дії наявних та впровадження новітніх енергетичних технологій, а також зростання вкладу відновлювальних джерел енергії.
З огляду на ситуацію, що сьогодні складається, вирішення проблем енергозбереження в народному господарстві буде відбуватися в умовах загальної нестабільності в світі, у тому числі і на паливно-ресурсних ринках, несприятливих прогнозів щодо подальшого зростання цін на енергоресурси та незначних іноземних інвестицій у вітчизняну економіку. Досвід розвинутих країн і власний досвід України вказує на необхідність державного регулювання процесами енергозбереження та проведення цілеспрямованої державної політики. Тільки держава шляхом виваженої, законодавчої, гнучкої цінової, тарифної та податкової політики може забезпечити дієздатність фінансового механізму енергозбереження. Ефективне використання енергоресурсів в житлово-комунальному секторі є надзвичайно важливим завданням на шляху до забезпечення соціально-економічного розвитку та енергетичної незалежності України в цілому.
Підготовлено за матеріалами:
Україна. Кабінет Міністрів. Деякі питання виконання Державної цільової економічної програми енергоефективності і розвитку сфери виробництва енергоносіїв з відновлюваних джерел енергії та альтернативних видів палива на 2010-2015 роки : постанова Кабінету Міністрів України, 25 січ. 2012 р. // Урядовий кур'єр. – 2012. – 29 лют. – С. 11.
Україна. Кабінет Міністрів. Про внесення змін до Державної цільової економічної програми енергоефективності на 2010-2015 роки : пост. від 14 лип. 2010 р. // Урядовий кур'єр. – 2010. – 18 серп. – С. 11-15.
Україна. Кабінет Міністрів. Про внесення змін до Державної цільової науково-технічної програми "Розробка і впровадження енергозберігаючих світлодіодних джерел світла та освітлювальних систем на їх основі" : постанова Кабінету Міністрів України, 21 груд. 2011 р. // Урядовий кур'єр. – 2012. – 8 лют. – Орієнтир. – № 6. – С. 9-13.
Україна. Кабінет Міністрів. Про внесення змін до Державної цільової економічної програми енергоефективності і розвитку сфери виробництва енергоносіїв з відновлювальних джерел енергії та альтернативних видів палива на 2010-2015 роки : постанова Кабінету Міністрів України, 12 верес. 2012 р. // Урядовий кур'єр. – 2012. – 7 листоп. – Орієнтир. – 2012. – № 42. – С. 11-16.
Авєршина О. Збережемо клімат : прості енергетичні рішення / О. Авєршина // Краєзнавство. Географія. Туризм (Шк. світ). – 2014. – № 5. – С. 39-43.
Давидова Г. Енергія в навколишньому світі : бесіди з учнями / Г. Давидова // Позакласний час. – 2012. – № 17-18. – С. 141-150.
Івашина А. Світовий океан - океан енергії : у ногу з часом : [спроби використання в енергетиці енергії хвиль] / А. Івашина // Географія для допитливих. – 2012. – № 10. – С. 26-31.
Івко Т. Галузева структура електроенергетики. Політика енергозбереження : 9 кл. / Т. Івко // Краєзнавство. Географія. Туризм (Шк. світ). – 2013. – № 24. – С. 12-15.
Климчук В. Енергозбереження в Україні : 9 кл. / В. Климчук // Краєзнавство. Географія. Туризм (Шкільний світ). – 2012. – № 18-19. – С. 25-27.
Кому вата, а кому тепло в хаті : що це? : [енергозберігаючі матеріали] // Професор Крейд. – 2013. – № 12. – С. 20-21.
Лаптінова Н. Альтернативна енергетика України : наук.-практ. конф. : 9 кл. / Н. Лаптінова, М. Григоренко // Краєзнавство. Географія. Туризм (Шк. світ). – 2013. – № 21. – С. 12-25.
Оліяр О. Д. У господині Електроенергії : школа виховання : обережним будь завжди / О. Д. Оліяр // Розкажіть онуку. – 2012. – № 21-22. – С. 100-102.
Степанова Т. Альтернативні види енергії в моєму селі : курс за вибором "Рідний край" : 8 кл. / Т. Степанова // Краєзнавство. Географія. Туризм (Шк. світ). – 2013. – № 22. – С. 15-18.
Хижняк О. Відновлювальні джерела енергії : урок-семінар, 9 кл. / О. Хижняк // Краєзнавство. Географія. Туризм (Шкільний світ). – 2012. – № 18-19. – С. 28-29.
Хоч і тепло, а не там : [енергозбереження] // Професор Крейд. – 2013. – № 12. – С. 6-7.
Ціж Б. Використання енергії Сонця : чудеса техніки / Б. Ціж // Колосок. – 2012. – № 5. – С. 4-9.
Чи свято, чи то канікули, а без енергії нікуди! : [про види енергії] // Професор Крейд. – 2013. – № 12. – С. 4-5.
Чуйкова Н. А. Глобальные проблемы человечества / Н. А. Чуйкова // Все для вчителя. - 2010. – № 7-9. – С. 63-65.
Шевчук Н. Творчий проект "Енергозбереження в сім'ї" : виховний захід сезону / Н. Шевчук // Позакласний час. – 2010. – № 10. – С. 4-6.
Шевчук Н. Енергозбереження. Альтернативні джерела електроенергії : 9 кл. / Н. Шевчук // Краєзнавство. Географія. Туризм (Шк. світ). – 2010. – № 45. – С. 13-18.
Шестопалов В. Майбутнє енергетичної незалежності України / В. Шестопалов, П. Гожик, О. Лукін // Краєзнавство. Географія. Туризм (Шк. світ). – 2010. – № 41-43. – С. 3-5.