Смотрич

Під п’ятдесят, а я – любити вчусь.
Як спогади в тісне кільце затиснуть,
Лечу туди, в далеку материзну,
В своє село, старіше і за Русь,
Й за півтора тисячолітній Київ,
Що знало й славу, і батіг Батиїв.

В такі літа далекі заберусь,
Де про прихід татарської навали
Дозірці-смотричі оповіщали
І від ординських жадібних очей
Ховали юнь до карстових печер.

Я бачу – як причалюють галери,
Я корчуся – від тифу і холери,
І любий муж (ще небо у зірках)
Іде від мене до Кармалюка.

Земля така пісна, суціль із глини,
Була нечасто до людей ласкава,
Та гнули і спрацьовували спини
І викупили Магдебурзьке право.

А скільки люду полягло у герці! –
Від Хмеля до землистої шинелі.
Фундамент стародавньої фортеці
І досі зарубцьований у скелі…

Село моє! Древніше від Русі!
Твої віки бринять в моїй сльозі.