Чи варто вивчати історичне минуле України? І як воно перекликається із сьогоденням? Саме ці питання стали ключовими при обговоренні книги «З голосу нашої Кліо» учнями 7 класу Шполянської ЗОШ № 5. Захід був присвячений 70-річчю (відзначатиметься 28 липня) автора книги Михайла Федотовича Слабошпицького – відомого письменника, видавця, критика, літературознавця, публіциста, громадського діяча родом зі Шполянщини. Організували обговорення працівники Шполянської районної бібліотеки для дітей.
Чи варто вивчати історичне минуле України? І як воно перекликається із сьогоденням? Саме ці питання стали ключовими при обговоренні книги «З голосу нашої Кліо» учнями 7 класу Шполянської ЗОШ № 5. Захід був присвячений 70-річчю (відзначатиметься 28 липня) автора книги Михайла Федотовича Слабошпицького – відомого письменника, видавця, критика, літературознавця, публіциста, громадського діяча родом зі Шполянщини. Організували обговорення працівники Шполянської районної бібліотеки для дітей.
«З голосу нашої Кліо» – сімейна реліквія родини Слабошпицьких. Михайло Федотович написав її для свого сина Мирослава. Батько прагнув донести читачам історію України від часів зародження держави Київської Русі і до моменту руйнації Запорізької Січі зрозумілою, простою мовою. Пишучи книгу, він зачитував розділи головному адресатові, і, якщо хлопцеві було тяжко сприйняти матеріал, то він перероблявся або відкидався.
Після появи книги на світ мільйони юних українців вивчали її як підручник. Завдяки їй, Михайло Слабошпицький став першим лауреатом літературної премії «Звук павутинки» імені В. Близнеця, започаткованої Міжнародним освітнім фондом ім. Ярослава Мудрого для відзначення найпомітніших у літературному процесі, справді художньо повнокровних книг, адресованих юним читачам.
Не залишила вона байдужими й читачів бібліотеки, дехто з яких протягом заходу відкрив для себе ім’я Михайла Слабошпицького. Діти ознайомилися з творчим і життєвим шляхом видатного земляка, обговорювали, аналізували позитивні й негативні історичні постаті, події й факти, представлені в книзі. Фантазували, в яку історичну епоху вони бажали б потрапити, якби винайшли машину часу. Диспутували, що могло б статися з нашим народом, з усією Україною, якби не було Запорізької Січі.
Наприкінці дискусії учні дійшли висновку, що історію варто вивчати й знати для того, щоб не припускатися помилок минулого, не допускати повторення трагічних подій у майбутньому. Адже історія – це не прах, не далеке минуле. Це – біографія народу і, водночас, його душа. Бо душі без пам’яті не буває.