Цікаве в періодиці (1-4 кл.)

     Колюча правда про їжака // Стежка. – 2014. – № 17. – С. 8-9.

    Ви, певно, здивуєтесь, довідавшись про те, що їжаки ніколи не нахромлюють собі на голочки яблука, груші та гриби, як пишуть про це в казках та показують в мультиках. А все тому, що їжакові колючки подібні до людського волосся. Погодьтеся, чіпляти на волосинки важкі фрукти – неприємно та боляче.

     Справжні їжаки, на відміну від казкових, ніколи не роблять запаси на зиму. А ще вони зовсім не родичі з дикобразами, бо їжаки – комахоїдні, а дикобрази – гризуни, як миші чи щурі.

     Хочете дізнатися про них більше, тоді прочитайте цю статтю.

     Музей морозива // Барвінок. – 2014. – № 9. – С. 13.

   Поласувати різними сортами холодної смакоти запрошує музей морозива в італійському місті Анцола-Делл’емілія.

    Із цієї статті ви дізнаєтесь про історію появи морозива, зокрема, про те, що привіз його рецепт із Китаю італійський мандрівник Марко Поло, а другий італієць Вітторіо Маркьонні – запатентував виробництво ріжка для нього.

     Пряниковий будиночок // Барвінок. – 2014. – № 9. – С. 13.

     Дзеркало було таємницею // Барвінок. – 2014. – № 9. – С. 27.

    Історія виготовлення дзеркал сягає сивої давнини. Їх виготовляли із срібла, міді або бронзи. Поверхню самого дзеркала довго шліфували. Але з часом вона тьмяніла, втрачала блиск та здатність до якісного віддзеркалення. Пізніше навчилися робити дзеркала зі скла, наносячи на тильну сторону скляної пластинки тонкий шар срібла, золота або олова.

     Понад три століття тому найбільшу популярність мали знамениті венеціанські дзеркала. Таємницю їх виготовлення ретельно оберігали. Той, хто розкривав її, за законом мав бути страчений. Венеціанський секрет дуже непокоїв Францію, і в 17 столітті французький міністр фінансів Кольбер переманив до Парижа кількох людей, які за великі гроші, мали розкрити таємницю виготовлення дзеркала.

     Про детективні історії, пов’язані з цією подією, та про виготовлення сучасних дзеркал ви дізнаєтеся, прочитавши цю статтю.

     Ламантини // Яблунька. – 2014. – № 4. – С. 24-25.

     Цих фантастичних морських істот різні народи називали по-різному: сиренами, русалками, морськими дівами, наядами. А які ж реальні істоти стали прообразами міфічних русалок, морських дів? Вчені відповіли на це питання, давши назву «сиренові» ряду водяних ссавців, до яких належать і ламантини.

     Живуть вони у тропіках,на мілководних ділянках біля берегів моря, в затоках або гирлах річок, а коли ті розливаються – заходять в озера й заболочені місця. У густих заростях морських і прісноводних рослин тварини пасуться. Як і всі мешканцітропіків, ламантини потребують сталої високої температури і не переносять холоду.

     У родині ламантинів три види: американський, африканський і амазонський. Розміри тіла ламантинів – до 4 м завдовжки і масою до 400 кг. Тіло веретеноподібне, вкрите товстою шкірою. Передні кінцівки – це невеликі плавці, які правлять тварині під час плавання за кермо. Задніх ніг у них немає, вони зрослися в довгий хвіст. Ламантини можуть пересуватися по дну, тримаючи плавцями їжу та запихаючи її до рота.

     Про інші цікаві факти із життя цих тварин ви дізнаєтесь, прочитавши цю статтю.