4

    Помітивши в петербуржців інтерес до всього українського, Микола Гоголь вирішує поставити на великій сцені комедії батька, починає збирати матеріали для задуманих ним українських повістей, які були незабаром написані під псевдонімом Рудий Панько й отримали велику популярність. Це була славнозвісна збірка оповідань «Вечори на хуторі поблизу Диканьки», яка зробила Миколу Гоголя всесвітньо відомим письменником. Тоді його талант оцінили Василь Жуковський, Антон Дельвіг та Петро Плетньов, який поставився до долі молодого митця з істинною батьківською дбайливістю: допоміг отримати йому місце вчителя історії в Патріотичному інституті, де сам був інспектором, та рекомендував його уроки знаті. Він же познайомив та здружив Миколу Гоголя з Олександром Пушкіним. Знайомство М. Гоголя з його кумиром відбулося 20 травня 1831 року. Згодом Олександр Сергійович подарує Миколі Васильовичу два сюжети, на основі яких той напише свої найвідоміші твори – «Ревізор» та «Мертві душі». М. Гоголь до кінця життя вважав себе учнем та послідовником великого російського письменника.

    Характер творчості письменника багато в чому визначили також його дитячі враження від українських пісень. Саме народні пісні, в яких, на думку Миколи Васильовича, поєднується «самая яркая и верная живопись, и самая звонкая звучность слов», допомогли вивчити історію України, яка так його захоплювала. У 1831 році він уклав об’ємний збірник фольклорних матеріалів (відомо більше 600 українських народних пісень у його записах).

    У 1832 році М. Гоголь, вперше після закінчення гімназії в Ніжині, відвідав рідний край. Проте додому повернувся вже зовсім інший Микола Гоголь, в ньому дуже мало залишилось від щасливого й сповненого світлих мрій юнака, яким він три роки тому виїхав із села. Недовго погостювавши вдома, Микола Васильович повернувся в Петербург, де почав працювати викладачем на кафедрі історії в Петербурзькому університеті. В цей час у його голові визрівала нова ідея – створити комедію, зміст якої був би взятий із реального життя. Замість того, щоб зосередити свою увагу на складанні лекцій, він усією душею віддався улюбленій творчій роботі і створив п’єсу «Ревізор». Результат виявився такий, якого й слід було очікувати: художні твори М. Гоголя демонстрували його талант, а от університетські лекції були млявими та несерйозними. Слухачі зовсім втратили повагу до викладача, та, якщо і заглядали в його аудиторію, то лише задля того, «щоб потішитися його казковою мовою». Одночасно були офіційно підвищені вимоги до представників університетської науки, тому М. Гоголю нічого більше не залишалось, як визнати свій повний провал та звільнитися.

    9 квітня 1936 року в Олександрівському театрі відбулась прем’єра п’єси «Ревізор». На сцену Микола Васильович дивився не як автор пересічної театральної п’єси, повний тріумф якого полягає в привітному прийомі та оплесках публіки. Він спостерігав із прихованим страхом і глибокою скорботою за долею свого твору, в який уклав всю душу, свої найкращі та найблагородніші прагнення. П’єсу розкритикували, а тоді почались різні ускладнення під час подальших її постановок.