8

ЖУРКА

З великою теплотою Сергій Лукович розповідає про добрі справи, які вершать рибалки. Вони не залишають у біді ні людей, ні птахів… Ось яка історія трапилась одного разу в придніпровському селі.

Збиралися лелеки у вирій. Кружляли гуртом високо-високо в небі над лугами – прощалися, а вночі відлетіли. Приїхали рибалки на роботу, а за каналом у лузі сумно біліє на горбику одинокий лелека: лежить і жалісно підвів голову у порожнє небе – ніщо йому не миле. Дядько Микола підійшов ближче, а бусол і не тікає, тільки ввібрав голову в плечі. Подивився дядько, а у лелеки нога перебита і крило пошкоджене. Повезли птаха до ветлікаря. Той зробив операцію, і птах приїхав назад без ноги і з підв’язаним крилом. Ногу неможливо було врятувати: у двох місцях шротом перебита.

Назвали птаха Журкою. Дядько Микола забрав лелеку додому. Поселив його у хлівчику. А тітка Катерина згодом ще й гусака до нього підселила. І зажили птахи мирно та дружно. Ось уже третю зиму разом перезимували. А прийде літо, заберуть лелеку на рибостан, – гусак сумує за другом. Перші дні так і не їсть, і не п’є. Пожурить дядько Микола лелеку: “Ти б друга провідав”. А той ніби і розуміє людську мову. Прилетить надвечір, походить з гусаком у березі біля копанки. Бусол на одній нозі стрибає, а гусак перевальцем навколо нього щось гелготить. Жителі з усього кутка збираються подивитися на них. А коли Журка полетить, тітка Катерина гукає: “Антоне, додому!” – і гусак дибає через город до хлівця…