Довідкове бюро

Довідкове бюро
Юхим Степанович Кримський
 
    Юхим Степанович Кримський (1838-1915) – педагог, видавець. Народився в білоруському місті Мстиславі. Свою службову кар'єру розпочав у Володимирі-Волинському – служив на пошті, потім працював учителем історії та географії. Тут він одружився з Аглаєю Матвіївною із збіднілої польської родини Сидоровичів, дочекався поповнення сім'ї. У 1872 році в Москві вийшов написаний ним  «Учебник географии. Курс двухклассных городских училищ. Составитель – штатский смотритель географии Е. Кримский». За гонорар купив хату і домігся собі посади вчителя в м. Звенигородка ( тепер Черкаської області).  Продовжував видавати підручники. У 1874 році в друкарні братів Салаєвих була опублікована книга «Арифметические задачи в карточках». У 1877 році – «Способ преподавания арифметики в народных, приходских училищах и подготовительных классах». Наступного року – «Русская азбука».
Успішне видання і перевидання підручників наштовхнуло Ю. Кримського на думку: чому б самому не облаштувати друкарню? І в  1882 році була заснована в Звенигородці друкарня, оснащена на той час найкращим обладнанням.
    Згодом  Юхим Степанович видає «Французьку азбуку для росіян» та  фундаментальну книгу «Повний провінційний календар-альманах на десять років», де були вміщені, крім його досліджень і порад в галузі науки хліборобства, твори О.С. Пушкіна, М.Ю. Лермонтова, М.І. Некрасова.
Особливої популярності у Звенигородці набули публіцистичні «метелики» накладом до 30 примірників і обсягом до 35 сторінок. Не називаючи конкретних прізвищ, у них Юхим Кримський нещадно висміював звенигородських хабарників, бюрократів, здирників, шахраїв. Були досить влучні заголовки: «Щоденник провінційного ледаря», «Записки провінційного шалапая», «Хроніка провінційного життя».  Вони були такими дошкульними, що секретар міської думи Іордан Ганський, за походженням дворянин, за освітою – жодного класу, хоча мав цілий набір куплених атестатів і дипломів, за родом діяльності – здирник, не стерпів дошкульної критики і подав у суд за наклеп. Хід судового процесу у Звенигородці привернув увагу громадськості всієї Росії. Про нього писали в Петербурзі та Москві, Києві та Одесі. Зал був переповнений.   Мешканці Звенигородки та довколишніх сіл приходили сюди, як на виставу. І часом, коли зачитували уривки із «пасквіля», вибухали неймовірним реготом. Юхим Степанович виграв процес. Опісля матеріали суду він видав окремою брошурою накладом у 35 примірників. Вони негайно були розкуплені, – з десяток років розмножувалися шляхом переписування.
    Майже двадцять літ Юхим Степанович Кримський утримував друкарню. Спочатку вона була єдиною в місті. Мала багато замовлень. До речі, всі замовлення виконувались надзвичайно швидко – два-три дні при високій якості. Згодом у Звенигородці відкрилося ще дві друкарні – Затуловського і Беляновського. І хоча заклад Кримського був поза конкуренцією – все ж з часом справи почали гіршати. Невдовзі Юхим Степанович продав друкарню, і його син Агатангел змушений був друкувати збірки своїх творів у інших видавців. Зокрема, «Пальмове гілля» вийшло в 1903 році у друкарні Шпигеля.
    Крім друкарні, Ю. Кримський започаткував у Звенигородці ще одну надзвичайно цікаву справу – ним була відкрита перша в містечку публічна приватна бібліотека. Взимку 1889 року вона нараховувала 2016 томів. А на початку нового століття Юхим Кримський передав своє зібрання книг у дарунок місту. Вибір книг у його бібліотеці був надзвичайно широким. Так, із російської літератури книгозбірня мала шеститомник Олександра Пушкіна, п’ятитомник Миколи Гоголя, восьмитомник Івана Тургенєва, чотирнадцятитомник Михайла Салтикова-Щедріна.
    Розділ зарубіжної літератури розпочинався з творів Гомера і закінчувався Гі де Мопасаном. Незважаючи на заборону царського уряду на розповсюдження української книги, в книгозбірні Ю. Кримського широко були представлені твори Івана Котляревського, Тараса Шевченка, Степана Руданського, Євгена Гребінки, Михайла Коцюбинського. Окремо існував відділ української народної пісні і української класичної музики. У відділі науки знаходилися праці Іллі Мечникова, Генрі Бокля і Томаса Мора.
    У 1997 році, завдяки чисельним зверненням громадськості до органів державної влади, постановою Кабінету Міністрів України Звенигородській центральній районній бібліотеці присвоєно ім’я Юхима Степановича Кримського.
 
 

Колегія Павла Галагана
 
У 1870 році за ініціативою і на гроші громадського діяча Г.П. Галагана на пам'ять про єдиного сина Павла у Києві був заснований приватний учбовий заклад – колегія. У ній здобували освіту юнаки всіх соціальних станів православного або греко-уніатського віросповідання, які закінчили чотири класи гімназії та досягли віку Павла Ґалаґана, тобто 16 років. Безпосередній науковий нагляд за колегією здійснював Київський університет
Григорій Павлович Ґалаґан створив належні матеріальні умови для здобуття юнаками високого рівня освіти та їхнього виховання. Цьому також сприяли статут, який надавав колегії широкі можливості для запровадження нових методів і прийомів навчання, та зразкова постановка навчально-виховної роботи.
При учбовому закладі було створено природознавчий музей, фізичні лабораторії, бібліотеку, основу якої становили 4339 томів із зібрання історика Н. Маркевича, що включали стародруки й рідкісні видання. Працювали лікарня, їдальня,  діяв спортивний зал.
Колегія Павла Ґалаґана вирізнялася з-поміж інших навчальних закладів пануванням народних традицій і родинною атмосферою. Між викладачами й вихованцями були дружні і приязні стосунки.
З 1890 по 1893 рік директором колегії був російський поет, драматург і критик І.Ф. Анненський .
Навчання в Колегії Павла Ґалаґана спрямовувалося на вивчення гуманітарних дисциплін, зокрема, російської словесності, грецької, латинської, французької й німецької мов, російської історії, історії середніх віків, Стародавнього світу, церкви, живопису, теорії та історії музики, Закону Божого тощо.
В Колегії працювали академіки живопису М. К. Пимоненко і М. І. Мурашко. У 1886 році в каплиці при колегії І.Я. Франко вінчався з О. Хоружинською (сестрою дружини директора Колегії).
У різний час тут вчилися: академіки В. Липський і А.А. Богомолець, філолог, український етногораф А.С. Чужбинський  та інші.
Колегія Павла Ґалаґана формувала цвіт української нації, її інтелектуальну основу, еліту українського народу.
 
 
Краєзнавчу розвідку підготувала Л.О. Ткач