26

 

 

– Ще б пак! То вся увага була одному йому – Топтунцеві, а тут раптом суперник з'явився.

– Ви з мамою підете на роботу, а я їх розбороняю, мирю. Наллю в мисочку молока, посаджу по боках і вчу бути подільчивими, мирно хлебтати.

– Ти вчора рано заснув, – сказав татко, – а ми з мамою ще довгенько сиділи на ґанку. Раптом чуємо, як Топтунець і Шипунець уляглися на травичці за трояндовим кущем і розмовляють:

«Добре у вашій сім'ї жити, – тішиться Шипунець, – щоранку тепленького молока порівну наливають і тобі, й мені. Хлібця вкришать. Ми п'ємо, і Кирилко з татом снідають молочком. А в обід борщику, кашки всиплять. На вечерю картопелька, і рибки смаженої частенько перепадає. Добре. Всі тебе люблять, слова лихого непочуєш... А як ніжать, як гладять голівку й спинку, коли беруть на руки – хоч Кирилко, хоч його мама, хоч тато. Та ще й примовляють: «Котики ви наші гарнесенькі!» Муркочеш від задоволення, аж спатки хочеться.

– У мене господарі славні, – одказує Топтунець, – уважні. Мені пощастило в житті, а тепер, вважай, і тобі. Не те, що мої колишні хазяї. Прошу було їсти, то вони як гаркнуть: «Що воно ця здохляка під ногами плутається!» І так носаком загилять, що лечу від ґанку аж через тин на вулицю. Були б доконали, якби до вас не втік. А  Кирилко який добрий хлопчик! Гостинний.