13

 

                                  Ласун

 

Одного разу Оленка з мамою і татком  пішли в похід. Поставили намет. 

Заснули...

Коли це серед ночі Оленчиного татка щось штирк у ногу, штирк... Він розкліпив  очі. Ніде  нікого, але щось метушиться в кутку намету. Татко нечутно підвівся. Ага-а! Це братик-їжачок забрався  до них і чимось хрумкає. Татко побачив, що їжачок делікатно чмихнув і дрібцем почалапав до  виходу. А в ротику щось несе. Дістався до брезентового поріжка намету й випустив за нього цукерку!.. Аж там, де не візьмися, другий їжачок – хав цукерку! – і  покотився, ніби клубочок у кущі.

А гість Оленки знову у куток намету: другу ходку робить. Прислухався, чи ніхто з господарів не прокинувся. Татко завмер, а тоді зненацька ввімкнув ліхтарик. Іжачок застиг, а тоді круть назад, але татко ногою перегородив шлях. Іжачок вмить згорнувся у клубочок. Татко розбудив Оленку і каже: “Дивись, я злодія спіймав!”

Оленка каже: “Та він, мабуть, дуже голодний”.

– Ну гаразд, гаразд, вибачимо йому в такому випадку, – каже таткоі і звертається до їжачка. – А товариш у тебе ненадійний. Лишив друга в біді, а сам мерщій навтьоки!

Переконавшися, нарешті, що його залишили в спокої, їжачок поволеньки висунув гостренького мокрого носика, нюхнув, засопів... А тоді – ступ, ступ, обережно, боязко а далі – припустив бігцем і в кущі!..

Багато поетів присвятили свої вірші їжачкам.

 Ось деякі з них.