5

    Казкова повість «Міо, мій Міо», яка вперше була опублікована в 1954 р., починається досить буденно. Дев’ятирічний Буссе живе у названих батьків, які хоч і взяли його з притулку, та не мали до хлопця батьківських почуттів. Шукати любові й тепла малий намагається в дружбі й усе одно залишається самотнім. Та одного разу, коли він сидів у парку і мріяв про справжню родину, з Буссе почали відбуватися загадкові й незрозумілі речі. До його рук випадково потрапляє чарівне золоте яблуко, та й ще дивним чином Буссе вдається звільнити таємничого духа, якого ув’язнили в пляшці. Життя хлопчика з цього часу враз змінюється. Чарівний дух переносить Буссе в Країну Далеку. Там уже багато років король шукає свого сина. Хто б знав, що цим сином насправді є маленький Буссе і справжнє ім’я його – Міо. Тепер Буссе – справжнісінький принц!

    Але не все так добре в Країні Далекій, як здається на перший погляд. Тут живе злий чарівник – лицар на ім’я Като, який своєю ненавистю до всіх випалює прекрасну землю й викрадає дітей з навколишніх сіл. Серед людей ходять чутки, що саме Міо, незважаючи на свій юний вік, битиметься з Като і переможе його.

    Тож, на юного принца попереду чекає багато загадкових подій, знайомство з новими друзями й підступними ворогами, моторошні і, водночас, цікаві пригоди у Мертвому Лісі… А ще, у Міо з’являється найкращий у світі кінь – білосніжний красень із золотою гривою.

 

    Переглянути художній фільм за книгою А. Ліндгрен «Міо, мій Міо» можна тут:

 

    Однією із найзахопливіших книжок Астрід Ліндгрен стала весела пригодницька повість «Пригоди Еміля із Льонеберги», яка вийшла в світ у 1963 р.

    У невеличкому шведському селі Катхульт живе Еміль – п’ятирічний білявий хлопчик з великими блакитними очима, на рідкість самостійний і непосидючий. Хоч на вигляд він, як справжнє янголя, та його витівок боїться усеньке село, а рідні не мають ані хвилини спокою. Хлопчик постійно потрапляє в якусь халепу. То вдягнув на голову супницю і не міг з неї вивільнитися, то поклав у торбинку пані Петрел пацюка, то вилив на голову татові цілу миску тіста або ледь не влаштував пожежу у містечку Вімерб’ю. Але всі Емілеві витівки – не злі. Усе, що стається з бешкетником – з добрих намірів, через дитячу допитливість, або, якось так, випадково. Адже Еміль вважає, що в світі стільки всього цікавого, і так хочеться все випробувати!

    Насправді ж, наш герой має добре серце, готовий завжди прийти на допомогу і навіть одного разу рятує від смерті наймита Альфреда.

    Читачі дізнаються про пригоди Еміля із записів його матері, яка веде щоденник. І дуже часто, після розповіді про чергову витіку, авторка нагадує, що, зрештою, з Еміля виріс чудовий хлопець, «голова громадської ради і найпристойніший юнак». Але поки що мама Еміля хвилюється через синові бешкети, побоюючись, що то з нього вийде в майбутньому. Часто сторінки її записника виглядають так, ніби над ними хтось плакав, та жінка не припиняє вірити в свого невгамовного сина.

    Астрід Ліндгрен колись сама зізналася, що Еміль – найулюбленіший її персонаж, і писати про нього було дуже цікаво.

 

    У 1981 р. світ побачила нова казкова повість Астрід Ліндгрен «Роня, дочка розбійника». Ця книга настільки відрізнялася від попередніх творів шведської письменниці, що, здавалося, їх не міг написати один і той самий автор.

    З перших рядків повісті Астрід Ліндгрен занурює своїх читачів у захопливий, невідомий світ, у якому ніщо неможливо впізнати, де все викликає тільки подив, де все незвичайне, таємниче, дивне…

    Не квартира, не сад, не хутір, а розбійницький палац на неприступній величезній горі, а в ньому, у кам’яній залі, сидить наймогутніший розбійницький отаман усіх лісів і гір із своїми дванадцятьма розбійниками. За цим палацом розкинувся таємничий і зловісний ліс, який населяють безліч казкових істот: сірі гноми, тролі, підземні духи, які заманюють людей своїм чарівно-прекрасним співом у небезпечне царство, злобні друди, які прилітають з гірських вершин, щоб устромити свої гострі пазурі в нещасну жертву…

    Тієї ночі, коли в отамана Матіса народилася донька Роня, в горах шаленіла буря й небо пронизували блискавиці. Ця стихія була настільки сильною, що старий розбійницький палац не витримав і розколовся навпіл зверху донизу. Але Роня не стала від цього якоюсь незвичайною дівчинкою. Вона, навпаки, була звичайнісінькою дитиною. Підрісши, Роня стала відчайдушною та сміливою, а грізний батько пробачав їй усі пустощі й пишався волелюбною вдачею доньки.

    Та одного разу Роня зірвалася зі скелі й мало не замерзла в снігу. На допомогу їй прийшов Бірк, син заклятого Матісового ворога. Ватажок розбійників суворо заборонив Роні дружити з цим хлопцем. Але свободолюбива дівчина вирішила все сама. Діти  тікають до таємничого лісу. Попереду на них чекає безліч пригод і випробувань, та все одно, Роня й Бірк залишаються вірними один одному.

    Такі вони, добрі, світлі книги Астрід Ліндгрен – «Чарівниці зі Швеції». В них безліч чудернацьких історій, цікавих і фантастичних пригод, колоритних героїв. Звернувшись до цих творів, ви зануритеся в яскравий і незвичайний світ дитинства, де завжди відчуваєш себе радісно й безтурботно, де добро завжди перемагає зло. А ще, ці книги насичені почуттям особливого гумору – вони не тільки веселі, але й, водночас, примушують замислюватися над дійсністю дітей та дорослих. Недарма, твори Астрід Ліндгрен – один із найвизначніших внесків у світову культуру ХХ століття, вони перевірені часом і стали справжніми бестселерами.