3

      Михайло Слабошпицький. Чи чули ви про такого?  Якщо ні – читайте про нього ТУТ

      Спочатку Михайло Федотович писав для своїх дітей, коли вони були геть маленькими. Сини і дочка із захопленням слухали татові оповідки. Потім він зібрав усе написане і видав кілька збірок для дітей.

Давайте заглянемо в одну із них. 

     Називається вона «Озеро Олдан».  До цієї книжки увійшла повість  і кілька оповідань.  В той  час, коли Михайло Федотович писав цю збірку,  ще не було мобільних телефонів, Інтернету, планшетів. Міські діти, які приїздили до своїх родичів у село,  гралися зі своїми ровесниками на лузі, допомагали по господарству, читали книжки, слухали розповіді старших, як от у повісті  «Літо, повне скарбів».  За назвою повісті ви, мабуть, здогадалися, що йдеться у ній про пошуки скарбів.  Маленький Славко відпочиває  в дідуся й бабусі. Та хіба ж тут відпочинеш! Дорослі такі цікаві історії розповідають – не відірвешся. Наприклад, про те, що з неба падають зірки. Куди ж вони падають, і з чого ж ті зірки зроблені?

 «От виростеш і прочитаєш про те в книжках, тоді знатимеш усе»– каже дідусь. 

  

    Славкові нетерпеливиться. Хіба ж можна стільки чекати: поки виросте, поки прочитає... Може, на той час уже й зірки перестануть падати. Де ж їх стільки набереться?  І Славко вирішує намалювати карту, позначати на ній всі місця, на які падають зірки. Десь же вони лежать, і хтось же їх знаходить. Піде й він на пошуки.

    А як знайде хоч одну – повезе в місто й усім покаже. А його, може, навіть по телевізору покажуть і попрохають розповісти, як йому вдалося знайти зірку. Славко взяв зошит, намалював карту, позначив на ній ліс, річку, баштан, поле і дідусеву хату. Вечорами спостерігатиме, куди падають зірки, і робитиме позначки на карті. Головне — бути пильним і не прогавити тих зірок, які падають найближче. І нікуди вони вже не дінуться – знайде.

   Чи вдалося Славкові їх знайти, ви дізнаєтеся, прочитавши цю повість.

    Познайомимося ще із двома хлопчиками з оповідання «Озеро Олдан».

     Якось восени Олег і Данилко після уроків не пішли одразу додому, а гуляли біля школи, що стоїть майже на околиці міста.

Через дорогу жовтіло скошене поле, а далі – ген за виднокраєм, бовванів ліс. Він притягував до себе і ніби кликав: «А йдіть-но сюди!».

   Хлопчики жваво побігли по скошеній стерні і незабаром опинилися біля лісу. 

  Довго мандрували поміж віковими деревами, потомилися і вирішили, що пора вже й додому повертатися. І не помітили, як вийшли раптом до лісового озера. Воно лежало в улоговині на галявині, оточеній  з усіх сторін деревами.  З трьох боків береги озера поросли густим очеретом, а з одного боку берег був  пологим, піщаним, без жодної очеретини. Діти так зраділи озерові, що навіть забули про втому.

«Слухай, Дан,  – сказав Олег. – Треба ж нам назвати озеро – не може воно бути безіменним!».  І хлопчики придумати назву, в якій говорилося про їхню дружбу – Олдан.

    А ви вже здогадалися, що означає ця назва? Якщо ні, то  прочитайте оповідання  і здогадаєтеся.

У Михайла Слабошпицького багато цікавих книг, в яких розповідається про те, як живуть і чим займаються ваші ровесники.

Твори Михайла Слабошпицького для дітей