Новини

Опубліковано: 06 лютого 2015

У кожної дитини є свій особистий шлях розвитку, але поряд з індивідуальними відмінностями в дітей одного й того ж самого віку спостерігається дещо загальне, завдяки чого вони здаються схожими одне на одного. Це їхні вікові особливості.

Розвиток дитини підліткового віку характеризується цілою низкою фізичних, психічних, моральних і соціальних особливостей, що пов'язані з переходом від дитинства до дорослості. У силу цього підлітковий вік називають перехідним, пубертатним, критичним, важким. Узагалі, у віці від 10-11 до 14-15 років у розвитку дитини настає сильний підйом усієї життєдіяльності, спостерігається глибока перебудова організму і його функцій. Це період стрімкого росту дитини. Початок функціонування статевих залоз різко змінює хід усього розвитку, внаслідок чого змінюється психіка і поведінка дитини.

Емоційно – вольова сфера підлітків нестійка: вони бувають поривчастими, веселими, активними, прагнучи до цікавої діяльності, і так само можуть бути в'ялими, пасивними, схильними до усамітнення і самоаналізу. Багатьом із них властиві підвищена самокритичність в оцінці своєї зовнішності, одягу, і разом із тим - надмірна самовпевненість, схильність до критики і переоцінки звичних для оточуючих цінностей, особливо цінностей старшого покоління. Як наслідок, виникає зневажливе ставлення до батьків, учителів, прагнення позбутися їхнього впливу.Найчастіше об'єктом їхньої критики виступають учителі, але вони не жаліють і своїх батьків, хоча дуже їх люблять. Емоційна нестійкість підлітків виражається у швидкому переході почуттів з однієї крайності в іншу: легко впадають в афект, бурхливо і різко висловлюють як почуття радості, так і гніву. Особливо сильно підвищується прагнення до самостійності, адже дитина хоче продемонструвати свою дорослість (але можливості має ще дитячі).

Особливості психіки і поведінки підлітків визначаються статевою приналежністю і типом вищої нервової діяльності. Так, дівчата – підлітки порівняно з хлопцями більш ретельні, охоче виконують доручення дорослих і рідше виявляють свавілля, емоційно і чутливо ставляться до впливів, що принижують їхню гідність. У них дужче розвинене прагнення заслужити повагу оточуючих через старанність і наполегливість, легше формується почуття відповідальності за доручену справу, більш виражена потреба турбуватися про інших. Дівчата більш самокритично ставляться до своїх недоліків, намагаються приховувати їх, виявляють підвищену увагу до своєї зовнішності і хворобливо реагують на незграбність. Самоствердження хлопців, навпаки, інколи виявляється в хизуванні своїми недоліками, навмисному порушенні норм поведінки.

У зв'язку зі статевим дозріванням створюється додаткове внутрішнє навантаження на нервову та ендокринну системи організму, тому збільшення навчального навантаження досить швидко призводить до підвищеної втомлюваності і неврівноваженої поведінки. Ознаками перевтоми є негативізм, упертість, порушення дисципліни, протиставлення себе дорослим, свавілля. Для підлітка характерна більш розвинена та активна пізнавальна діяльність, побудована на власних висновках. Здатність до висновків дає можливість перейти від формування навчальних навичок у школі до вивчення окремих розділів науки. У цей період у школярів проявляються індивідуальні особливості і схильності, розкриваються таланти. Батьки повинні зрозуміти, чого прагне підліток, які шкільні предмети більш цікаві і легше засвоюються, допомогти розвинути ці здібності і зробити професійний вибір. При цьому не варто забувати про необхідність різнобічної обізнаності й освіченості, тому зусилля підлітка слід скеровувати і на засвоєння інших предметів. Зростаючу енергію підлітків варто спрямовувати на задоволення серйозних інтелектуальних інтересів, заняття мистецтвом, участь у громадському житті. Якщо школяр не може з будь – яких причин (пропуски, хвороба, нерозуміння) оволодіти предметом або окремою темою, батьки повинні разом з учителем проаналізувати причини зниження його успішності і надати допомогу. У ряді випадків батьки неправильним ставленням до оцінок відбивають у підлітка бажання вчитися, тому необхідно бути об'єктивними і не ускладнювати, а полегшувати підлітку навчання і взаємини з учителями.

У віці 13-15 років підвищується соціальна активність підлітка: відчуття власної дорослості визначає його прагнення приносити користь суспільству, створювати матеріальні цінності. Суспільно корисна праця сприяє розвитку почуття колективізму, самостійності, відповідальності й дисциплінованості.

Зростання для підлітків значущості нових референтних груп неухильно відображається на контактах з батьками. Підлітки починають більше вільного часу проводити поза сім'єю, рідше супроводжують дорослих під час відпустки, пізно лягають спати і все менше хочуть залишатися вечорами дома. Одночасно у них знижується готовність бути слухняними і слідувати вказівкам батьків. Це обумовлено тим, що в уявленнях підлітків дорослі все більше втрачають унікальні властивості, якими вони раніше володіли в очах своїх дітей. Незважаючи на зовнішні і внутрішні протиріччя, які існують в міжособистісних взаєминах між дорослими (батьками, вчителями) та підлітками, останні відчувають потребу в спілкуванні з дорослими.Підлітки, в більшості випадків, прагнуть до довірливого, нерегламентованого типу взаємовідносин з дорослими. Це створює сприятливі можливості для реалізації такої потреби спілкування як вирішення характерної для цього періоду проблеми пізнання самого себе, своїх можливостей і свого місця у житті. Переважання в реальності регламентованого типу взаємин перешкоджає розвитку потреби у спілкуванні з дорослими, що спонукає підлітків до пошуку відповідей на виникаючі питання в колі однолітків. Останні, не володіючи достатнім соціальним досвідом та необхідними знаннями, дають суперечливу або неадекватну інформацію і на свій розсуд інтерпретують будь-які факти. Особливо сприятливими бувають ситуації довірливого, нерегламентованого спілкування, коли дорослий виступає в якості друга. З ним легко проводити час, знаходити теми для розмов, а також займатися спільною діяльністю. Такий тип взаємин допомагає підлітку по-новому подивитися на світ дорослих і, завдяки йому, набути самостверджуючих позицій для власного життя. В результаті цього створюються глибокі емоційні і духовні контакти з дорослими, які підтримують підлітка в складних чи критичних життєвих ситуаціях.

Одним з позитивних досягнень, що виникають в довірливому спілкуванні, є потреба підлітка в емпатії по відношенню до дорослого, яка визначає прагнення допомогти і підтримати його, розділити з ним радість і горе. Дорослий, який здатний зрозуміти співпереживання і готовий прийняти співчутливе ставлення підлітка до себе, виступає у взаємовідносинах з ним на «рівних» правах. Емпатійний підліток завжди відчуває потребу поділитися своїми враженнями, розповісти про події свого життя, але йому буває важко зробити перший крок до інтимного спілкування. Для дорослого дуже важливо, у зв'язку з легкою вразливістю такого підлітка, обрати саме нерегламентовану форму спілкування, з метою підтримання довірливих контактів.

Будуючи відносини з підлітком, дуже важливо тримати золоту середину. Не можна заповнювати собою весь життєвий простір дитини, вимагаючи від неї звітувати з кожного приводу. Однак не слід і повністю самоусуватися з життя підлітка, взагалі не цікавлячись його життям. Дайте дитині зрозуміти, що вона не зобов'язана розповідати вам усе, що відбувається в її житті, але ви завжди її вислухаєте, якщо вона захоче чимось з вами поділитися. Насправді, підлітки і батьки не такі вже різні. Просто їм потрібно знайти в собі сили і подивитися на ситуацію очима «іншої сторони», навчитися довіряти один одному, і тоді їм вдасться разом подолати цей складний період, названий перехідним віком.

Опубліковано: 05 лютого 2015

Чи давати дітям гроші, і якщо давати - то як і скільки. Це питання незмінно викликає бурхливі дискусії. З тієї миті, як дитя починає випробовувати потребу в самостійній витраті грошей, усвідомлює, що це таке, тобто, з того моменту, коли він хоче мати свої гроші, - вони мають у нього бути. Є думка, що треба оплачувати дітям хороші оцінки і домашню роботу. На перший погляд, ця ідея видається принадною, оскільки виплати стимулюють дитину краще вчитися і бути хазяйновитою, акуратною. Але людина повинна ставити перед собою цілі і прагнути їх виконання і тому вчитися. Завдання батьків тут - виробити інтерес до навчання як до такого, а не підміняти його інтересом до грошей. Краще пояснити, що люди, що живуть разом, повинні думати один про одного. Адже дорослому ніхто не оплачуватиме чищення зубів і миття посуду в своєму будинку.

Скільки ж грошей давати дитині? Сума має бути фіксованою в певний проміжок часу - адже ми готуємо дитину до того, що вона повинна навчитися самостійно приймати рішення, розпоряджатися обмеженими ресурсами. Грошей повинно бути достатньо, щоб дитина навчилася приймати самостійні рішення - купити цукерку або жуйку, наклейку або сувенір мамі. Навмисно не згадуються суми, які треба видавати дітям. Матеріальна ситуація у всіх різна, ціни в сусідніх магазинах теж в кожного свої. Уявлення про розумні витрати кожен має власне. Чим старше дитя, тим більше йому потрібно. І краще, якщо пам'ятати про це будуть батьки, не вимушуючи дитину нагадувати про свої збільшені потреби. Незалежні прибутки дитини, будь то грошовий дарунок родичів або стипендія, належать самій дитині. Ці суми ніяк не повинні позначатися на її постійних прибутках.

Послідовність не менш важлива. Неприпустимо спочатку дати дитині гроші, а потім забрати їх під слушним приводом. Або засуджувати те, як вона ними розпорядилася. Якщо витратила - значить, так вважала за потрібне. Саме для цього і були дані їй гроші. Якщо ми хочемо виховати самостійну, розумну, думаючу людину, ми не можемо позбавляти її можливості намагатися бути такою з раннього дитинства.

Датські психологи К. Девіс і Р. Тейлор у своїй популярній книзі «Діти і гроші» дають батькам рекомендації відносно видачі кишенькових грошей. Найбільш ефективна система повинна, на їх думку, відповідати деяким правилам:

· можна давати кишенькові гроші дитині з 6-7 років;

· з самого початку необхідно пояснити дитині зміст виплат і домовлятись про те, які витрати дитині будуть компенсувати;

· сума повинна бути у межах розумного і збільшуватись з віком;

· маленьким дітям гроші потрібно видавати щотижня у визначений день, а підліткам можна видавати гроші раз на місяць;

· видача кишенькових грошей не повинна ставитись у залежності від поведінки і оцінок і не повинна відмінятись як покарання;

· встановлена сума грошей не повинна збільшуватись під приводом того, що дитина вже все витратила;

· дитині потрібно дозволити витрачати свої гроші за власним вибором;

· у дитини повинні бути обов’язки у сім’ї, які вона виконує безкоштовно;

· щорічно (на день народження дитини) сума кишенькових грошей і обов’язки дитини повинні збільшуватись.

Французький дослідник Д. Лассаре вважає, що зміст виплат батьками кишенькових грошей змінюється у відповідності з віком дитини і повинен бути засобом контролю її зростаючих вимог.

Зарубіжними і вітчизняними психологами у дослідженні економічної соціалізації були визначені етапи формування ставлення до грошей у дітей. Найбільш активно включаються у всі види соціальних взаємодій діти 15-16 років, тобто підлітки. На основі досліджень особливостей економічної соціалізації цієї групи дітей можна зробити таку економіко-психологічну характеристику. Підлітки – це самостійні, «теоретично» незалежні від батьків люди, занепокоєні тільки своєю долею, де на першому місці – бажання розбагатіти, мати свою справу, добре влаштуватись. Багато хто з них ставить щастя в пряму залежність від кількості грошей.

За дослідженнями Б. Стасі в процесі соціалізації індивід поглиблює знання про гроші. Поступово у дітей змінюється уявлення про функціональне призначення грошей. Якщо в дитинстві визначальним у розумінні функції грошей є їх необхідність для численних споживацьких функцій, то підліток розуміє функції грошей вже по іншому. Для підлітка гроші – це перш за все міра його праці. Такі зміни у розумінні грошей підлітками визначаються перш за все зміною його місця в економічній реальності.

Етапи формування уявлень про гроші (за Б. Стасі)

Тож, кишенькові гроші є одним з найбільш ефективних способів економічної соціалізації людини.

Опубліковано: 24 жовтня 2014

Якщо ви зацікавлені, щоб ваша дитина виростала гармонійною особистістю та хочете налагодити з нею діалог взаєморозуміння, навчіться розмовляти мовою, яка властива маленькій людині. Як її визначити, як навчитися вправно нею спілкуватися, як бути вимогливими і водночас люблячими батьками? Цьому допоможе книга знаменитого автора Гері Чепмена "П'ять мов любові". Зрозумівши, якою мовою "говорить про любов" ваш малюк, ви зможете уникнути непорозуміння у спілкуванні з ним та дати йому відчуття упевненості в собі.

1. Слова схвалення

Поки діти маленькі, батьки не шкодують лагідних слів. Вони захоплюються немовлям: "Ой! Які у нас оченята (вушка, волоссячко)!"

Дитина починає повзати, батьки - в захваті. Вона вчиться ходити, тато і мама підбадьорюють її: "Ось так! Давай! Молодець!"... Дитина підросла, і чомусь похвала поступається місцем для зауважень. Дитина дорослішає, і все рідше ми хвалимо її, помічаємо тільки помилки.

Якщо її рідна мова - слова заохочення, критика їй протипоказана. Пройде двадцять років, а у неї у вухах звучатиме: "Яка ж ти товста! Ну хто на тебе подивиться?", "Дурень! Як тебе досі зі школи не вигнали?", "Такий, як ти, нічого не доб'ється у житті". Переконуючи дитину, що вона не гідна ні любові, ні поваги, ви калічите її на все життя.

2. Якісний час

Проводити з дитиною час - значить віддавати їй всю вашу увагу. Якщо вона ще мала, ви можете, сидячи на підлозі, катати з нею м'ячик. З дитиною старшого віку - грати в ляльки, в машинки, будувати замки в пісочниці. Дитина дорослішає, у неї з'являються нові інтереси. Нехай вони стануть і вашими. Їй подобається баскетбол - він повинен сподобатися і вам, грайте з нею, водіть її на матчі. Багато хто не пам'ятає, що говорили йому у дитинстві батьки, але пам'ятає, що ті робили. Якщо це рідна мова вашої дитини, і вона знає, що ви говорите на цій мові, можливо, навіть в перехідному віці їй захочеться частіше бувати з вами, а не у вуличній компанії. Якщо зараз вам шкода часу для неї, не дивуйтеся, що потім вона від вас відвернеться.

3. Подарунки

Цією мовою любові говорять всі батьки. І багато хто вважає, що вона єдина. Якщо подарунки швидко набридають дитині, якщо вона не береже їх, якщо ніколи не похвалить нову іграшку і навіть забуває сказати «спасибі» - навряд чи подарунки її рідна мова. Як бути, якщо подарунки - рідна мова вашої дитини, а ви недостатньо забезпечені? Пам'ятайте, "дорогий не подарунок, дорога увага". Для дитини саморобні іграшки іноді дорожчі магазинних.

4. Обслуговування, допомога

Про маленьку дитину потрібно дбати весь час. Без нашої допомоги вона загине. Батьки годують її, купають, сповивають, перуть і гладять повзунки. Все це вимагає багато сил. Дитина підросла - з'являються нові турботи: зібрати сніданок, відвести в школу, перевірити домашні завдання. Зазвичай діти сприймають ці клопоти, як належне. Але деякі бачать в них любов. Якщо дитина часто просить допомогти їй, допомога - її мова любові.

5. Дотики

Всі ми знаємо, як важливі для дітей дотики. Немовлята, яких часто беруть на руки, розвиваються швидше, ніж ті, які не знають ласки, стверджують лікарі. Малюків тримають на руках, заколисують, цілують, обіймають. Задовго до того, як вони дізнаються слово "любов", вони любов відчувають. Дитині хочеться ласки. З підлітком складніше. Йому може не подобається, що його цілують, як маленького, особливо якщо поруч приятелі. Якщо підліток відштовхує вас, це зовсім не означає, що дотики йому не потрібні. Якщо підліток бере вас за лікоть, намагається жартома боротися і кожен раз, коли ви проходите повз, хапає вас за ногу - значить дотики важливі йому.

Придивіться до вашої дитини. Як вона сама висловлює любов? Про що найчастіше просить? Що їй подобається? Все це допоможе вам визначити її рідну мову.

Матеріал з книги Г. Чепмена "П'ять мов любові"

Опубліковано: 10 вересня 2014

Початок навчання в школі - один із найважливіших і найвідповідальніших моментів у житті дітей. Це не тільки нові умови їх життя і діяльності - це нові контакти, нові відносини, нові обов'язки. Вже з перших днів школа ставить перед учнем нові завдання, що вимагають максимальної мобілізації інтелектуальних і фізичних сил. Більшість дітей в основному готові до школи. Вони хочуть бути учнями, приймають вимоги вчителя, як суспільно значимі і неминучі. Проте, ряд дітей для успішної їх діяльності на уроці вимагають до себе додаткової уваги з боку вчителя і тому їх психологічну готовність до школи слід виявляти раніше і в повному об'ємі, тобто діагностувати різноманітні її сторони: інтелектуальну, вольову, мотиваційну готовність, а також сформованість у дитини правильного ставлення до вчителя, розвиток необхідних форм спілкування з ровесниками. Несформованість однієї чи двох сторін готовності до школи (наприклад, інтелектуальної чи вольової при наявності навіть досить високої мотивації) веде до виникнення труднощів адаптації до школи.

Шкільна адаптація – це пристосування дитини до вимог школи й умов шкільного навчання, які для неї є новими, незвичними порівняно з умовами дитячого садка або сім’ї. Від сприятливості протікання цього процесу залежить не тільки успішність навчальної діяльності, а й комфортність перебування в школі, здоров’я дитини, її позитивне ставлення до оточення.

Пристосування (адаптація) дитини до школи відбувається не відразу: процес може тривати від трьох тижнів до трьох місяців. Адаптація залежить від таких факторів:

· вік дитини;

· стан здоров’я та розумовий розвиток дитини;

· індивідуальні особливості дитини (поведінка значною мірою залежить від типу нервової системи);

· рівень натренованості адаптаційних механізмів (перебування в дитячому садку, різні умови життя);

· досвід спілкування з дорослими та однолітками (позитивне ставлення до вимог дорослих, адекватне спілкування з іншими дітьми).

Залежно від зазначених факторів адаптація дитини до шкільних умов проходить по-різному. Можна виділити групи дітей із «легкою адаптацією», адаптацією «середньої важкості», з «важкою адаптацією».

Високий рівень адаптації.

Учень позитивно ставиться до школи, вимоги вчителя сприймає адекватно, навчальний матеріал засвоює легко; глибоко і повно оволодіває програмним матеріалом, розв'язує ускладнені завдання, старанний, уважно слухає вказівки, пояснення вчителя; виконує доручення без зовнішнього контролю, виявляє великий інтерес до самостійної навчальної роботи, готується до всіх уроків; займає в класі високу соціальну позицію.

Середній рівень адаптації.

Учень позитивно ставиться до школи, її відвідування не викликає негативних емоцій, розуміє навчальний матеріал, якщо вчитель пояснює його детально і наочно; засвоює основний зміст навчальних програм, самостійно розв'язує типові задачі, зосереджений і уважний при виконанні завдань, вказівок дорослого, але при його контролі; буває зосередженим тільки тоді, коли займається чимось цікавим; готується до уроків і виконує домашні завдання майже завжди; дружить з багатьма однокласниками.

Низький рівень адаптації.

Учень негативно або байдуже ставиться до школи; нерідко жаліється на здоров'я; переважає пригнічений настрій, спостерігаються порушення дисципліни; новий матеріал засвоює фрагментарно; утруднена самостійна робота з підручником; не проявляє інтересу до виконання самостійних завдань, до уроків готується нерегулярно, йому необхідний постійний контроль з боку вчителя і батьків; знає по прізвищах і іменах не всіх однокласників.

Як можуть допомогти батьки?

1. Пояснити дитині, що означає «бути школярем» та для чого це потрібно. Розповідати про школу, про існуючі в ній правила, щоб дитина була обізнана і, відповідно, відчувала себе впевнено, не боялася і не сумнівалася у своїх здібностях.

2. Спланувати режим дня та дотримуватись його.

3. Навчити першокласника чітко задавати вчителю питання.

4. Розвивати навички емоційного контролю, вміння підкорятися правилам.

5. Пояснити, що означає «акуратно», «старанно», формувати самооцінку.

6. Розвивати комунікабельні здібності.

7. Підтримувати бажання вчитися.

8. Вислуховувати уважно дитину, радити, як діяти в тій чи іншій ситуації.

9. Активно взаємодіяти з учителем і шкільним психологом.

Опубліковано: 06 липня 2014

Щастя людини залежить від психологічного клімату, в якому вона росте, живе і працює, від емоційного багажу і, головне, від стилю спілкування між батьками й дитиною. Не завжди в сім`ї панує мир та злагода.

Буває так, що діти роздратовані й кричать на своїх батьків. Але це не означає, що малеча їх не поважає. В інший час діти гарно ставляться до батьків, слухаються їх. Буває, що дитина постійно обурена й виявляє свій гнів без причин. У такому разі вона маніпулює батьками і домагається свого за допомогою скандалів. На таке не можна закривати очі. Не можна дозволяти дитині вимовляти злі слова, які мають на меті образити іншого. Такі обурення слід сприйняти як вчинок і відповідно на нього відреагувати. Тільки пам’ятайте про головне: будьте доброзичливими, але твердими.

Психологи вважають, що дисциплінованість полягає не в тому, щоб дитина задовольняла батьків, а в тому, щоб вона вчилася жити серед людей. Таке вміння ґрунтується не лише на дотриманні елементарної чемності, а, швидше, на здатності зрозуміти іншого, на повазі до себе й до оточуючих. Дисципліна має не просто формувати зовнішню люб’язність, а стати підґрунтям моральності.

Спочатку поняття «дисципліна» вводиться інтонацією голосу, виразом обличчя, жестами, а вже згодом словами заборони «не можна». До трьох років дитина ще не розуміє зв’язку між причиною і наслідком. Вона відчуває, що вчинила недобре і що ви гніваєтеся, але їй ще потрібний час, щоб пов’язати певний вчинок із безпосередньою реакцією на нього. Тому вказуйте малюкові на його помилки одразу ж. Найефективнішим виховним прийомом для малят, починаючи з дворічного віку, і для старших дітей, є короткочасна ізоляція на зразок «посидь - подумай», своєрідний «тайм-аут». Поставте стілець у порожній тихій кімнаті, але не зачиняйте дверей, щоб дитина не лякалася замкнутого простору, - і в найскладніший момент садіть на нього бешкетника. Щодо часу «тайм-ауту» американські психологи радять тримати малюка в кімнаті стільки хвилин, скільки йому років.

Введення правил

· Правило має бути чітким.

· Одне й те саме правило краще повторювати дитині кілька разів.

· Правило має бути не тільки вимовлене, а й намальоване (на кухні, в дитячій тощо).

· Повторюючи правило, постарайтеся, щоб воно звучало не як наказ, а як доброзичлива порада.

· Правила повинні бути сформульовані в позитивній формі (краще сказати: «Говори тихо», ніж «Не кричи!»).

· Обґрунтуйте для дитини, чому потрібно слідувати саме тим, а не іншим правилам.

· Якщо дитина випробовує правило на міцність, провокуючи вас на крик або ляпанець, залишайтеся спокійними і твердими у виконанні правила.

· Дорослі самі мають неухильно виконувати введені ними правила. Це буде хорошим прикладом і моделлю для вашої дитини.