Віконечко в казку

Віконечко в казку

   ЧИТАЙТЕ  РАЗОМ З НАМИ    

     

 

            Є в краю, що зветься Казка             

            Місто з назвою Будь-Ласка

            І живуть там чемні діти,

            Навчені добро чинити.

            Там всі вулиці веселі,                                           

            Там у парках каруселі

            В небі - паперові змії,

            Їх робити гарно вміють

            В гості місто тих приймає

            Хто слова чарівні знає:

            "Прошу", "Дякую", "Будь-ласка".

            Не життя там -просто КАЗКА!

 

                                      О. Плавенчук

 

 

 

 

 

 

 

                                                   ПРО ФЕЮ ДОРОФЕЮ

        Вікторія Ковальчук

  

 

         «ОСІНЬ – це велика птаха, що несе на своїх крилах дощі, падолист, ранні сутінки. Зорі рано сходять на небі, вони колючі, як їжачки, бо вже холодні ночі стоять», - каже бабуся маленької дівчинки Дорофеї.

Дорофея любить малювати. Вона намалювала квіти, що зустрічають осінь.

 

Подумайте, діти, чи радіють квіти приходу осені?

 

        За вікном дощ ллє, ллє без зупину. Дорофея вирішила намалювати дощ. Дощ – це добрий дідусь у капюшоні, із золотим пером у руці. А борода в нього із крапель дощу!

 

           Дорофея ділиться своїми враженнями з татом і мамою:

 

        - Грибний дощ – це маленькі прозорі грибочки, що падають на землю з неба? Я знаю, що гриби люблять дощ. Бабуся минулого тижня принесла з лісу повнісінький кошик грибів. Гриби пахнуть лісом і опалим листям, я намалюю царя грибів!

 

Дорогі діти, пригадайте які дари приносить осінь?

Спробуйте їх намалювати.

Скажіть-но хто із тваринок любить ласувати грибами? 

Подумайте,  який гриб вважаються царем грибів?

 

         Дорофея прочитала у книжці, що білочки люблять куштувати грибочки. Вони їх сушать на гілочках, запасають на холодну зиму і дуплах-комірчинах.

           Дорофея намалювала багато-багато сироїжок, та ще й прикрасила їх візерунками – хай білочки порадіють!

 

А чи знаєте ви, діти, що сироїжки мають шапочки різного кольору?

Поцікавитесь у старших, якими кольорами розписала природа сироїжки.

 

        Дорофеї подобається прогулюватися восени парком чи в бабусинім садочку. Вона збирає яскраве, жовтогаряче, червоне, оранжеве листя у букети для мами і бабусі.

 

        Одного разу дівчинка зробила в листочку дірочку і стала дивитися крізь неї на світ Божий. Несподівано побачила вервечку великих птахів у небі.

         - Бабуню, дивіться – птахи кудись летять!

         - Це журавлині ключі, птахи відлітають на південь зимувати.

         - Клю-чі, клю-чі, пта-ши-ні клю-чі, що відмикають две-рі зи-мі! – заспівала собі Дорофея.

 

А чи читали ви, любі діти, казку Г. Х. Андерсена «Одинадцять лебедів»?

Якщо читали, згадайте хто з героїв казки любив дивитися на світ у дірочку в листочку.

 

 

 

                                                     БОРЩ З ПАРАСОЛЯМИ

М. Петренко

 

 

                          Гречка в полі, жито в полі,

                          А  у лісі в глушині

                          Дід посіяв парасолі

                          І про це сказав мені.

 

                                                                     Парасолі я зібрала –

                                                                     Всіх сховаю від дощу!

                                                                     А матуся їх забрала

                                                                     І скришила до борщу!..

 

                                                                                                           Гречка й жито мокли в полі,

                                                                                                           Мокли буки в глушині –

                                                                                                           А ми їли парасолі

                                                                                                           І казали, що смачні!

                                                                                                                                       (Гриби)

 

                                       Осінні місяці: вересень, жовтень і листопад дуже гостинні і щедрі.

    Всім пригощають – і овочами, і фруктами, і грибочками.      

 

 

                                                                 ОСІНЬ

                                                           Наталка Поклад

 

           На тополях листя зелене,

           Лиш в багряному одязі клени,

           Зеленіє у лісі дубок,

           Під листочком сховався грибок…

 

                                                               Нещодавно ще сонечко гріло,

                                                               Але літечко вже відлетіло.

                                                               І віднесли його журавлі

                                                               В теплий край до чужої землі…   

 

                               

                                                    ПОРА РОКУ - ОСІНЬ

                                                             А. В. Сокол

 

 

           Настала осінь. Сонце світить все менше. Небо вкривають хмари. Часто йдуть дощі.

Осінь фарбує листя дерев у різні кольори. Птахи збираються у зграї, готуються відлітати у теплі краї.

Весела дітвора знову пішла до школи.

 

 

                                                             ВЕСЕЛИЙ ДЗВІНОК

                                                               М. Сингаївський

 

 

                Вересень. Стежка до школи.

                Дзвонить веселий дзвінок.

                І через луг, через поле

                Сонце спішить на урок.

                                   Промінь лягає на трави,

                                   Лукам навіє тепла.

                                   Осінь стрічки золотаві

                                   В коси дерев заплела.

                                                              Пахне прив’яленим цвітом –

                                                              З гаю, з городу, з двора.

                                                              Ми попрощалися з літом,

                                                              Ось і до школи пора.

                                                                                        Сміх навкруги розсипає

                                                                                        Дружна учнівська сім’я.

                                                                                        Нас біля школи стрічає

                                                                                        Вчителька рідна моя.

                                                                                                                     Наче весела родина,

                                                                                                                     Знову заходимо в клас.

                                                                                                                     Знаєм, що це Україна

                                                                                                                     Школу відкрила для нас.

 

          

                                                            ЛІСОВА ШКОЛА ДОБРОТИ

                                                          (Зі збірки казок «Азбука доброти»)

                                                                    Наталія Чуб

 

 

      Жук Людовик був дуже розумним. Понад усе на світі він любив читати книги. Їх у нього в будиночку була сила-силенна. І в кожній із книг було написано багато чого розумного і цікавого. Жук Людовик любив улаштуватися ввечері якомога зручніше у кріслі-гойдалці й почитати що-небудь захопливе. А ще він дуже любив поміркувати вголос. От і сьогодні ввечері він міркував:

 

      - Нічого просто так не буває. Все буває від чогось. От у нас на Ромашковій Галявині, наприклад, дітлахів багато. І коників, і метеликів, і жучків. А всіх дітлахів обов’язково треба виховувати. Інакше ніяк не можна. І вчити їх треба не лише літати, читати чи писати. Треба ще навчити їх бути добрими, щедрими. Що ж робити?

 

                    Як виховувать дитину?

                    Як до неї підійти?

                    Треба в кожному випадку

                    Точну відповідь знайти.

 

                                           Лаять слід чи слід мовчати?

                                          Чи цукерочку не дати?

                                          Чи в куток дитя поставить?

                                          Чи прогулянки позбавить?

 

                                                                                  Як добитися, щоб діти

                                                                                  Працелюбними росли,

                                                                                  Вміли вчитись і дружити

                                                                                  І добро в собі несли?

 

      Жук Людовик замислився. Він погойдувався у своєму кріслі-гойдалці, й у тиші літнього вечора було чути легеньке порипування.

 

        - Придумав! Я знаю, що треба робити! Ми відкриємо Лісову Школу Доброти! – закричав він.

 

        І ось за деякий час на Ромашковій Галявині з’явилось таке оголошення:

 

УВАГА!

 

Усім мамам і татам!

Якщо ви хочете,

 щоб ваше маля виросло

добрим, щедрим

і ніколи не говорило грубощів старшим,

приводьте його

до Лісової Школи Доброти!

 

         Звичайно, не знайшлося на Ромашковій Галявинці батьків, які б хотіли, щоб з їхніх малят виросли жаднюги та грубіяни. Школа відкрилася найближчого понеділка. Перший урок проводив сам жук Людовик. Він сказав:

 

           - Розумієте, щоб стати добрим, треба не просто вивчити правила. Потрібно навчитися слухати своє серце. Саме воно має підказати вам добрі вчинки. Тому  хай зараз кожен із вас подумає: яку добру справу він уже зробив у своєму житті.

 

            Метелики, жучки та мурашки замислилися.

 

           - Я сьогодні долетів до найвищої гілки Старого Дуба, - хвалькувато сказав жучок Поль.

 

           - А я сьогодні знайшла найсолодший нектар, - сказала метелик Мірей.

 

          Жук Людовик спохмурнів. А потім запитав у мурашки Жана:

         - А чому ж ти мовчиш ? Невже не зробив жодної доброї справи?

         - Я просто працюю щодня. От і все, - відповів Жан.

       - От і молодець, - зрадів Жук Людовик. – Праця – це і є найдобріша справа. А вихвалятися – це аж ніяк не добре, - додав він і подивився на метелика Мірей і жучка Поля.

 

       - А тепер, друзі мої, -  повів далі Жук Людовик, - давайте-но подумаємо: які добрі справи ми можемо здійснити?

 

        Стонога Клоді тихенько мовила:

       - А якщо ми впорядкуємо нашу улюблену Ромашкову Галявину, це буде добра справа?

       - Звичайно, - сказав Людовик.

 

      І всі комашки дуже зраділи. Ця пропозиція всім припала до душі. Друзі весело взялися до роботи. Хтось збирав опале листячко, хтось підмітав доріжки. Хтось поливав квіти. Всім було дуже весело. А на душі тепло. Оскільки коли разом робиш щось добре, настрій відразу підноситься.

 

 

                                                        ШКОЛЯРІ

                                                          М. Лисич

 

 

                                   Ось і літо вже промчало,

                                   Осінь стала на порі.

                                   Ми сьогодні наладнали

                                   І пенали, й букварі.

 

                                                         До побачення, веселий,

                                                         Незабутній дитсадок!

                                                         Осінь нам доріжку стеле,

                                                         Кличе дзвоник на урок.

 

                                 Сонце радісне сіяє,

                                 Усміхається вгорі,

                                 Наче нас воно вітає:

                                 - Добрий ранок, школярі!

 

 

                                                       1 вересня – ДЕНЬ ЗНАНЬ

                                         (Зі збірки братів Капранових «Веселих свят»)

 

 

         1 ВЕРЕСНЯ починається новий навчальний рік. Цю подію варто відзначити. Тому 1984 року ще у Радянському союзі 1 вересня зробили святом  - Днем знань. Україна сьогодні дотримується  закладеної тоді традиції. Що відбувається у День знань, ти чудово уявляєш: лінійки, квіти, Перший дзвоник.

 

        Попереду у тебе нові знання, нові враження, нові випробування -  і це чудово, бо тільки так можна стати справжнім господарем свого життя, тільки засвоївшись у сучасному світі можна досягти успіху. Ну, і не забудь, що найкращий подарунок до Дня знань -  це КНИЖКА! Адже КНИЖКА – ЦЕ ДЖЕРЕЛО ЗНАНЬ, перевірений віками спосіб їх збереження і передачі.

 

 

                                                 СЛОНИК-ШКОЛЯР

                                                      Юрій Бедрик

 

 

                                               Нині свято – Перший Дзвоник!
                                               Вируша до школи слоник.
                                               Має він новий портфелик
                                               І краваточку-метелик,

                                                                            Ще не вдягані штанята,
                                                                            Ще не взувані сандалі,
                                                                            І жоржин букет до свята,
                                                                            Й три олівчики в пеналі,

                                              Має зошити й букварик,
                                              Ручку й навіть календарик.
                                              Навіть хобот має слоник,
                                              Щоб тримати в ньому дзвоник

 

 

                                                 ЖИВ НА СВІТІ СЛОНИК

                                                      Геннадій Циферов

 

 

            Жив на світі слоник. Це був дуже хороший слоник. Та от біда: не знав він, що йому робити, ким бути. Сидів знудьгуватий слоник біля віконця, сопів і думав…

            Якось надворі пішов дощ…

           - У-у! – сказало мокре лисеня, побачивши у віконці слоника. – Вухатий який! Та з такими вухами він може бути добрячою парасолькою!

        Слоник зрадів і став великою парасолькою. І лисенята, і зайченята, і їжаченята – всі-всі ховалися під його великими вухами від дощу.

         Та ось дощ скінчився, і слоник знову засумував, бо не знав, ким же йому все-таки бути. Знову сів він біля віконця і задумався.

         Повз віконце пробігав зайчик:

         - Ой, який чудесний довгий ніс! – сказав він слонику. – Ти б міг стати гарною лійкою!

      Добрий слоник зрадів і став лійкою. Полив квіти, траву, дерева. А коли поливати було більше нічого, він знову засумував…

       Сіло сонечко, засяяли зорі. Настала ніч.

      Усі зайченята, усі лисенята, усі їжаченята повкладалися спати. Тільки слонику не спалося: він думав і думав, ким же йому бути?

      І раптом він побачив вогонь.

      «Пожежа!» - подумав слоник.

     Він згадав, як іще недавно був лійкою, побіг до річки, набрав якнайбільше води і відразу погасив три вуглинки і тліючий пень.

      Звірі прокинулися, побачили слоника, подякували йому за те, що він погасив вогонь, і довірили йому бути лісовим пожежником.

       Слоник дуже пишався цим. Відтоді він ходив у золотій касці і стежив, аби в лісі не було пожеж.

       Іноді він дозволяв зайченяткові та лисеняткові пускати в касці кораблики.

 

 

                                                             МАЛЕНЬКА ОЛЯ

                                          (Уривок казки "ПРИГОДИ СОЛІ ТА ОЛІ") 

                                                               Вадим Дорошенко

 

         На околиці одного містечка за густим плетивом гілок саду ховається ошатний будинок із червоної цегли. Дах будинку покритий зеленою черепицею. Свіжопофарбовані білі вікна завішані кольоровими фіранками. На підвіконнях стоїть багато вазонів, на яких подекуди розквітають квіти. Тут мешкає молода родина. У них ще немає дітей, проте ось-ось має хтось з’явитися. Молода жінка з милим обличчям і дрібними кучериками весь час  займається хатніми справами. Вона гарна господиня: лад у всіх речах, усюди блиск, чистота. Так і віє затишком та спокоєм домашнього благополуччя.

 

         Чоловік  щодня встає зранку, п’є філіжанку кави з печивом, яке напередодні спекла дружина. Як правило, він цьомає ще сонну дружину в щічку і промовляє:

         — Гарного дня, кохана. Буду ввечері, — і тоді вже поспішає на роботу.

 

         Одного дощового вечора, після важкої роботи, чоловік повернувся змучений додому.

          — Кохана, я вдома, —кинув він з порога. Проте у відповідь ніхто не озвався.

          — Кохана,— вже стривожено покликав чоловік. І знову —тиша в сутінках неосвітленої оселі. Він кинувся клацати вимикачами по всіх кімнатах, шукаючи свою дружину. У вітальні на столі лежала велика записка: «Не турбуйся, мене забрала швидка». У чоловіка в грудях обірвалося серце, покотилося-покотилося і впало аж у п’яти. Чоловік безсило опустився на стільчик. Здавалося, час зупинився. Проте так він просидів одну хвилину, а потім скочив на ноги і гайда до лікарні.

 

        Дощові краплини рясно падали. Парасоля мало чим захищала від непогоди, бо поривчастий вітер заносив холодні краплини під неї. Поки чоловік добіг до автобусної зупинки, то був повністю мокрий. Зуби цокотіли від холоду. Автобуса довго не було. Нарешті з-за рогу з’явилися два потужні стовпи світла від фар, і поволі виїхав сам автобус. Заскреготали гальма. Чхнули двері і розкрилися. Теплом війнуло із середини. Чоловік швидко застрибнув туди.

 

       Пологовий будинок світився привітними вогнями. Чоловік оглядівся по сторонах. У приймальному відділенні висіла дошка оголошень, обклеєна різними папірцями, рясно пописаними від руки. Він підійшов до дошки і став детально вивчати написи на папірцях. Потім почав водити пальчиком, ніби старанний школяр, по рядках —і тут його обличчя осяяла весела усмішка.

 

        — Ура! У мене донечка! —голосно вигукнув чоловік і застрибав від радості, наче хлопчисько. За кілька днів щасливий татусь зустрічав дружину біля дверей лікарні. Осяяний усмішкою, він випромінював настільки велике щастя, що всі довкола мимоволі оберталися на нього.

 

        — Вітаю вас, тату, —промовила медсестра. Вона тримала в руках біленький згорток ковдри, в якому спала маленька дівчинка. Матуся стояла поряд і усміхалася.

 

         Так в ошатному будиночку з’явилася Оля, маленька дівчинка з кучериками і карими очима. Батьки, а особливо мама, не могли намилуватися своїм дитятком. У пелюшках з оборочками, у білосніжних повзунках і кофтиночках Оля справді була схожа на янголятко. Дівчатко майже увесь час спало, а коли просиналось, то виспівувало веселе: «А-а-а-а-а». Проте було і невдоволене, вимогливе: «А-а-а-а-а!!!» І тоді матуся швидесенько несла вже приготовану пляшечку з кашкою.

 

        Уже дуже швидко Оля навчилася повзати на руках і ногах.  Вона мандрувала з кімнати до кімнати, долаючи пороги або інші перешкоди у вигляді стільців, коробок або просто залишених на підлозі валіз чи сумок.

 

         — Дзиньдзинь-дзилинь, —якось пролунав на весь будинок голосний звук розбитого скла.

 

         — Ой, —тьохнуло серце у мами. Вона кинула все і побігла дивитися, що там сталося. Посеред кімнати лежало безліч скляних  шматочків від квіткової вази, а маленька Оля стояла з переляканими очима, міцно притиснувши до грудей букет квітів.

 

          — Мам, мам, мама, —залопотіла дівчинка і просто по розбитому склу попрямувала до мами. З великого переляку ні мама, ні Оля не звернули увагу, що дівчинка навчилася ходити і говорити водночас.

 

         Мама міцно притулила її до себе і тихенько промовила:

         — Як же ти мене налякала! Будь трохи уважніша, а то можеш поранитися, - застерегла мама Олю.

 

         — Угу, —погодилася Оля.

 

         Оля росла на втіху батькам і на подив людям. Вона виглядала набагато вищою за своїх однолітків.

 

         Нарешті Олечці виповнилося три рочки, і батьки відвели її у дитячий садок.

         — Ви хочете віддати дитину в підготовчу групу? —запитала пані завідувачка у батьків.

 

         — Та ні, вона ще зовсім маленька, —заперечила мама. — Їй треба в молодшу групу.

 

      — А покажіть документи, —не могла повірити свої м очам завідувачка. Коли ж вона відкрила свідоцтво про народження, то з подивом подивилася на Олю поверх окулярів. — Такої  високої дівчинки я ще не бачила.

 

          Тато з мамою ще написали якусь заяву, пані завідувачка вклала її в тек і поставила  в шафу.

 

        — Чекаю вас завтра у садочку, — урочисто промовила пані завідувачка і попередила. — Прошу не запізнюватися.  

 

 

 

                                      СМІШНІ ІСТОРІЇ ДЛЯ МАЛЕНЬКИХ

                                     (Зі збірки «І МЕРЗНУТЬ ЛАПКИ ГУСЯЧІ НА ШИБЦІ»)

                                                                  Лесь Місяць

 

 

                                                       КІМНАТНИЙ СЛОНИК

 

 

         — Гу-у! Гу-у! – гуде в кімнаті пилосмок.  Сьогодні субота, і Марійка відразу після сніданку допомагає батькам прибирати. Причепурила своїх ляльок, на поличках розставила іграшки… Дбайливо поправила свої книжечки. І вони, ніби барвисті метелики, притислися одне до одного обкладинками-крилами. Потім Марійка побігла до матусі.

 

          — Ну що, Марійко, ти вже закінчила прибирати у своїй кімнаті? – спитала мама.

 

         — Мені треба ще килимок почистити…

Дай мені оцього слоника, - показала дівчинка на пилосмок, який стояв посеред кімнати, вигнувши свій довгий хобот, і гудів.

 

 

ДЕ ЗАЙЧИХА?

 

 

         Мама причепурюється перед дзеркалом, збираючись на роботу. У вікно зазирнуло вранішнє сонце, і прудкий сонячний зайчик застрибав по стелі. Марійка, побачивши його, спитала:

 

 

         — А де мама-зайчиха?..

 

ЗАЙЧИК У СПІДНИЧЦІ

 

 

         — Отак вушка, так голівка, а отак  лапки… А тепер —сорочечка, штанці… —примовляє до себе Марійка, малюючи зайчика. —Ой-ой! —забідкалася мала малярка. —Ані сорочечка, ні штанці в мене не виходять! Малюватиму спідничку!

 

            Сміється тато:

             — Де ти бачила, доню, зайця у спідничці?

             — А мама і я носимо спіднички! —переконує дівчинка тата.—І зайчик буде носити!

 

 

КОТИК У КАПЦЯХ

 

 

     Мама щойно помила підлогу. Раптом знадвору через відчинені двері вбіг котик. Марійка відразу до нього:

 

     — Лапи намочиш! Узув би капці…

 

 

КОТИК У СІРОМУ

 

         Мама збирає Марійку на прогулянку.

— Треба, доню, одягнутися тепліше, бо надворі нині зимно. Візьмемо котика з собою. Хай і він свіжим повітрям подихає.

 

Ось тобі червоний светрик і червоні штанці… А Марійка на те:

— Я одягну сірі штанці і светрик білий, бо наш котик  — сірий. У червоному я котику не пасую!

 

 

   МАЛЬОВАНА ТАРІЛОЧКА

 

         Подобається Марійці з оцієї тарілочки їсти. Ой як подобається! Там на денці лисичка і зайчик намальовані. Посадила неня її за стіл, поклала перед нею тарілочку-мальованку з кашею і наказала:

 

          — Доню, щоб усе до денця виїла!

Невдовзі Марійка з кухні гукає:

          — Мамо! Я вже до лисички дійшла!..

 

ЗАКОТИЛАСЬ БУКВОЧКА

 

—  Прочитай, Марійко, по складах оце слово, —просить свою доню батько, склавши вряд букви з кубиків.

 

           — СС-ББ-АА-КК-АА… —  поволеньки вимовляє дівчинка, раз у раз позираючи на татка: «Чи правильно?»

 

         — А буквочку «О» де поділа? Загубила? —Засміявся той. І, аби Марійка швидше зрозуміла, про яку літеру мова, додає:

—    На бублика схожу!

 

Дівчатко хутенько —  на кухню! Дістала Марійка в хлібниці бублика і несе батькові:

          — Ось вона, твоя буквочка «О».

 

 

                                                        АБЕТКОВА ПІСЕНЬКА

                                                               С. Андрухович

 

                                                                 

                        А, Бе, Ве –

                        Коник у траві живе.

                                     Ге, Де, Е 

                                     Мама донечку веде.

                                                      Є, Же, Зе –

                                                       Чорний жук в траві повзе

                                                                               І, Ї, Йот –

                                                                               Хоче спатоньки єнот.

                                                                                                       Ка, еЛ, еМ –

                                                                                                       Лисенятко під кущем.

                         еН, О, Пе –

                         Песик носиком сопе.

                                       еР, еС, Те –

                                       Гарна квіточка росте,

                                                     У, еФ, Ха –

                                                     Я сміюся: ха-ха-ха!

                                                                            Це, Ча, Ша –

                                                                            Кіт в дорогу вируша.

                                                                                                     Ща, Ю, Я –

                                                                                                       Гарні друзі – ти і я!

                      

 

                                                                          ХТО ЩО ПИШЕ

                                                                              В. Лучук

 

                               Пише хвостиком лисичка

                               Щось у росяній траві.

                                                  Дятел, пташка невеличка,

                                                  Ставить знаки на корі.

                                                                  Таємниче пишуть риби

                                                                  Плавниками у ріці.

                                                                                       Зайчик сонячний на шибі

                                                                                       Пише вірші-промінці.

                                                                                                          Пише в хмарі блискавиця,

                                                                                                          Пише трактор на лану.

                                                                                        Що уродиться пшениця –

                                                                                        Дощ напоїть ярину.

                                                            Віражі під час навчання

                                                            Вправно пишуть літаки…

                                 Діти йдуть до школи зрання

                                 Теж писати залюбки.

 

                                                                АВТОБУС БАЖАНЬ

                                                   (Зі збірки «Абетка казок»)

                                                                   Дзвінка Матіяш

 

        Автобус цей невеличкий, такий, як звичайна жовта маршрутка, яких чимало їздить по місту, тільки червоного кольору. Він мчить вулицею, як стріла, на заваді йому не стають машини, йому ніколи не доводиться довго стояти перед світлофорами. Автобус цей такий швидкий, що його можна не помітити. Він поспішає до людей, у яких щойно зродилося бажання зробити добру справу. Автобус знаходить таку людину і зупиняється біля неї. Двері відчиняються, водій гукає до бабусі з кошиком:

- Сідайте, підвезу вас до скверу на Прорізній.

 

         Бабуся сідає, навіть не встигнувши здивуватися. Щойно тільки подумала: « У скверику на Прорізній, навпроти будинку, де живе її товаришка, сила-силенна голубів, і вони мабуть голодні, бо тепер уже холодно, люди у скверику рідко сидять, хто ж там їх, бідолашних, погодує».

 

        А вона накупила таких смачних булочок, і для неї самої забагато. От якби з голубами поділитися. Не встигла бабуся оком змигнути, а червоний автобус уже зупиняється на Прорізній навпроти скверика. Бабуся сідає на лавку, виймає булочки з кошика, кришить їх, і до неї голосно тріпочучи крилами, злітаються голуби. Сідають на руки, на плечі. Бабусі видається, що її руки стають крилами, якими їй хотілося б усіх голубів пригорнути. Перехожі зупиняються, дивляться на бабусю, засипану голубами як снігом, і думають: «Яка красива жінка».

 

        Червоний автобус теж так думає, він би ще довго дивився на бабусю, але йому треба їхати далі, допомагати здійснювати інші добрі бажання.

 

 

                                                         ОСІННІЙ КИЛИМОК

                                                                Наталка Поклад

 

                                 Ранок виткав килимок –
                                 До листочка – ще листок:
                                 Золотистий – тополиний,
                                 Зеленавий – горобиний,


                                                               Блідо-жовтий – яблуневий,
                                                               Червонястий – черешневий…
                                                               Хризантеми – у куточок –
                                                               От і гарний килимочок!

 

 

                                                              ТЕПЛІ ШУБИ

                                                                Віра Паронова

 

 

         На деревах пожовтіли листочки. Прилетів у ліс холодний вітер і позривав листя, щоб не заважало йому літати туди-сюди.

         Холодно стало . Змерзли звірі. Зібралися разом ведмедик, лисичка, білочка і зайчик. Стали думати, що робити.

           - Треба прогнати вітер з нашого лісу, - пробурмотів ведмедик.

           - Щоб його прогнати, спочатку треба впіймати, - мовила мудра лисичка.

           - Я спробую наздогнати його, - зголосився зайчик.

          Бігай зайчик за вітром аж три дні і три ночі. Не зумів наздогнати, упав змучений на жовте листя, заплющив очки.

          Тоді вітер сам підлетів до зайчика:

          - Гу-у-гу! Тепло одягайся, побігайчику, бо буде, ще холодніше – зима іде.

      Послухався зайчик, поміняв свою стару сіру шубку на нову – пухнасту й біленьку. Побіг він до друзів сказати, щоб і вони теплі шубки одягли. Лисичка з білочкою послухались. Почали ведмедика шукати, та не знайшли. Він вже спав у барлозі під старою березою.

 

 

                              Пофантазуйте діти, спробуйте намалювати вітер,

       а допоможе в цьому поетеса Ліна Костенко:

 

                                                   Якщо захочеш вітер змалювати,

                                                   Прозорий вітер на яскравім тлі, -

                                                  Змалюй дуби високі і крислаті,

                                                  Які од вітру гнуться до землі.

 

 

                                               ХОДИТЬ ОСІНЬ ПО СТЕЖКАХ

                                                             О. Пархоменко

 

 

 

                                           Ходить осінь по стежках,

                                           Шелестить у листі,

                                           Має пензлик у  руках,

                                           Фарби золотисті.

 

                                                               У барвисті кольори

                                                               Красить клени, явори.

                                                               Буси в горобини

                                                               Красить під рубіни.

 

                                                                                      Хай усюди, хай усюди

                                                                                      Буде гарно на землі!

                                                                                      Хай радіють наші люди,

                                                                                      І дорослі, і малі

 

                                            

 

                                                    ЛЮБИЙ ДРУЖЕ!   

 

 

  

Ти можеш  спробувати    намалювати ілюстрації

до прочитаних  казок та оповідань

  

 

і   вислати їх нам

за електронною адресою бібліотечного сайту

 

  на рубрику «Місточок дружби»   

 

 

 

 

Дзвінка Матіяш