Симоненко В.А. Казки

Симоненко Василь Андрійович (біографія)

 

     Василь Андрійович Симоненко народився 8 січня 1935 року в селі Біївцях Лубенського району, що на Полтавщині, в селянській родині. Вірші почав писати ще з шкільних років. А талант письменника розквітнув в Черкасах, куди після закінчення Київського університету імені Тараса Шевченка в 1957 році приїздить молодий журналіст. Тут він працював в газеті «Черкаська правда» та «Молодь Черкащини», пізніше кореспондентом «Робітничої газети». В Черкасах Василь Симоненко пише свої найголовніші твори.
   В.А. Симоненко – лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка (посмертно) та літературної премії імені Миколи Островського (посмертно). В Україні встановлена щорічна літературна премія імені Василя Симоненка, а на Черкащині – обласна літературно-публіцистична (з 2001 р. - літературна) премія «Берег надії» імені Василя Симоненка.
Його іменем названа вулиця в м. Черкасах та обласна бібліотека для юнацтва. В редакції газети «Черкаський край» створено «Музей В. Симоненка» (2005 р.).

Тамара Власенко (біографія)

 

 

     Заслужена артистка України, майстер художнього слова, лауреат Всеукраїнського конкурсу читців ім. Лесі Українки.

     У Черкаській філармонії працює з 1972 року.

     За ці роки артистка гастролювала у містах України та за її межами, нею підготовлено багато літературних програм за творами Т. Шевченка, Лесі Українки, Л. Костенко, В. Симоненка, С. Носаня, О. Олеся, О. Ольжича, М. Цвєтаєвої, К. Симонова та інші.

     Актриса вміє засобами, що є в арсеналі майстра художнього слова, піднятись до вершин життєвого драматизму, показати велич і силу людського духу, красу високих людських почуттів.

     Її мистецтво має велике виховне значення, особливо для молоді, актриса часто виступає перед учнівською та студентською аудиторією, на радіо, на телебаченні, перед ветеранами війни та праці і завжди отримує теплі і вдячні відгуки слухачів.

      Слухачі знають Тамару Власенко як актрису високої сценічної культури і тонкого відчуття поетичного слова, яка виступає в своїх програмах в трьох якостях: автора сценарію, режисера та виконавиці.

      В Черкаському національному університеті ім. Б. Хмельницького в 1993 році Тамара Власенко створила молодіжну студію читців – «Літературний театр», в репертуарі якого більше 15-ти літературних програм, серед яких звучать твори Т. Шевченка, В. Симоненка, М. Старицького, І. франка, М. Гоголя, Т. Осьмачки, С. Носаня тощо.

      Серед учасників колективу 3 лауреати і багато дипломантів Всеукраїнського конкурсу читців ім. Тараса Шевченка.

 

Цар Плаксій та Лоскотон

Симоненко В. А. Цар Плаксій та Лоскотон : казка / В. Симоненко ; худож. О. Харук. – К. : Гроно, 1997. – 12 c.

 

ЦАР ПЛАКСІЙ ТА ЛОСКОТОН (Слухати)

 

Текст читає заслужена артистка України Тамара Власенко

ЦАРЕВЕ СІМЕЙСТВО

 

Там, де гори і долини,
Де гуляє вітровій,
Там цвіте краса-країна
З дивним ім'ям Сльозолий.
І колись в країні тій

Був на троні  цар Плаксій.
Голова його мов бочка.
Очі ніби кавуни.
В Плаксія було три дочки
І плаксивих три сини.
Старша звалася Нудота,
Середульшая Вай-Вай,
Третя донечка Плакота,
Всі сльозливі через край.
А цареві три сини
Так і звались Плаксуни.
Отака була сім'я
У царя у Плаксія.
Цілі дні вони сиділи,
Голосили, та сопіли,
Та стогнали, та ревли,
Сльози відрами лили.
Цар Плаксій велів сердито:
«Хай із ними день при дні
Плачуть всі в країні діти,
Бо сміятись і радіти
У моєму царстві ні!
Хто всміхнеться в часі тім
Я того негайно з'їм!»

 Ще була у Плаксія
Грізна гвардія своя:
В ній служили молодці
Забіяки-сльозівці.
Хто сміявсь вони хапали
І нагайками шмагали,
Так що в царстві тому скрізь
Вистачало плачу й сліз.
Цар любив, як плачуть діти,
Бо любив їх сльози пити.
Отакий був цар Плаксій
У країні Сльозолий.

 

ДЯДЬКО ЛОСКОТОН

 

Але в тому диво-царстві,
Зневажаючи закон,
Жив у мандрах і митарстві
Добрий дядько Лоскотон.
Він приходив кожний вечір
Хай чи дощ іде, чи сніг
До голодної малечі
І усім приносив сміх.
Мав він вдачу теплу й щиру,
Ще й лукавинку в очах.
І була накидка сіра
В Лоскотона на плечах.
Лоскітливі мав він вуса
І м'якенькі, наче пух,
І м'яке волосся русе
Розсипалося до вух.
Він як прийде, залоскоче,
То сміється, хто й не хоче.
Тільки де він появлявся,
Зразу плач там припинявся
І приходив до усіх
Голосний та щирий сміх. 

Не любили Лоскотона
Цар Плаксій і Плаксуни,
Видавали заборони
Проти лоскоту вони.
І за дядьком Лоскотоном
Із нагайками в руках
Охоронці злих законів
Полювали по хатах.
Але дядько Лоскотон
Не боявся цих заслон:
Він ходив по всій країні
І носив з собою сміх
В розмальованій торбині,
В пальцях лагідних своїх.

 

АРЕШТ ЛОСКОТОНА

 

Розізливсь тоді Плаксій
Цар країни Сльозолий. 
Гнівно він гукнув із трону:
«Гей, ледачі сльозівці!
Хто впіймає Лоскотона,
Буде муж моїй дочці!
Хто його посадить в льох
Вибирай одну із трьох!
Бо уже цей Лоскотон
Скоро нам розвалить трон:
Що тоді ми будем пити,
Як не будуть плакать діти?»

І завзяті сльозівці
Понеслись у всі кінці,
Щоб скарати по закону
Баламута Лоскотона.
Довго скрізь його шукали,
У всі шпари заглядали,
Перерили всі двори,

Обходили всі бори,
Час потратили дарма:
Лоскотона скрізь нема,
Бо його завжди і всюди
Од ловців ховали люди.
Опівночі Лоскотон,
Коли всіх колише сон,
Йшов собі в бідняцькі хати
Їхніх діток розважати.
Був тоді у Плаксія
Лютий посіпака,
Віроломний, як змія,
Капітан Макака.
Так хотілося йому
Царським зятем стати,
Що ні разу в ту зиму
Не лягав і спати.
Все ходив, усе він слухав
І нарешті все рознюхав.

На світанку Лоскотон,
Насмішивши діток,
У міцний поринув сон
Між кленових віток.

А лукавий капітан
Підікрався змієм
Й Лоскотонові аркан
Зашморгнув на шиї.
Руки вивернув назад,
Міцно спутав ноги
І мерщій у Плаксоград
 Рушив у дорогу...

 

ВЕСІЛЛЯ В ПАЛАЦІ

 

Лоскотона посадили
За вузенькі грати,
А в палаці порішили:
Час весілля грати...

Гей, зійшлися царенята
І придворна свита
Наречених шанувати,
Сльози діток пити.

До вінця веде жених
Висохлу Нудоту,
Та дивитися на них
Зовсім неохота.

Хоч Макака був бридкий,
А вона ще гірша,
їм поет один гладкий
Присвятив ще й вірша.

Стільки там було хвальби,
Так скрасив їх вроду
Навіть жаби від ганьби
Булькнули у воду!

Але цар ходив, пишався,
Він із зятем цілувався,
Похвалявся:  «Ну, тепер
Лоскотон, вважай, умер!

Недоступним став для всіх
Голосний та щирий сміх.
Тож від радості стрибайте!
Тож від радості ридайте!

Ми тепер встановим скрізь
Віковічне царство сліз!»
Так розхвастався Плаксій
 Цар країни Сльозолий.

 

ЗВІЛЬНЕННЯ ЛОСКОТОНА

 

Та поки гуло весілля,
То п'яниці вартові
Напились якогось зілля
Та й поснули у траві.
А вночі йшли до в'язниці
Батраки й робітники,
Щоб звільнити із темниці
Лоскотона на віки.
Рознесли всі перепони,
Гнули грати, мов прути:
Гей, веселий Лоскотоне,
Це прийшли твої брати!
Йди до нас, веселий брате,
В нашу здружену сім'ю!
Підем разом догравати
Ми весілля Плаксію...


ПРОДОВЖЕННЯ ВЕСІЛЛЯ

 

У палаці кожен скаче
Та від щастя гірко плаче,
Ллються сльози, як ріка,
Бачте, радість в них така!
 Раптом цар упав на трон:
Ой, рятуйте, Лоскотон!
Всі відразу «ох!» та «ах!»,
 Жах у кожного в очах.
А веселий Лоскотон
До царя стрибнув на трон
І сказав йому якраз:
Насмієшся ти хоч раз!..
 Став царя він лоскотати,
І Плаксій став реготати. 
Так сміявсь аж заливався,
 Аж від реготу качався,
Кулаками очі тер
Потім лопнув і помер.
Ой, була ж тоді потіха
Цар Плаксій помер од сміху!
З ним придворні одубіли,
Бо сміятися не вміли.
А цареві три сини,
Три завзяті Плаксуни,
Так сміялйсь-реготали,
Що штани з них поспадали
То всі троє, без штанів
До чужих втекли країв.
Три царівни теж навтьоки 
У чотири бігли боки.
Кровопивці-сльозівці
Стали п'явками в ріці,
А Макака-забіяка
З'їв себе із переляку.
Так веселий Лоскотон
Розвалив поганський трон
Сам же він живе й понині,
Дітям носить щирий сміх
В розмальованій торбині,
В пальцях лагідних своїх.

Схочеш сам піти в цей край,
То маршрут запам'ятай:
Треба йти спочатку прямо,
Потім вправо завернуть,
А тоді поміж: дубами
Поведе наліво путь.
Після цього вже помалу
Чимчикуй куди попало:
Як од втоми не впадеш
В цю країну попадеш.

Подорож у країну Навпаки

Детальніше...