Бондар Д. У царстві казки / Д. Бондар ; худож. оформ. С. Хілько. – Черкаси : Відлуння, 1998. – 19 с. : ілюстр.
ПОДАРУНОК (С.16–18) Слухати
Текст читає автор
Мама мене запитала, якого подарунка хочу від Діда Мороза, а я думала три дні і три вечори, а придумати не могла. У садочку Дід Мороз і Снігурочка подарували ляльку Маринку і коробку цукерок, а мені хочеться такого, ну чогось такого зимового, красивого, ну що воно таке – не придумаю. Мені було якось сумно, вже сам Новий рік іде, а я не придумала для себе подарунка.
Запитала маму, коли він саме прийде, а вона сказала, що о дванадцятій ночі. Я попросила розбудити мене. Мама тричі поцілувала мене в щічку і зачинила двері – пішла на кухню. Очі в мене не закривалися, я підійшла до вікна: надворі вітер хитав гіллям акації, а вона шелестіла і скрипіла. Ніч була дуже чорна, тільки на небі, наче хто фарбами де хотів там і намалював, зірки. Я дивилася на небо, а воно таке незрозуміле, і мама не вміє пояснити, чого воно таке. «О, а зірки дихають, так-так, як придивишся пильно до них, то видно, як дихають, вони живі, як і ми. Все, буду спати.»
І ось одна із зірок стає більшою, вона рухається і швидко опускається до землі. І побачила Наталочка, як від зірки прямо до неї летить якийсь кораблик, а коли він закружляв біля вікна, то Наталка побачила, що це не кораблик, а жовтий красивий листочок.
Кватирка відчинилася і листок легенько опустився на підвіконня. На нім стояла дівчинка, в неї було плаття і корона з маленьких білих сніжинок.
– Здрастуй, сестричко, – сказала маленька дівчинка і посміхнулась. – Ти так довго дивилась на мою зірку, що я вирішила провідати тебе в новорічну ніч. Лишилося дві хвилини до півночі, задумай одне бажання: я виконаю для тебе.
– Ой, я не знаю як тебе звати, але мені хотілося б, щоб ти залишилася в мене, я тебе не ображу.
– Ти добра дівчинка, але я не можу лишитися, бо мене чекає моя зірка, а зовуть мене Косміла... Чуєш, уже годинник б’є дванадцять, поспішай.
– Спасибі, Косміло, я не можу придумати чогось такого, але залиш мені якусь згадку про себе.
– Молодчина, Наталочко, прощавай! – листочок колихнувся і вилетів у ніч. Зірка віддалялася, а від неї летіли білі сніжинки. Я проснулася вранці, підійшла до вікна: на вулиці все було засипано снігом.
– Ось що подарувала мені Косміла! Ось що мені хотілося, а я не могла придумати!