7

«Пам’ятливий горобчик»

 

…Одного дня дві сестрички, Віта і Люда, принесли з парку додому пораненого горобчика.

Чи він сам випав з гнізда, чи, може, мати-горобчиха й татко-горобчик учили своїх діток літати, а це горобенятко зачепилося за гострий сучечок і поранилося  під крильцем – хто його знає, тільки підлетіти воно вже не могло, сиділо і плакало під кленом, як немовлятко. Мама дівчаток була лікарем. Вона оглянула пташеня і  сказала, що все буде з ним добре, тільки треба його нагодувати і дати води. . Мама знайшла в шафі старий берет і помостила в ньому горобчикові гніздечко. Там йому було м’якенько і тепло. Всі заходилися доглядати хворого. На щастя, він добре їв мух і пив водичку. Тільки почує, що хтось підходить близько, то зразу дзьобика роззявляє, тільки встигай йому вкидати харч. Воду вкапували йому з піпетки. А як забували нагодувати, то такий зчиняв крик, особливо вранці. 

Подужчав горобчик, загоїлась рана. Тільки  праве крило ще трошки одвисало. І вже не хотів сидіти у гніздечку, вилазив, стрибав по кухні, а далі освоївся і мандрував  по всій квартирі. Найбільше прив’язався до бабуні і дівчаток. Бабуню будив вранці, щоб годувала, а з дівчатками грався. А літати і не вчився – наче зроду не вмів. Та одного разу сидів  у Віти на голові, а тоді крильцями затріпотів і злетів на плече.  Віта простягла руку вперед. Горобчик поскакав  по руці, наче по гілочці. Постояв у неї на долоньці і – пурх, полетів, полетів. Жив горобчик  у них літо, осінь і зиму.  Одного разу вилетів він на вулицю через вікно. Сів на гілці і на радощах закричав: «Чрр! Чрр! Жив, жив! До нього позліталися горобці і всі разом: «Чррр! Чррр!»

Віта і  Людочка  все це бачили, але розплакалися, що горобчик  їх покинув.  Бабуся заспокоїла дівчаток:

– Не хвилюйтеся, прилетить.

А чи повернувся горобчик до дівчаток, ви дізнаєтеся, прочитавши оповідання Микити Шумила «Пам’ятливий горобчик».