17

Запрошуємо до мандрівки книгою нашого земляка, прозаїка, літературознавця Володимира Ракшанова «Чумаченьки, чумаки».

 

У книзі "Чумаки, чумаченьки" Володимир Ракшанов знайомить читачів з життям, побутом, звичаями чумаків, які мешкали на українських землях в ХУІ-ХУІІ ст.

 

…Погляньте літньої ночі на зоряне небо. Мружать очі міріади золотих іскринок. Місяць-пастух гуртує їх небесними просторами. Особливо вражає Чумацький Шлях – он, бачите, білою сіллю притрушений. Придивіться пильно, чи не побачите там невтомних зоряних трудівників, які везли і везуть на скрипучих мажах все, чим багатий наш український народ. 

 

Це соляному промислу українців створено нерукотворний пам’ятник на небі – Чумацький Шлях.

 

 

 

Він відомий мешканцям планети як Молочний Шлях, бо зорі розсипались по небу і освітлюють його молочним сяйвом через увесь небозвід.

 

У науковій літературі дається таке визначення: “Чумацький Шлях – українська назва Галактики, або Молочний шлях”.

 

 

 

 

 

А створила назву того шляху усна творчість талановитого українського народу, на землі якого вперше з’явилось чумацьке візникування, що розвивалося протягом п’яти століть, аж до кінця XIX ст. і в жодного іншого народу воно не повторюється.

 

Та найголовніше – жоден промисел у світі, жодне ремесло не увійшло так широко і так глибоко в пам’ять народу, як українське чумакування.

 

 

 

 

 

Більше століття минуло, як зник цей промисел, а пам’ять про нього живе. Козаки, бандуристи й чумаки найбільше прислужились українській історії, бо ж козаки боронили отчий край, кобзарі піснею будили душу народу, а чумаки впродовж віків давали йому сіль, що стала поряд із хлібом насущним.

 

Чумаків на селі шанували всі. Особливо тішилися селяни тоді, коли вони повертали з Криму з повними возами. Односельчанам продавали сіль значно дешевше, зубожілим давали безкоштовно. Чоловіків пригощали тютюном, жінок – прянощами: перем, лавровим листям, корицею, кольоровим горошком для прикрашання пасок на Великдень, порошком для фарбування яєць. Дідусям дарували люльки, бабусям – парчеві очіпки, парубкам, які збиралися одружуватися, – зелені пояси, дівчатам – стрічки. А вже дітям – гостинці: ріжки, цукерки, горіхи, сушені фрукти і багато іншого. Церкві – ладан, і священник завжди в храмі молився за щасливе повернення чумаків додому.

 

 

 

 

 

Чумаки були вкожномуселі, наприклад на Звенигородщині були села, де майже кожен чумакував. Звенигородщина віддавна славилась фруктовими садами, а перші саджанці яблук та груш завезли саме чумаки. Завдяки їм і виноград розвели і такі сади позаводили, що прославились всюди.

 

Довга і важка дорога гартувала чумака морально і фізично. Недарма ж про них говорили: "То люди бувалі, сходили світа, багато бачили, багато знають".

 

 

 

 

 

 

 

Більшу частину життя чумаки проводили в дорозі, тож нерідко і помирати доводилось на чужині. У дорогу брали такі харчі: сухарі, пшоно, сало, барило на воду та баклагу з горілкою. Обов'язково брали в дорогу півня, замість годинника.

 

Перед дорогою, а також повернувшись додому, готували обід, на який запрошували не тільки односельчан, а й гостей з сусідніх сіл. Старий чумак-батько, чи дід виносив з хати свячену воду, кропив нею воза та волів, потім брав сокиру і кидав наперед волів – вози мали пройти, не зачепивши її колесами. Виряджаючи чумака в дорогу, жінка й діти з плачем проводжали його за село.

 

 

 

 

 

У степу чумаки вибирали з-поміж себе отамана. Вгорі йому на шапку нашивали червону квітку. Отаман їхав верхи на коні, або ж у візку, запряженому конем. Усі гроші здавали йому, він вів рахунок, карбуючи на палиці. Слово отамана було для всіх законом, без нього навіть вози не мазали.

Одягався отаман у широку полотняну сорочку, оздоблену скромною вишивкою, в широкі штани (з восьми аршин полотна) на ремінному очкурі, до якого кріпився ніж "циганчук", постоли, або ж чоботи. За халявою чумак тримав ложку, люльку, молитовник від пропасниці. У холодну пору чумак носив свиту або кожух, а шапку не скидав і влітку.

 

 

 

 

 

 

 

 

У чумаків було багато своїх звичаїв і повір'їв. Зустрівшись у дорозі з чужими чумаками, зупинялися, закурювали люльки, розпитували одне одного про життя-буття, про новини. Між собою чумаки були дружні, допомагали один одному в біді. Зустріч на дорозі з жінкою віщувала недобре, тому жінки, побачивши чумаків здалека, ховалися.

 

Проїжджаючи селами, чумаки давали гостинці дітям. Хто не чумакував, тому давали солі і риби без грошей. Чумаки в більшості були грамотні, читали, грали в шахи (виготовляли їх з паличок), співали, мережили вози та ярма, розповідали казки.

 

 

 

 

Переглянемо і послухаємо пісню "Чумацький шлях" у виконанні Назарія Яремчука

 

 

 

Поет  Володимир Кажанов написав вірш

 

«Чумацький шлях»

 

Як біла хмара – тисячі зірок,
Над полем танець хороводять.
Піду вночі шукать ставок,
Вони мене назад приводять.

 

Дивилися на них батьки,
Легенди нам розповідали.
І дивувались їм діди,
І солов'ї пісні співали

Орієнтиром був у морі
І чумаки по ньому йшли.
Ув'язнені шукали волі
І моряки по ньом пливли.

 

Як напливають небом хмари,
Себе не добре почуваю,
Бо я пастух зірок отари –

Звіздар. Душею відчуваю...