17

Запрошуємо до мандрівки книгою нашого земляка, прозаїка, літературознавця Володимира Ракшанова «Чумаченьки, чумаки».

 У книзі "Чумаки, чумаченьки" Володимир Ракшанов знайомить читачів з життям, побутом, звичаями чумаків, які мешкали на українських землях в ХУІ-ХУІІ ст.

 …Погляньте літньої ночі на зоряне небо. Мружать очі міріади золотих іскринок. Місяць-пастух гуртує їх небесними просторами. Особливо вражає Чумацький Шлях – он, бачите, білою сіллю притрушений. Придивіться пильно, чи не побачите там невтомних зоряних трудівників, які везли і везуть на скрипучих мажах все, чим багатий наш український народ. 

 Це соляному промислу українців створено нерукотворний пам’ятник на небі – Чумацький Шлях.

Він відомий мешканцям планети як Молочний Шлях, бо зорі розсипались по небу і освітлюють його молочним сяйвом через увесь небозвід.

 У науковій літературі дається таке визначення: “Чумацький Шлях – українська назва Галактики, або Молочний шлях”.

А створила назву того шляху усна творчість талановитого українського народу, на землі якого вперше з’явилось чумацьке візникування, що розвивалося протягом п’яти століть, аж до кінця XIX ст. і в жодного іншого народу воно не повторюється.

 Та найголовніше – жоден промисел у світі, жодне ремесло не увійшло так широко і так глибоко в пам’ять народу, як українське чумакування.

 Більше століття минуло, як зник цей промисел, а пам’ять про нього живе. Козаки, бандуристи й чумаки найбільше прислужились українській історії, бо ж козаки боронили отчий край, кобзарі піснею будили душу народу, а чумаки впродовж віків давали йому сіль, що стала поряд із хлібом насущним.

    Чумаків на селі шанували всі. Особливо тішилися селяни тоді, коли вони повертали з Криму з повними возами. Односельчанам продавали сіль значно дешевше, зубожілим давали безкоштовно. Чоловіків пригощали тютюном, жінок – прянощами: перем, лавровим листям, корицею, кольоровим горошком для прикрашання пасок на Великдень, порошком для фарбування яєць. Дідусям дарували люльки, бабусям – парчеві очіпки, парубкам, які збиралися одружуватися, – зелені пояси, дівчатам – стрічки. А вже дітям – гостинці: ріжки, цукерки, горіхи, сушені фрукти і багато іншого. Церкві – ладан, і священник завжди в храмі молився за щасливе повернення чумаків додому.

    Чумаки були вкожномуселі, наприклад на Звенигородщині були села, де майже кожен чумакував. Звенигородщина віддавна славилась фруктовими садами, а перші саджанці яблук та груш завезли саме чумаки. Завдяки їм і виноград розвели і такі сади позаводили, що прославились всюди.

 Довга і важка дорога гартувала чумака морально і фізично. Недарма ж про них говорили: "То люди бувалі, сходили світа, багато бачили, багато знають".