7

«Моя класнюча дівчинка»

 

      У вересні 2016 року український книжковий простір став багатшим, тому що світ побачила чергова книга Марини Павленко – «Моя класнюча дівчинка». Ця повість стала своєрідним симбіозом реалістичного та пригодницького напрямів, що зустрічались у попередніх творах авторки.

 

     Композиційно «Моя класнюча дівчинка» складається з двох різних частин. Першу – подієву – було написано раніше. В 2015 році вона навіть брала участь у конкурсі «Коронація слова». Повість не перемогла, але здобула спецвідзнаку «Вибір видавця». Тоді рукопис ще в анонімному вигляді, без імені автора,  мав можливість читати директор видавництва «Час майстрів» Олег Симоненко, який  дав почитати його своїй приятельці Лілії Почкун. Вона обожнює бджіл, навіть створила видавництво «Wise bee» («Мудра бджола») і, мабуть, насамперед через «бджолину» тему шалено полюбила твір. Л. Почкун дуже зворушливо розповідала, що в цьому творі сказано про бджіл усе, що вона, мовляв, мріяла сказати впродовж усього свого життя. А також – як вона пробувала вгадати, хто автор: якщо досвідчений пасічник, то звідки так гарно знає мову, а якщо письменник, то звідки так добре тямить у бджільництві?

Марина Павленко і Лілія Почкун        

 

    На прохання видавництва Марина Павленко дописала другу частину повісті. До неї ввійшли рецепти, афоризми та поради, які збирає головна героїня Юлька, розпочинаючи свою справу. Цей додаток робить книжку оригінальнішою, цікавішою та ціннішою не лише естетично, а й практично, адже всі косметичні та кулінарні рецепти з нього можна сміливо використовувати.

 

    Саме видання приємно вражає надзвичайною компактністю, гнучкістю в усіх значеннях слова: зручна податливість міцної, твердої на вигляд обкладинки; м’якість і легкість дизайну та шрифтів (навіть тих, що стилізовані під дівчачий почерк у «Юльчиних записках»); багато «простору» між розділами, що наче дає змогу читачеві домислити прочитане між рядками й стати своєрідним співавтором.

 

     

    «Гнучким» є навіть «портрет» головної героїні на обкладинці: «класнюча дівчинка» у виконанні молодого креативщика Іллі Почкуна подається нам не як готовий, дещо солодкавий «продукт» з традиційно великими очима, довгими віями та в гламурному образі, а як така собі основа, на яку кожен може «накласти» своє власне бачення «класнючої». Зрештою, й сама героїня Юлька насправді є такою собі «заготовкою» – особистістю, що формується, творить себе, ламає, шукаючи своє справжнє обличчя.

 

    А ще, як мовить директор видавництва «Wise bee» Лілія Почкун (а вона не лише видавець книжки, а й головний генератор дизайнерських ідей, хоч і відштовхувалась у цьому від наймодніших британських технологій), книга задовольняє 5 органів чуття.

 

    Про дотик та зір уже йшлося. А ще книга має легкий ніжний аромат і, вивільнившись із шелесткої подарункової целофанової обгортки, «видзвонює» мініатюрним металевим ключиком або сердечком, прив’язаним до кінчика стрічки-закладинки.

 

      А як же смак? Тут аж дві відповіді. Перша – вустами однієї з шанувальниць-читачок «Моєї класнючої дівчинки» Світлани Бригинець: «Коли я бачу щось красиве, в мене починає виділятися слина. Бо краса – це смачно». І друга – в самому сюжеті, адже героям книги доводиться пасічникувати, тому в повісті дуже багато меду й медових продуктів.