2

    У сім’ї Гоголів, окрім Миколи, було ще п’ятеро дітей – син Іван та доньки Марія, Єлизавета, Лина й Ольга. Батьки Миколи вважалися поміщиками середнього достатку і мали 1000 десятин землі та 400 душ кріпаків.

    У 9-річному віці помер Миколин брат Іван. Після цього в глибоко релігійній свідомості М. Гоголя з’явилася сокровенна думка: Господь оберігає його і благоволить до нього не випадково, тобто він, Микола, – обранець Божий. Протягом усього життя М. Гоголь відчуває своє особливе призначення, звідси його замкненість і таємничість.

Ніжинська гімназія

    З перших днів життя малий Нікоша став улюбленцем родини та ріс, оточений ніжною турботою домашніх. Дитячі роки майбутнього письменника минули в маєтку батьків, у селі Василівка. Цей край був овіяний легендами, повір’ями, історичними переказами, які збуджують уяву. Поряд із Василівкою була Диканька, куди батько Миколи часто їздив у справах і брав із собою сина. Але у пишних покоях багатих поміщиків хлопчикові не подобалося, тому він їхав на інший кінець Диканьки, де жили козаки. Вони показували хлопцеві сорочку страченого В. Кочубея, а також дуб, біля якого нібито проходили побачення І. Мазепи з Мотрею. Саме там Микола полюбив народні пісні й сказання у виконанні мандрівних кобзарів. Культурним центром краю були Кибинці – маєток Д. Трощинського, далекого родича М. Гоголя, колишнього міністра. У Кибинцях знаходилася велика бібліотека, був домашній театр, для якого батько М. Гоголя писав комедії. Все це пробудило в Миколи художні та інтелектуальні зацікавлення, непомітно для себе він починає любити українські народні звичаї, легенди, пісні й танці.

    Звичайно, все це не могло справити добре враження ні на товаришів, ні на учнів старших класів, які вважали його блазнем, нечепурою та ледарем. Природна обдарованість, яка виявлялася лише у влучних висловах та в мистецькому вмінні пародіювати характери й манери людей, які його оточували, ще не привертали до себе особливої уваги. Проте вигадані М. Гоголем прізвиська завжди підхоплювалися іншими, а над його кумедними пустощами сміялися, хоча нікому не приходило в голову, що дитина обіцяє стати в майбутньому непересічною особистістю. Пізніше М. Гоголь розповідатиме: «Юнаком я був дуже самовпевненим. Мені до смерті хотілося знати, що про мене говорять і думають інші. Мені здавалося: все те, що про мене говорили, було зовсім не тим, що про мене думали. Я навмисно намагався посваритися з товаришем і той, гніваючись, розказував усе про мене, що у мене було поганого. А мені тільки цього й треба».