19

    Навесні 1842 року поема нарешті була надрукована, і ця подія викликала запеклі суперечки в літературному середовищі. М. Гоголя звинувачували в наклепі й ненависті до Росії, але на захист письменника став знову ж таки В. Бєлінський, високо оцінивши твір.

    Микола Гоголь зазначав, що «Мертві душі» – це саме поема, а не роман. Тут є пряме відсилання до пушкінської традиції, і виникає відповідне протиставлення: якщо «Євгеній Онєгін» – це роман у віршах, то «Мертві душі» – відповідно, поема в прозі, в тексті якої містяться ліричні відступи, хоча сам по собі твір епічний.

    Сюжет поеми М. Гоголя «Мертві душі» розгортається навколо подорожі Чичикова по містах і губерніях Росії. Микола Васильович знайомить читача з цілою низкою персонажів-поміщиків, що репрезентують «темне царство» російського суспільства.

    Відкриває цю «галерею» образ Манілова. Своєю «солодкою» охайністю та вишуканістю одягу й рухів він дещо нагадує Чичикова. Навіть імена своїм синам Манілов дає виняткові – Фемістоклюс та Алкід. Його життя – порожнє та нікчемне, його він проводить у повній бездіяльності. Манілов відійшов від будь-якої праці, навіть нічого не читає. Своє безділля він прикрашає безґрунтовними мріями та «прожектами», які не мають сенсу. Замість справжнього почуття в нього – «приємна посмішка», солодка люб’язність; замість думки – безглузді судження; замість діяльності – порожні мрії. Що стосується головної мети візиту Чичикова, Манілов навіть не знає, скільки в нього померло селян, і виявляє до цього цілковиту байдужість.

    Настасья Петрівна Коробочка постає справжньою пародією на людину, втіленням такої ж духовної порожнечі, як і Манілов. Вона – дрібна поміщиця (володіє 80-ма душами) із вкрай обмеженим світоглядом. Автор підкреслює її тупість, неосвіченість, забобонність, потяг до наживи та демонструє, що не завжди можна довіряти першим враженням. Спочатку Чичикова вводять у оману зовнішня простота Коробочки та наївне мовлення, які свідчать про те, що вона завжди мешкала в селі, серед селян, ніякої освіти не здобула, а в місті буває з єдиною метою: дізнатись про ціни на деякі товари. Чичиков називає Коробочку «дубиноголовою», але ця поміщиця не дурніша за нього, бо, як і він, вона нізащо не проґавить свій зиск. Вона добре знає, що робиться в її господарстві, за яку ціну і які продукти продаються, скільки в неї кріпаків, кого як звуть і скільки людей померло.

    Ноздрьов – це повна протилежність і Манілову, і Коробочці. У нього «нестримна жвавість та войовничість характеру». Він гуляка, пройдисвіт та брехун. Своє господарство Ноздрьов украй занедбав, відмінно утримується лише псарня, бо він полюбляє полювання. Навіть не розуміючи суті афери Чичикова, він розпізнає в ньому пройдисвіта.

    Образ Собакевича – нова сходинка морального падіння людини. Він прихильник старих кріпосницьких форм ведення господарства, вороже ставиться до міста та просвітництва, палко прагне наживи. Жага до збагачення штовхає його на нечесні вчинки. Цей поміщик уміє господарювати. Багатство надає йому впевненості в собі, робить незалежним у судженнях. Він добре знає, як розбагатіли інші поміщики й вищі чиновники в губернії, і глибоко їх зневажає. Його кріпаки помирають через нелюдські умови існування, бо він з ними поводиться жорстоко, незважаючи на їхні таланти та здібності. Прохання Чичикова продати мертвих душ не дивує Собакевича, оскільки той переконаний, що гроші можна робити на всьому.