16

    Микола Гоголь був незадоволений прем’єрою. В нього виникло відчуття, що все, що відбувається на сцені, начебто йому не належить. Головна роль, як він вважав, зовсім не вдалася, бо актор не зрозумів, хто такий Хлестаков. У його виконанні він постав у вигляді звичайного брехуна, водевільного персонажа, хоча насправді цей образ був набагато складнішим.

    М. Гоголь писав: «Мне он казался ясным. Хлестаков вовсе не надувает, он сам забывает, что лжет, и уже сам почти верит тому, что говорит… И вот Хлестаков вышел детская, ничтожная роль! Это тяжело и ядовито-досадно. С самого начала представления  я сидел в театре скучный. О восторге публики я не заботился. Одного только судьи из всех, бывших в театре, я боялся, и этот судья был я сам…».

    У «Ревізорі» Микола Васильович показав, що відбувається з людиною в умовах аморального суспільства. Середовище перетворює якусь «фітюльку», колезького реєстратора (а це був найнижчий чин у царській Росії) на високопосадовця та хабарника. Хлестаков, котрий не відзначався чеснотами, протягом п’єси стає ще гіршим, бо таким його робить оточення. І якщо вже він не викликав ні в кого сумнівів, то які ж тоді справжні ревізори? Таке питання ставив М. Гоголь читачам та глядачам. І що ж то за країна, де такі люди піднімаються до небачених висот? У висловлюваннях Хлестакова про Петербург Микола Васильович викривав не тільки ницість чиновництва, але й абсурд тогочасного життя загалом.

    «Ревізор» – комедія новаторська. Передусім, публіку шокувало те, що в ній немає жодного позитивного героя, до якого звикли ще від часів «високої комедії» Мольєра. Якби в п’єсі був хоча б один такий персонаж, то існувала б хоч ілюзорна надія на те, що висміяні бридкі російські реалії можна буде виправити хоча б колись. Але, коли в першій дії обговорюються «грішки» всіх присутніх і віддаються розпорядження щодо «косметичних» заходів, стає зрозуміло, що ніхто з чиновників себе винним не вважає і нічого змінювати не збирається. Лише на час перевірки підметуть вулиці та видадуть хворим чисті ковпаки. Коли письменникові дорікали відсутністю взірцевого персонажа, він по-філософськи відповідав, що позитивний герой «Ревізора» – це сміх.

    Незвичною була й композиція п’єси, де відсутня традиційна експозиція. Буквально з першої репліки Городничого починається зав’язка сюжету. Та й фінальна «німа сцена» дуже подивувала театральних критиків, бо такого прийому в російській драматургії до М. Гоголя не застосовував ніхто. Класична «плутанина» з головним героєм теж набула в комедії зовсім іншого сенсу. Адже Хлестаков і гадки не мав видавати себе за ревізора. Він і сам певний час не міг збагнути, що ж відбувається насправді, міркуючи, що це провінціали підлещуються до незнайомого столичного чепуруна (мовляв, а може, воно велике цабе?). Очі йому відкрив слуга Осип, який своїм тверезим «хлопським розумом» прорахував ситуацію, тож і благав пана тікати, доки не пізно. Новим було й те, що сюжет у комедії «рамковий»: вона як починається, так і закінчується новиною про приїзд ревізора.