12
«Вій»
«Вій» – один з найвідоміших творів Миколи Гоголя, що входить до його циклу повістей «Миргород» (1835). Сюжет розгортається навколо студента Хоми Брута, якому волею випадку довелось потрапити до старої церкви, щоб читати молитви над мертвою дочкою-красунею багатого сотника. Панночка виявляється відьмою, яка хоче вбити Хому. Проте нечиста сила не здатна бачити вночі людину, яку оберігає магічне коло, тому закликає на допомогу Вія – найголовнішого серед гномів.
Важко сказати, чи чув М. Гоголь де-небудь подібну історію. В передмові до повісті він писав, що «вся ця повість є народним переказом» і що він передав його саме так, як почув, майже не змінюючи. Однак досі не знайдено жодного фольклорного твору, сюжет якого нагадував би повість, лише деякі мотиви «Вія» співвідносяться з народними казками та легендами. Письменник ніби завуальовує фантастику та стилізує фольклорних героїв. Протиставлені народу сили виступають у вигляді відьм, чортів, чаклунів, які ненавидять людину і готові її знищити. Однак події відбуваються в реальному світі, тому герою не вдається так легко побороти нечисту силу. Співвідношення між добром і злом, світлом і темрявою тут зовсім інше, ніж у казках, тому герой стає жертвою зла. Хомі не вистачило сил, його здолав страх, і він загинув від рук Вія.
Той факт, що такого персонажа, як Вій, немає в українському фольклорі, свідчить про наявність у повісті авторського вимислу. Дослідники вважають, що ім’я Вій утворене М. Гоголем за аналогією із зовнішністю: в нього повіки нависають над очима і закривають їх. У результаті, він не бачить світла й не боїться його, тому з легкістю перемагає Хому.
У повісті поєднуються два світи: реально-побутовий (сцени побуту бурси, образи головних героїв, які втілюють два протилежні життєві начала: Хома – демократичне, народне і панночка – зле, жорстоке) і фантастичний (образи нечистої сили). Герой живе наче у двох вимірах: то в реальному часі, то в романтичному світі своїх фантазій, протиставленому дійсності. Зображення роздвоєності буття героя підкреслює роздвоєність людської свідомості, яка формується в реальних умовах невлаштованості та трагізму дійсності. У безпросвітну прозу життя Хоми вторгається романтична легенда, але саме в цьому вигаданому світі він і гине.
Для даного періоду Гоголевої творчості образ філософа Хоми Брута був незвичайним. Автор відразу підкреслив це символічним прізвищем головного героя, адже відомо, що фразу «І ти, Брут?» промовив перед смертю Юлій Цезар своєму вбивці, і вона означає прокляття або загрозу. Простий і великодушний Хома в реальному світі протиставляється багатому й зарозумілому сотнику, а в романтичному – таємничому й злому образу панночки. Уся фантастична історія з панночкою-відьмою насичена характерними для М. Гоголя іронією та гумором. Соціальна проблематика повісті приглушена, але явна: Хома та його друзі живуть у оточені поганих і бездушних людей, де їх всюди підстерігає небезпека. І страшний образ Вія стає поетичним уособленням цього брехливого й жорстокого світу.
Готуючи в 1842 році повісті зі збірника «Миргород» до перевидання в другому томі своїх творів, М. Гоголь під впливом критики дещо переробив «Вія». Це була одна з рис його творчої манери – не вважати надрукований твір завершеним. Письменник змінив місце, де стара відьма перетворюється на молоду красуню, скоротив деталі епізоду в церкві, суттєво змінив описи передсмертних хвилин Хоми Брута та написав новий фінал.
«Вій» можна назвати повістю про трагічну невлаштованість людського життя. Микола Васильович показав, що життя може звести людину зі злими та жорстокими силами, в боротьбі з якими формується сама людина, її воля та душа. В такій боротьбі виживають лише мужні та сміливі, й горе тому, хто не встоїть або злякається. Хомі не вдалось протистояти відьмі, бо співвідношення сил між добром і злом у реальному світі інакше, ніж у казках. Тут людина не завжди перемагає, а частіше стає жертвою зла.
У різні роки сюжет «Вія» цікавив багатьох режисерів, тому цей твір був неодноразово екранізований у різних країнах. Інформацію про найвідоміші екранізації повісті знайдете ТУТ.
