8

Образ Дніпра в літературі та мистецтві

 

     У різні часи багато письменників, художників, композиторів зверталися до образу Дніпра у своїй творчості. Хто тільки не захоплювався цією річкою! Кого не причаровували її круті схили! Дніпро згадується і описується в поезії та прозі, сотнях історичних та наукових досліджень.

 

   Існує безліч легенд та переказів про Дніпро. Однією з найвідоміших є легенда «Дніпро та Десна». Ознайомитись із нею можна ТУТ:

 

     В іншій легенді йдеться про війська отамана Івана Підкови, які після чергового нападу на Стамбул перевозили через дніпровські пороги дивовижні скарби. Кажуть, що поміж них була статуя коня, повністю відлита із золота. Кілька кораблів розбилися на порогах, а скарби залишилися десь на дні. Так це чи ні – невідомо, але професійні дайвери продовжують вивчати дно Дніпра біля старовинних міст, сподіваючись виявити історично цінні артефакти. І недарма, адже багато знахідок просто вражають: унікальна зброя і посуд, рештки стародавніх тварин тощо. А на тих ділянках, які були затоплені після запуску великої кількості ГЕС, аквалангісти виявили залишки давнього села з християнським храмом та козацькою фортецею.

 

    В українській літературі річка неодноразово згадується вже в «Повісті врем’яних літ» Нестора Літописця. З нею пов’язується легенда про святого апостола Андрія, оповідання про хрещення Русі Володимиром Великим, про війни засновників Київської Русі з численними ворогами. У «Слову о полку Ігоревім» зустрічаємо звертання дружини князя Ігоря Святославича – Ярославни: «О Дніпре-Славутичу!». Образ річки можна знайти і в народних думах. Зокрема, в «Думі про Самійла Кішку» є слова «…тогда козаки собі добре дбали, к Дніпру-Славуті низенько уклоняли». Згадується річка і в старовинних переказах та піснях. До неї зверталися і в літературі часів козацької держави («Вірш на жалосний погреб… Сагайдачного» Касіяна Саковича, драма «Милость Божія» Феофана Прокоповича, козацькі літописи).

 

   Українське відродження XIX століття теж підносить тему Дніпра в літературі та мистецтві. «Дивний Дніпро в тиху погоду, коли вільно і лагідно несе крізь ліси і гори повні води свої. Ні колихнеться, ні загримить. Дивишся і не знаєш, пливе чи не пливе його величава широчінь, і уявляється, ніби весь світ вилитий зі скла, і ніби голубий

дзеркальний шлях, без міри широкий і без кінця довгий, біжить, в’ється по зеленому світу… Рідко який птах долетить до середини Дніпра. Пишний. Немає ріки, йому рівної, на світі. Дивний Дніпро і літньої ночі. Коли все засинає – і людина, і звір, і птах. Синій, синій, плине він повільним розливом і серед ночі, як серед дня; видний стільки вдалечінь, скільки може бачити людське око. Мліючи і пригортаючись ближче до берегів від нічного холоду, він пускає по собі сріблясту смугу, і вона палахкотить, наче клинок дамаської шаблі, а він, синій, знову заснув. Дивний і тоді Дніпро, і немає ріки, йому рівної, на світі! А як підуть по небу горами сині хмари, чорний ліс хитається з корінням, дуби тріщать і блискавка, ламаючись між хмар, раптом освітлює цілий світ – страшний тоді Дніпро! Водяні горби гримлять, б’ються об гори і з блиском та стогоном відбігають назад, і плачуть, голосять у далечині…», ­– так Микола Гоголь оспівував води сивого Дніпра в повісті «Страшна помста».

 

 

 

        Микола Гоголь